WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Формування європейської культури нового часу (XVII-XVIII ст.) - Реферат

Формування європейської культури нового часу (XVII-XVIII ст.) - Реферат


Реферат з культури
Формування європейської культури нового часу (XVII-XVIII ст.)
Зміст
1. Історичні умови та особливості розвитку культури у XVII-XVIII ст.
2. Революція в природознавстві. Раціоналізм.
3. Новий погляд на суспільство. Епоха Просвітництва.
4. Характеристика художніх стилів XVII-XVIII ст.
1. Історичні умови та особливості розвитку культури в XVII-XVIII ст.
Кінець середніх віків і початок Нового часу охопила епоха Відродження і Реформації, перехідна за своєю природою. Оформлення й поширення культури власне Нового часу припадає на XVII-XVIII ст. Цей період знаходиться між революціями: його відкривають революції в Нідерландах (перемогла в 1608 р.) і Англії (почалася в 1640 р.), а завершують війна за незалежність англійських колоній в Америці (1775-1783 рр.) і Французька революція (1789-1793 рр.).
Упродовж цих двох віків остаточно утверджуються національні держави. При збереженні загальних закономірностей, взаємовпливу, певної моди чітко окреслюється культура кожної країни. Неповторна своєрідність пов'язана з національною мовою, традиціями, історією, а також з економічним, політичним устроєм. Найбільший вплив на європейський культурний процес в цей час справляють, кожна по-своєму, дві країни - Англія і Франція. Англійська буржуазія, утвердившись в економіці, раніше починає політичну боротьбу. Після перемоги ж швидко йде на компроміс, встановлюється конституційна монархія (владу короля обмежує парламент). Франція - країна класичного абсолютизму (абсолютизм - необмежена монархія). Його вершина - остання третина XVII ст., роки правління "короля-сонця" Людовіка XIV, автора знаменитої формули: "Держава - це я". У XVIII ст. королівська влада перетворюється на реакційну силу. При зростаючій економічній кризі і невдоволенні народу дворянство продовжує зберігати зовнішній блиск. Не менш відомий афоризм фаворитки Людовіка XV маркізи Помпадур: "Після нас - хоч потоп".
Ці історичні особливості знайшли своє відображення у сфері культури. В Англії раніше складаються прогресивні буржуазні політичні і філософські погляди, але повнішого розвитку і рішучого вираження набувають вони у Франції в ході ідеологічного протистояння з абсолютизмом. Саме Франція стає класичною країною Просвітництва, звідси його ідеї розповсюджуються по всій Європі. У Франції головну увагу приділяють соціальним теоріям, етичним концепціям, в Англії ж розробляється класична політична економія.
Розвиток культури у XVII ст. і розвиток культури у XVIII ст. має свої особливості. У сучасників та у науці більш пізнього періоду невипадково не склалося узагальненого визначення культури XVII ст. Наприклад, початок цього сторіччя в Англії багато в чому ще пов'язаний з Ренесансом, а в Італії Відродження вже пішло в минуле, в Швейцарії домінує Реформація. Головна межа культурного процесу - нестійкість, дуже швидкі зміни. З XVIII же сторіччям пов'язана досить суцільна історико-культурна епоха - епоха Просвітництва. Причому, що характерно, такою її усвідомлювали вже сучасники: термін використали самі просвітники. У XVII ст. увагу активно мислячих людей було насамперед зосереджено на науковому поясненні явищ природи, у XVIII ст. - на проблемі суспільного устрою.
2. Революція в природознавстві. Раціоналізм
Розвиток природознавства в XVII ст. продовжує традиції Відродження. Власне, на відміну від мистецтва, тут практично неможливо провести чітку межу між епохами.
Завершується розробка геліоцентричної системи в астрономії, почата М.Коперником. Німецький астроном І.Кеплер встановив, що планети рухаються по еліпсах і що швидкість руху планет збільшується по мірі наближення до Сонця. Своє відкриття він сформулював у вигляді законів, які носять його ім'я. В кінці століття про геоцентричну систему всерйоз ніхто вже і не говорив.
