WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → XIX сторіччя в історії світової культури - Реферат

XIX сторіччя в історії світової культури - Реферат

відмовляється від культу розуму, який проповідувався Просвітництвом і класицизмом. Романтики висували нових героїв - самотніх бунтівників, індивідуалістів, непримиренно ворожих своєму середовищу, які йшли за нестримними стихійними поривами пристрастей, зневажали всіляку холодну розсудливість. Сюжетами творів частіше за все обиралися виняткові події, романтичні герої діяли або в умовах фантастично зображеного середньовіччя, або в екзотичних заморських краях, далеких від буржуазної цивілізації. "Незвичайні герої у незвичайних обставинах" - так можна охарактеризувати основний принцип романтичного мистецтва.
Особливу роль у становленні романтичної концепції особистості зіграло життя Наполеона, високо піднесеного долею і нею ж кинутого у безодню. "Він світу був чужий. Все в ньому було таємницею, день піднесення - і падіння година!" - писав М.Лермонтов. Про "загадку" цієї феноменальної особистості розмірковували також Байрон, Пушкін, Гейне, Гюго, Скотт.
Романтизму найближчою є поезія. Саме в жанрі романтичної поеми він досяг свого розквіту, оскільки в ній, крім діючого персонажа, присутній і ліричний герой, авторське "я". Найбільш яскраво поєднання героїв з особистістю автора виявилося у творчості видатного англійського поета Джорджа Байрона. З самого початку своєї творчої і суспільної діяльності він закликав до боротьби - і в ліричних віршах, і в політичній промові на захист луддитів (рух руйнівників машин) у палаті лордів. У ліро-епічній поемі "Паломництво Чайльд Гарольда" він викривав реакцію, прославляв боротьбу народів Іспанії, Італії, Греції. У цьому розчарованому в світському товаристві герої, в центральних образах однойменних східних поем Гяурові, Корсарові легко пізнати, зі слів В.Белінського, "колосальну, горду і непохитну особистість" самого поета. Подібні герої захоплювали уяву сучасників, які бачили в них борців за звільнення людської особистості. Завдяки цьому виникло своєрідне явище у суспільних настроях, яке отримало назву "байронізм".
Духом революційної романтики в російській літературі пройнята поезія молодого О.Пушкіна, М.Лермонтова, в польській - А.Міцкевича, в угорській - Ш.Петефі, в німецькій - Г.Гейне, у французькій - В.Гюго.
Великим художнім відкриттям романтизму став історичний роман, основоположником якого був Вальтер Скотт. У романах В.Скотта, "шотландського чародія", як називали його сучасники, минуле ожило, заграло яскравими фарбами. У своїх романах "Айвенго", "Квентін Дорвард", "Роб Рой" та інших він геніально показав зв'язок долі окремої особи з історичною долею народа. Епоха романтизму відмічена багатьма блискучими витворами історичного жанру: В.Гюго (романи "Собор Паризької Богоматері", "93-й рік"), А.Дюма ("Королева Марго", "Три мушкетери") та інших. Молодий північноамериканський романтизм гідно представили романи Ф.Купера ("Останній з могікан", "Слідопит", "Звіробій"), знаменита "Пісня про Гайавату" Г.Лонгфелло.
Реалізм. У 40-і роки XIX ст. впливовою течією стає реалізм. Його основою стали безпосереднє, живе і неупереджене сприйняття та правдиве відображення реальної дійсності. Як і романтизм, реалізм критикував дійсність, але при цьому він виходив з самої дійсності, в ній же і намагався виявити шляхи наближення до ідеалу. На відміну від романтичного героя, герой критичного реалізму може бути аристократом, каторжником, банкіром, поміщиком, дрібним чиновником, але він завжди - типовий герой у типових обставинах.
