WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Середньовічна мусульманська культура Близького та Середнього (науковий реферат) - Реферат

Середньовічна мусульманська культура Близького та Середнього (науковий реферат) - Реферат

ісламу - філософія та ідеологія того часу, а також класична арабська мова, яка стала мовою релігії, держави, науки і мистецтва.
Арабська культура халіфату пройшла декілька етапів свого розвитку.
Рання літературна традиція. У доісламський період головним досягненням арабської культури вважається блискуча усна поезія. Їй в історії поталанило, на відміну, скажімо, від древньоруської, до якої візантійські священики поставилися несхвально. Мусульманська культура сприйняла доісламську арабську переважно усну поезію як свою. Пізніше, у VIII - IX ст., вона була записана зі слів професіональних декламаторів-рапсодів (арабською "раві"), як у свій час древні греки через декілька сторіч після Гомера записали і відредагували "Іліаду" та "Одіссею".
Найвідомішими зі збірників староарабської поезії є три: "Муаллакат" ("Нанизані") - вірші семи прославлених бедуїнських поетів VI - VII ст. (Імруулькайса, Тарафи, Зухайра, Антари, Лабіди, аль Харіси ібн Хіллізи і Амр ібн Кульсума), "Хамаса" ("Доблесть") - про військові подвиги, і величезна антологія "Кітаб аль-агані" - "Книга пісень". З сюжетів "Книги пісень" найбільш знаменита, напевно, розповідь про трагічну любов юного поета до дівчини на ім'я Лейла. Цей цикл віршів традиційно приписується Кайсу ібн-аль-Мулавваху, який отримав прізвисько Маджнун (дослівно - "збожеволілий від кохання"). Розлучений ворогами і злим фатумом зі своєю коханою, одержимий любовною пристрастю, юнак віддаляється від людей в пустелю, де спілкується тільки з дикими звірами і, зрештою, вмирає з ім'ям коханої на вустах. До наших днів легенда про трагічну любов Лейли і Маджнуна залишається улюбленим сюжетом всіх східних літератур, які перебувають у зоні арабо-мусульманського культурного впливу. Він так само популярний на Сході, як в Європі історії Трістана та Ізольди або Ромео і Джульєтти.
Староарабська поезія була однією з основ арабської літературної мови, яка склалася у VII - VIII ст. Іншою основою став Коран (арабською "аль-куран" - "те, що читають") - священна книга мусульман і одночасно видатний пам'ятник арабської і світової культури.
Згідно з мусульманською традицією, Коран був повідомлений Мухаммаду самим Аллахом, а вже посланець-пророк переказував його божественні сури (назва розділів Корану) єдиновірцям усно. Деякі слухачі тут же записували висловлювання і прозріння пророка. Сам Мухаммад нічого не писав, очевидно, він був неписьменним. Через вісімнадцять років після смерті пророка записи його висловлювань зібрали воєдино. Цей звід і склав священну книгу мусульман.
Коран - твір переважно поетичний, що складається з віршів і римованої, ритмічної прози. "…Численні етичні істини викладені в Корані сильною і поетичною мовою", - відзначав О.С. Пушкін у нотатках до своїх "Подражаний Корану". Ось один з багатих поетичних переказів першої сури Корану "Отверзаючої двері до досточтимого читання", яку повинен знати (обов'язково арабською) кожний правовірний мусульманин:
Хвала Аллаху, Господу світів,
Бо Милостив і Милосерден Він,
Дня Судного Він Цар один!
Перед тобою ми стаємо на коліна
Допоможи, благаємо, Єдиний:
"Веди нас шляхом Ти прямим,
Що Ти обрав для тих,
Хто милістю Твоєю обдарован,
Але не тих, на кого гнів Твій впав,
І хто в невір'ї заблукав".
Культура періоду Аббасидів. Арабська культура колосальним чином вплинула на підкорені мусульманами країни і народи, але був і зворотний вплив. Особливо це виявилось на другому етапі розвитку середньовічної арабо-мусульманської культури, після падіння Омейядів і приходу до влади в халіфаті династії Аббасидів.
