WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → XIX сторіччя в історії світової культури - Реферат

XIX сторіччя в історії світової культури - Реферат

інтуїтивно осягнути "таємниці світу". Символізм виправдовує індивідуалізм і закликає "до повної свободи особистості". Його представники - П.Верлен, А.Рембо, М.Метерлінк, О.Блок, А.Білий - стверджували, що пряме зображення реальності, побуту є недостатнім, воно лише ковзає по поверхні життя, не торкаючись його суті.
Близькі до символістів й представники напряму, які проповідували самоцінність художньої творчості, її незалежність від соціальних умов життя, від політики і суспільних рухів. Мабуть, найбільш талановитим представником цього напряму "мистецтва для мистецтва" на Заході можна вважати англійського письменника і поета Оскара Уайльда, який прославився романом "Портрет Доріана Грея".
Поряд зі згаданим історичним романом XIX ст. привнесло в літературу й інші нові жанри: детектив і фантастику. Біля джерел першого з них стоять Едгар По ("Вбивство на вулиці Морг", "Золотий жук") і Артур Конан-Дойль, який першим увів до літератури нового героя - детектива-любителя. Родоначальниками жанру фантастики стали Жюль Верн і Герберт Уеллс. Відбувається відособлення дитячої літератури.
5. Образотворче мистецтво та архітектура Європи і США кінця XVIII - початку ХХ сторіччя
Новий соціальний статус мистецтва. У XIX ст. народився новий тип діяча мистецтва - "вільний художник". Цей термін стосується не тільки живописців, але й усіх осіб творчої праці - скульпторів, музикантів, артистів. Майстер, який з часів Відродження працював за приватними замовленнями і був частиною прислуги аристократичного двору, тепер отримав можливість орієнтуватися на набагато ширшу й демократичнішу аудиторію. Самі діячі мистецтва набули тепер іншого соціального статусу, інтелектуального рівня, змінились психологічно і навіть зовні. Майстри мистецтв ставали інтеліґенцією у сучасному розумінні цього слова. Їх відрізняла не тільки освіченість, відданість ідеалам мистецтва, внутрішня незалежність, але й розвинена громадянська самосвідомість. Для кращих і найталановитіших з них вільнолюбність була не красивою фразою, а життєвим переконанням.
Однак, одержавши "свободу творчості", вони одночасно втратили і свою, хоч і мінімальну, матеріальну забезпеченість. Долю мистецтва стали визначати комерційні закони. ("продаваність"). Смаки буржуа, які диктували тепер моду, разюче відрізнялися від рафінованого аристократичного смаку, були примітивними, а часто й просто віддавали вульгарністю. Новому, передовому доводилося долати не тільки аристократичні примхи, але й самовпевненість і грубість господаря гаманця. Образ художника, що гинув від голоду в мансарді, але не бажав йти на компроміс, який широко увійшов в той час в світову літературу, був навіяний реальним життям.
Однак поступово у буржуазному суспільстві збільшувалася питома вага освіченого прошарку, попередника сучасного "середнього" класу. Такі люди починають заповнювати художні виставки, концерти, театри, музеї, бібліотеки, які стали доступними. Перед діячами культури виникає нове завдання - просвіщати публіку, впливати на її смаки. З'являються перші газети і журнали, присвячені мистецтву, а з ними неординарного значення набуває художня критика.
Завдяки розвитку засобів зв'язку всесвітні центри мистецтва - Париж, Рим, Відень - стали доступні творчим особистостям різних країн. Видатні ж композитори, виконавці, актори починають відвідувати країни Європи, говорячи сучасною мовою, з гастролями.
Образотворче мистецтво. В образотворчому мистецтві XIX ст. на перше місце висувається живопис. У ньому знайшли відображення і класицизм, і романтизм з реалізмом, і декаданс. Провідною країною в художньому житті Європи, як і в літературі, залишалася Франція.
У роки Великої французької революції та імперії Наполеона розцвів талант видатного представника класицизму Жака Луї Давида. У його творчості античні традиції, раціоналізм, властиві класицизму, органічно злилися з політичними реаліями, що дозволяє говорити про революційний характер творчості Давида. Як заклик до революційної боротьби проти деспотизму була сприйнята французькою громадськістю його картина на сюжет римської історії "Присяга Гораціїв" (1784 р.). Кращим же твором Давида вважається картина "Смерть Марата" (1793 р.), написана під безпосереднім враженням від події. Трагізм сюжету, простота і лаконізм композиції, стриманість кольору і скульптурність - риси класицизму - роблять цю картину справжнім пам'ятником героям революції. У період правління Наполеона Давид написав декілька парадних портретів імператора (той призначив його "першим живописцем імперії"). Помер він в Бельгії, куди вимушений був емігрувати після реставрації монархії Бурбонів.
Класицизм, який трансформувався в академізм, тобто напрям, офіційно визнаний академіями мистецтв, проіснував усе XIX ст., але залишився на узбіччі магістральних шляхів розвитку образотворчого мистецтва.
Найбільш масштабною фігурою у живописі на рубежі XVIII- XIX ст. був іспанський художник і гравер Ф.Гойя, який повернув живопису своєї країни її минулу велич. Перші великі роботи його просякнуті любов'ю до життя, в них переважають світлі, веселі фарби. Але в 1792 р. Гойя важко захворів (він оглух і майже осліп), що позначилося і на творчості, зробивши її гостро трагічною. Гойєю створені приголомшуючі картини про героїчну боротьбу іспанського народу проти французьких окупантів ("Повстання 2 травня 1808 року в Мадриді", "Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року"), серії офортів (гравюр на металі) "Капричос" ("Фантазія, гра уяви"), "Діспаратес" ("Божевілля"), "Лихоліття війни". Ці серії відмічені найскладнішою образністю, багатим філософським підтекстом і справжнім новаторським баченням. Творчість Ф.Гойя мала величезне значення як для формування європейського романтизму, так і для становлення реалізму, з якими і пов'язані головні здобутки європейського живопису XIX ст.
Найзначнішим явищем романтизму виявився живопис Ежена Делакруа. У 1824 р. він виставляє в Салоні (щорічні виставки, які влаштовуються академією мистецтва у Квадратному салоні Лувра, звідки і походить назва як самих виставок, так і офіційно визнаного напряму в мистецтві - салонне мистецтво) свою картину "Різня на Хіосі", сюжетом якої послужив справжній епізод визвольної війни грецького народу проти турецьких поневолювачів, які вбили в 1821 р. на цьому острові понад 40 тисяч чоловік. Чітка громадянська позиція Делакруа, незвичайна свіжість живопису і життєвість образіввикликали поляризацію думок серед глядачів і знавців - бурхливе захоплення з одного боку ("Він - полум"яний геній!") і хвилю обурення з іншого ("Це різня живопису").
Найбільш відома картина Делакруа "Свобода на барикадах" також написана по слідах реальної події і викликала такі ж суперечки. Конкретному епізоду вуличних боїв революції 1830 р. художник надав символічного і тому позачасового звучання. Свободу на картині втілює француженка з трикольоровим революційним знаменом. Вона поривчасто обернулася до тих, кого кличе за собою на бій, і вся фігура її - героїчний порив. Слідом за нею грізною хвилею рухаються повстанці: майстрові і буржуа, дорослі і діти - символи основних сил революції.
Loading...

 
 

Цікаве