Реалізм XIX ст., на відміну від епохи Ренесансу і Просвітництва, за визначенням О.М.Горького, є передусім реалізмом критичним. Головна його тема - викриття буржуазного ладу і його моралі, пороків сучасного письменнику суспільства. Ч.Діккенс, У.Теккерей, Ф.Стендаль, О.Бальзак розкрили соціальне значення зла, побачили його причину в матеріальній залежності людини від людини.
Найважливіша риса реалізму - психологізм, заглиблення через соціальний аналіз у внутрішній світ людини. Прикладом тут може служити "кар"єра" Жюльєна Сореля з роману Стендаля "Червоне і чорне", який переживав трагічний конфлікт честолюбства і честі; психологічна драма Анни Кареніної з однойменного роману Л.М.Толстого, яка розривалася між почуттям і мораллю станового суспільства. Людський характер розкривається представниками критичного реалізму в органічному зв'язку з середовищем, з соціальними обставинами і життєвими колізіями. Головним жанром реалістичної літератури XIX ст. відповідно стає соціально-психологічний роман. Він найповніше відповідає завданню об'єктивного художнього відтворення дійсності.
Вершиною критичного реалізму стала творчість найвидатнішого французького романіста Оноре де Бальзака, автора циклу романів під загальною назвою "Людська комедія". Створивши 98 із задуманих ним 150 романів про життя сучасної йому Франції, Бальзак здійснив творчий подвиг, відобразивши характери і звичаї свого часу. Він не тільки дав широку і глибоко правдиву панораму життя його епохи, але й відкрив етичні істини, які мають загальнолюдське значення.
Блискучі зразки соціального роману дали Ф.Стендаль ("Червоне і чорне"), Г.Флобер ("Мадам Боварі"), Гі де Мопассан ("Життя") у Франції, Ч.Діккенс ("Домбі й син", "Девід Копперфілд"), У.Теккерей ("Ярмарок пихи") в Англії. У Росії до реалізму прийшов О.С.Пушкін, який "романтизму віддав честь", за ним - М.В.Гоголь, Л.М.Толстой, Ф.М.Достоєвський, А.П.Чехов.
Декаданс. У 80-і роки ХІХ ст. кризові суспільні явища дістали своєрідне відображення в літературі. Заявила про себе нова течія, яка отримала назву декадентство, або декаданс (в перекладі з французького - занепад). У 1886-1889 рр. у Парижі видавався журнал "Декадент", в якому друкувалися поети Ш.Бодлер, А.Рембо, П.Верлен. Декаданс не був чимось єдиним і розпадався на ряд напрямів: натуралізм, символізм, проповідь "чистого мистецтва". Їх об'єднувала опозиція до загальноприйнятої "міщанської моралі", настрій безнадійності, втоми і відчаю, переконаності в занепаді і загибелі культури.
Ідейним главою і теоретиком натуралізму напряму став Е.Золя, автор двадцятитомної епопеї "Ругон-Маккари", його послідовниками - брати Гонкури, Г.Гауптман. Вони підходили до життя як вчені-експериментатори і виходили з положення, що доля, воля і духовний світ людини повністю залежать від соціального середовища, побуту, спадковості і фізіології. У натуралізмі риси відвертого декадансу поєднувалися з соціально-критичними, демократичними і соціалістичними тенденціями.
Символізм як заперечення реалізму і натуралізму виник на переломі XIX і XX сторіччя, але корінняйого заглиблюється в творчість великого французького поета Шарля Бодлера, який опублікував в 1857 р. поетичний збірник "Квіти зла", в якому туга за гармонією переплітається з визнанням непереборюваності зла, естетизацією пороків великого міста. Його епоха уявлялася йому пеклом на землі, в якому зло і пороки набули всесвітніх масштабів, де культура деградує, а духовність підвладна користі і підлості. Туга і страждання - тільки такі настрої може, на його думку, викликати хворе суспільство. Звідси - відхід від реалізму, символи-натяки, за допомогою яких ніби тільки і можливо емоційно та
Loading...

 
 

Цікаве