WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українське культурне відродження ХIХ ст. - Реферат

Українське культурне відродження ХIХ ст. - Реферат

українського народу. Олександра Яківна трагічно загинула у 1918 р. під час бандитського нальоту на хутір під Харковом, де вона жила.
Визначною подією в українському науковому житті ХІХ ст. стає заснування завдяки спільним зусиллям інтеліґенції Наддніпрянщини та Галичини у 1873 році "Літературного товариства ім. Шевченка", яке через кілька років під назвою "Наукове товариство ім. Шевченка" по суті перетворилося у першу вітчизняну академічну наукову організацію. З 1892 р. почав виходити головний друкований орган Товариства - "Записки Наукового товариства ім. Шевченка". З 1895 р. М.Грушевський став редактором "Записок Наукового товариства ім. Шевченка", а з 1897 р. - головою Наукового товариства ім. Шевченка. За час його головування було видано близько 800 томів наукових праць, зокрема 112 томів "Записок". Про масштабність та авторитетність роботи Товариства говорить плеяда вчених, які працювали в його рамках, мали за честь бути його членами: М.Грушевський, І.Франко, І.Крип'якевич, а згодом видатні постаті світової науки - А.Ейнштейн, М.Планк, А.Мазон, Д.Гільберт.
Особливе місце і в українській історії, і в українській історіографії належить Михайлу Петровичу Драгоманову. Великий політичний діяч, просвітник, філософ, Драгоманов як історик головну увагу приділяв питанням новітньої історії. Багато років він провів у політичній еміграції. З 1877 р. під його керівництвом друкарня "Громада" у Женеві була єдиним центром видання літератури українською мовою. На основі історичного аналізу Драгоманов приходить до найважливішого висновку - національні проблеми українці можуть вирішити тільки разом з соціальними. Драгоманов багато зробив для залучення до історії України уваги західноєвропейських вчених. Він був членом Паризького етнографічного товариства, почесним членом Британського наукового і багатьох інших товариств. Останні роки життя працював у Болгарії.
В контексті світового розвою новий імпульс одержує українська філософська думка. В першій половині ХІХ ст. постає Київська релігійно-філософська школа (В.Карпов, О.Новицький, Й.Михневич, С.Гогоцький, П.Авсенєв,П.Юркевич та ін.). Проблеми взаємозв'язку мови і мислення грунтовно досліджує О.Потебня, який, виходячи з ідей І.Канта та В.Гумбольта, вважає мову органом, що утворює думку. Філософію нової української національної ідеї розробляє Т.Зіньківський, вважаючи цю ідею запорукою "поступу й культури національних організмів". Проблемну тему "герой, особистість і народ, нація" досліджує І.Франко.
Підводячи підсумки, можна сказати, що за сторіччя вітчизняна історична наука пройшла шлях від поодиноких досліджень у рамках історії Росії до самостійної повнокровної наукової дисципліни. Осмислення минулого - обов'язкова умова і складова становлення національної самосвідомості.
2. Особливості літературного процесу
У ситуації рубежу, яка вище вже була охарактеризована, коли українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше - в умовах урядових заборон і переслідування - процес становлення української літературної мови набув особливої важливості і особливої складності. М.Грушевський писав: "Мова вирішила долю українського відродження, відновивши розірваний зв"язок між інтелігенцією і народом..." Звідси - й особливості української літератури XIX ст. - народні теми творчості, реалізм і демократизм.
Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала "Енеїда" І.Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 р. без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії "Наталка-Полтавка", "Москаль-чарiвник".
Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор П.Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Є.Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Є.Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Т.Шевченка.
До харківського гуртка належав також Г.Квітка-Основ'яненко - основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні - написані з гумором, другі - сентиментальні, треті - дають реалістичні картини (краща - "Сердешна Оксана"), інші просякнуті народними віруваннями і переказами ("Конотопська вiдьма"). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.
Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. "Його творчість, - писав М.Грушевський, - це творчість народу, що досягає відразу, без наступних ступенів, високого інтелектуального розвитку й індивідуальної свідомості і поєднує в своїх творіннях безпосередність народної поезії зі свідомістю літературної творчості". Широко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка: народження у сім'ї кріпаків пана Енгельгарда, рання смерть батьків, робота "в наймах" і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з земляком - художником І.Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від продажу портрета В.Жуковського роботи К.Брюллова, навчання в Академії мистецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Перший "Кобзар" виходить у 1840 р. у Петербурзі, через рік - "Гайдамаки". Геніальний поет, Шевченко вніс в українську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість Шевченка - символ всієї української культури.
Суперечливість духовного життя України тогочасу відбилася в творчості письменника, лінгвіста, історика, публіциста П.Куліша. Це ім'я майже на півсторіччя незаслужено було забуте, але зараз викликає пильний інтерес. Прихильник культурно-національного відродження, Куліш болісно шукав шляхи до нього: від нелегального Кирило-Мефодіївського товариства - до літературної діяльності у петербурзькій "Основі", від союзу з галицькою громадськістю - до надій на польську допомогу. Безперечним є значення його етнографічної збірки "Записки о Южной Руси", історичного роману "Чорна рада", тритомної історичної праці про національно-визвольну війну під керівництвом Б.Хмельницького "История отпадения Малороссии от Польши".
Демократичний напрям в українській прозі розвивала Марко Вовчок (М.Віленська). Її збірка "Народнi оповiдання", повісті "Iнститутка", "Кармелюк" приголомшують трагічною правдивістю картин кріпацького гніту, вражають образами простих людей. Російською мовою розповіді переклав І.Тургенєв. Т.Шевченко у вірші "Марку Вовчку" звертається до неї як до продовжувачки справи свого життя.
Твори знаменитого українського байкаря Л.І.Глібова в руслі демократичних настроїв того часу в алегоричній формі зображали безправ'я простих людей, свавілля поміщиків, лицемірство, святенництво.
С.Руданський закінчив медичний факультет Петербурзького університету і працював лікарем в Ялті у Криму. Популярність йому принесли "співомовки" - сатиричні невеликі вірші, діалоги. Тільки після його передчасної смерті Олена Пчілка та інші письменники зібрали й опублікували його чудові, в стилі народних
Loading...

 
 

Цікаве