Знайомство завойовників з культурою народів Східного Середземномор'я і Персії (Ірану) змінили спосіб життя і навіть зовнішній вигляд арабської аристократії, її інтереси і художні смаки. Центр культурного життя перемістився з кочовищ у резиденції халіфів та емірів. Художні засоби і прийоми поезії збагатилися, в них відчувається більше фантазії, поетичні образи стають живішими і витонченішими.
Разом з тим, зміна соціальної позиції поета перетворює його з гордого сина пустелі, вільного воїна-співця, в придворного поета, який служить за плату. Проте і серед них були надзвичайно талановиті люди. Найбільш відомий в IX ст. Абу-л-Атахія, автор релігійно-аскетичних поем. Тоді ж уславився любовною лірикою Ібн-ал-Мутазз, який увійшов у політичну історію під прізвиськом "Одноденний халіф". Але навіть високе становище спадкоємця престолу аж ніяк не позбавляло його необхідності писати панегірики (панегірик - твір хвалебного змісту).
У перенесенні столиці халіфату за нової династії з Дамаску в Багдад позначилося зростання впливу місцевої, насамперед перської за походженням, аристократії, яка почала відтісняти арабську племінну знать. Вихідці з іранських сімей, які блискуче опанували арабську, висуваються в цей період на перший план і в поезії. З них особливої уваги заслуговує лірик Абу Нувас (756 - 813) - незалежний, глузливий і щирий. У численних усних переказах він виступає як вільнодумець, гострослів і хитрун. Дехто схильний бачити в ньому прообраз самого Ходжі Насреддіна. Вірші його про радощі і тлінність буття, про любовні втіхи і дружні застілля поклали початок багатовіковій поетичній традиції, яка була продовжена в персомовних віршах Омара Хайяма і Хафіза.
Своє завершення арабська середньовічна лірика знайшла у творчості сліпого Абу-ль-Ала аль-Мааррі (973 - 1057). Поет-філософ, він розмірковував про добро і зло, про таємницю життя і смерті. Людина універсальної за тим часом освіченості і найсуворіших моральних правил, який не пішов прислужуватися жодному із земних владик, він часом доходив до заперечення всесильності і мудрості самого Аллаха, за що й отримав прізвисько "зиндик" (єретик).
З безлічі філософських віршів, літературних і наукових творів аль-Мааррі виділяється його "Послання про прощення", яке послужило одним з прообразів і джерел безсмертної "Божественної комедії" Данте. "Послання про прощення" - не тільки дотепна пародія на мусульманські уявлення про потойбічне життя, але й тонке висміювання земної дійсності, придворних уподобань і звичаїв. Сліпий поет духовним поглядом прозрів і соціальну трагедію народу в той смутний час, і загальну кризу мусульманської середньовічної свідомості.
В аббасидський період досягла свого розквіту й арабська проза. У ній заслуговують уваги любовно-пригодницькі побутові новели, розповіді та анекдоти (так звані маками). Варто згадати ще один жанр прози того часу - народний роман. З тих, що дійшли до наших днів, найбільш відомий "Життєпис Антара". Його герой, бедуїнський поет-воїн, з нікчемного раба стає знаменитим полководцем, який очолює війська арабів проти армій Ірану іВізантії. Однак після всіх походів і пригод Антар незмінно повертається в рідне становище, до своєї коханої, возз'єднатися з якою йому заважають зла доля і численні вороги та суперники. Але Антар, подібно героям епосів інших народів, зрештою, долає всі перешкоди.
Між X і XV ст. на Близькому Сході склався збірник народних казок "Тисяча і одна ніч", який згодом став всесвітньо відомим. Поряд з арабами в нього зробили свій внесок всі народи, що
Loading...

 
 

Цікаве