WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура первісного суспільства - Реферат

Культура первісного суспільства - Реферат

межа - зазвичай неоліт.
Отже, початок праобщини припадає на час становлення людини й утворення суспільства, в якому практикувалося усвідомлене виготовлення і застосування знарядь праці. Дослідники, беручи до уваги вдосконалення людиною кам'яних знарядь, еволюцію фізичного типу самої людини, поділяють праобщину на ранню стадію та розвинутіший період неандертальців.
У цьому контексті важливо зупинитися на еволюції знарядь праці. Найдавнішими з-поміж них вважають камені зі слідами безсистемної обробки - еоліти (від грец. еоg - ранкова зоря). Ними користувалися впродовж кількох сотень тисячоліть. Першими доцільно оформленими знаряддями були гальки, оббиті кількома грубими скопами на одному кінці, та відщепи, сколоті від таких гальок. Археологічну культуру, представлену такими знаряддями, прийнято називати культурою оббитих гальок, або дошельською.
Універсальними знаряддями наступної культури - шельської - вважається ручне рубило. Це велике, завдовжки 10 - 20 см, і масивні предмети мигдалеподібної, овальної або списоподібної форми з гострим робочим кінцем із п'яткою на верхньому широкому кінці, в який людина впиралася долонею під час роботи. Використовували також відщепи - безформні скалки кременю. У подальший, зокрема ашельський, етап розвитку кам'яної індустрії, ручне рубило піддають детальнішій обробці: лезо рубила стає прямим і гострим. Поліпшується знаряддя із відщепів, застосовують гостроконечники скребла і так звані свердла. Під час полю-вання на тварин використовували дерев'яні списи або рогатки. Нарешті, на мустьєрському етапі почалося використання кістки з виробничою метою. Поступово людина оволодівала способами штучного добування вогню.
Початкову форму організації суспільства у вітчизняній суспіль-ствознавчій науці часто називають "первісним людським стадом". Інколи замість цього поняття використовують термін "праобщина", початок якої збігається зі становленням людини й утворенням суспільства. Звичайно, виникнення цілеспрямованої трудової діяльності викликало зміни в ставленні людини до природи, а також відносин між членами первісного людського колективу. Отже, початок епохи праобщини, її культури збігається із часом свідомого застосування знарядь праці. Кінцева межа цієї епохи - виник-нення родового ладу. Такий перехід відбувся у пізньому палеоліті.
Життя праобщини мало здебільшого осілий характер упродовж багатьох століть. Значна роль належала полюванню. Тварин лякали шумом, вогнем, кидали в них камені або гнали до глибокої ущелини чи прірви і там добивали. Мисливство, насамперед полювання на великих тварин, найбільше стимулювало зростання організованості праобщин, змушувало її членів згуртовуватися в трудовому процесі. Водночас вживання м'ясної їжі, в якій містяться найважливіші для людського організму речовини, спричинило прискорення росту, позитивно вплинуло на всю життєдіяльність первісної людини. Сім'ї у цей період ще не було. Існували невпорядковані шлюбні відносини між чоловіками і жінками - так званий проміскуїтет.
Із подальшим розвитком суспільства вдосконалювалася техніка обробки каменю, створювалися нові знаряддя - скребачки, різці, ножі, наконечники метальних списів. Чимало кам'яних знарядь пізнього палеоліту використовували з дерев'яними та кістяними ручками. З костей і рогів тварин почали виготовляти шила, голки з вушком, кайла, списометалки.
Змінювався характер житла людини. Якщо у минулому для нього використовували переважно печери, то їх почали заміняти землянки та наземні споруди. Об'єктивно цьому процесові сприяло похолодання. Знахідки кістяних голок засвідчують, що людина в цей час навчилася шити. Зшиті шкури звірів були основним одягом, ними також покривали житла.
2. РАСОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ЛЮДИНИ, ЇЇ ОСНОВНІ ОЗНАКИ ТА ПОШИРЕННЯ НА ЗЕМЛІ
Вдосконалення знарядь праці, поліпшення забезпечення людей різними, насамперед м'ясними продуктами, автоматично спричинили зменшення дичини поблизу осель. Люди пізнього палеоліту поступово розселялися по північній Європі та Азії, що сприяло їх расовій диференціації. Основні особливості расових поділів людства з'явилися вже в епоху пізнього палеоліту. Вони більш-менш збігалися з межами материків. Європеоїдна раса сформувалася переважно в Європі, монголоїдна - в Азії, представники негроїдної раси населяли Африку й Австралію. Виняток становили суміжні зони. Так, у Середземномор'ї були представники негроїдної та європеоїдної рас. Кавказ, Середня Азія заселялися представниками європеоїдної раси, а у Південній та Південно-Східній Азії - змішаними негроїдами з монголоїдами та європеоїдами. Деякі вчені-антропологи вводять в цю основну класифікацію ще й австралоїдну расу. Вважається, що в утворенні морфологічних відмінностей між трьома великими расами людства основна роль належала двом факторам: пристосуванню до середовища й ізоляції на материках внаслідок різких природних меж між ними.
Характеризуючи расові ознаки людини, зазначимо, що класичні представники негроїдної раси мають темну шкіру, кучеряве волосся, широкий ніс, товсті, ніби вивернуті губи. Такі ознаки - наслідок фізіологічного пристосування до умов, у яких живуть негроїди (передусім висока температура і велика вологість). Європейці в умовах тропічного клімату зазвичай почувають себе погано і швидко починають хворіти.
Монголоїдна раса сформувалася у зоні з жарким, але сухим континентальним кліматом в умовах напівпустинного й степового ландшафту. Обличчя у представників цієї раси вкрите шаром жиру, очі вузькі, у внутрішньому куті ока є особлива складка - епікантус.
Серед європеоїдів виділяють три основні групи: південну - зі смуглою шкірою, темними очима і волоссям; північну - зі світлою шкірою, білявим і русявим волоссям, переважанням сірих і голубих очей; проміжну - зі середньою пігментацією шкіри, волосся і голубими очима.
Очевидно, що в свою чергу в межах згаданих груп при конкретизованішому антропологічному вивченні населення окремих територій чи країн можуть локалізуватися нові підгрупи. Саме так було у розвитку антропології окремих народів, у тому числі українського.
Загалом українці належать до великої європейської раси, тяжіючи до її південної гілки. Вона формувалася в епоху бронзи внаслідок взаємодії різних антропологічних типів. Так, носії ямної культури (Лівобережжя) належали до східної гілки індоєвропейців-індоіранців; носії станівської культури (Закарпаття) - до північних фракійців; мар'яно-бондарихівської - до угрофінів; нарешті, носії тшинецько-комарівської культури, зокрема білогрудівської (лісостепова смуга Правобережної України) належали до слов'ян. Власне, вони і склали ядро східних праслов'ян-протоукраїнців.
Вперше висунув та обґрунтував антропологічну характеристику українського народу вітчизняний історик, археолог, етнограф і антрополог Ф.Вовк (Федір Кіндратович Волков,1847-1918 pp.), проаналізувавши десять антропологічних ознак українців, що виділяються у трьох географічних смугах: північній, середній та південній. Сучасний український антрополог Ф.Дяченко виділяє в Україні п'ять антропологічних областей: центральноукраїнську з волинським і поліським варіантами; карпатську; нижньодніпровсько-прутську; валдайську, або
Loading...

 
 

Цікаве