Англійський медик В.Гарвей, який працював в Італії, відкриває велике коло кровообігу і створює суцільну теорію кровообігу - основу подальшого розвитку фізіології людини.
Винаходиться і застосовується в дослідженнях мікроскоп. З його допомогою А.Левенгук відкриває мікроорганізми, в тому числі бактерії, М.Мальпігі вивчає будову шкіри, легень, нирок, тим самим створює мікроскопічну анатомію.
У математиці оформляється, по суті, сучасна знакова система (до цього дії описувалися громіздкими фразами), складаються перші логарифмічні таблиці.
Переворот у фізиці пов'язаний насамперед з ім'ям Галілео Галілея. Після видатних відкриттів (винахід телескопа, фізична природа Місяця, супутники Юпітера) судом інквізиції йому було заборонено займатися астрономією. Тоді Галілей зацікавився питанням про вільне падіння тіл. Хрестоматійною стала розповідь його біографа: Галілей скидав кулі різної ваги з високої вежі і вимірював час падіння, потім повторив виміри в дерев'яному жолобі. За отриманими результатами було складене рівняння рівномірно прискореного падіння. У сучасного науковця це не викликає здивування, для свого ж часу Галілей застосував абсолютно новий підхід: планування і проведення експерименту, а потім математичну обробку результатів.
Значні досягнення, отримані природничими науками, викликали необхідність і одночасно створювали можливість їх філософського осмислення. Протягом всього середньовіччя головним джерелом пізнання проголошувалися віра і божественне прозріння, в схоластиці панував метод формально-логічних доказів, непорушність авторитетів. Філософське обґрунтування нових методів у науці пов'язане передусім з двома іменами - англійця Френсіса Бекона (1561-1626) і француза Рене Декарта (1596- 1650).
Ф.Бекон обґрунтував емпіричний метод вивчення природи (від грецького - дослідний). Основа істинного знання - тільки досвід. Вчений зобов'язаний виконати спостереження, перевірити їх точність, а потім шляхом узагальнення (індукції) цих спостережень робити загальні висновки. О.І.Герцен так оцінив історичну роль цього мислителя: "…явилася людина, яка сказала своїм сучасникам: "Подивіться вниз: подивіться на цю природу, від якої ви силитеся відлетіти кудись; зійдіть з вежі, на яку піднялися і звідки нічого не бачите; підійдіть ближче до світу явищ - вивчіть його".
Філософська система Р.Декарта інша, він - родоначальник раціоналізму (від грецького - розум). Декарт був видатним математиком, основоположником аналітичної геометрії (до речі, саме він ввів в алгебрі звичні для нас позначення невідомих - х, у, z). Головним у пізнанні він вважав не досвід, а розум - раціональний, суворе логічне міркування. Зразком для всіх наук Декарт вважав математику з її суворими доказами. В ясності і чіткості думки, а не в практиці Декарт бачив критерій істини, головний шлях до якої - наукова гіпотеза. Знамениті його вислови: "Мислю - значить існую", "У всьому сумнівайся". Декарт вважав навколишній світ, який складається з постійно рухомих найдрібніших часток, матеріальним.
Найбільших результатів досягали вчені, які з'єднували експеримент і наукову гіпотезу, спостереження і математичне узагальнення. Такийпідхід відзначає класичний труд І.Ньютона (1630-1677) "Математичні начала натуральної філософії". Закон всесвітнього тяжіння, закони руху пояснювали всі попередні відкриття в астрономії, фізиці, механіці, зводили їх в струнку систему. Ньютон і, незалежно від нього, Г.Лейбніц відкривають диференціальне та інтегральне числення.
Спираючись на такий фундамент, природознавство у XVIII ст. швидко просувалося вперед. Вражає навіть неповний перелік зроблених відкриттів. Х.Гюйгенс створює хвильову теорію світла. Р.Бойль і Е.Маріотт відкривають головний закон теорії газів. Ш.Кулон ставить експерименти в галузі електростатики. А.Вольта конструює першу електричну батарею. А.Лавуазьє пояснює природу горіння і окиснення, складає перший
Loading...

 
 

Цікаве