WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла. - Реферат

Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла. - Реферат

ангелів. Але із свободою пов'язаний і ризик: людина здатна обрати як добро, так і зло, тобто відпадіння від Бога в порожнечу небуття. Важ-ливо, що, коли трапляється подібне, вся відповідальність за зло по праву покла-дається на людину, яка використала не за призначенням безцінний дарунок Бога.
Так, уже перші люди, Адам і Єва, використали надану їм свободу як свободу грішити, нехтуючи прямим велінням Бога, через що й втратили райську наївну повноту й цілісність свого існування. При цьому знаменно, що ім'я Адам єврей-ською мовою означає просто "людина"; і гріх давнього Адама, як певний прооб-раз, продовжує жити в кожному з його нащадків (євр.:бней адам) у вигляді схи-льності до злого визначення волі, кінець кінцем - до небуття. Але в цій трагедії Адама - давнього й кожного Адама - винний тільки він сам, зі своєю незмінною подругою Євою.
Викладені міркування - лише один з можливих шляхів, а саме августинівський - теодицеї, релігійно-філософського напряму, що прагне узгодити благість і муд-рість божественного управління світом із "впертим" фактом наявності у цьому світі зла ( термін "теодицея" належить німецькому філософу Г.В.Лейбніцу, 1646 - 1716). Проте саме такий хід думки найрельєфніше висвітлює антисубстанційний характер ортодоксальної християнської концепції зла загалом.
Альтернативний ( у межах християнства) підхід до проблеми співвідношення Бога і зла репрезентують, зокрема, відомий німецький містик Я.Беме (1575-1624) філософ Ф.В.Й.Шеллінг (1775-1854). На думку Шеллінга, принципова потенція світового зла закладена, нероздільно з потенцією добра, вже в основі самого Бо-жества ( котру він відрізняє від особистісного існування Бога), звідки й утілюєть-ся в дійсність унаслідок реакції основи на Одкровення. Можна сказати, що даний підхід є глибоким з погляду філософської діалектики; разом з тим не можна не вбачати в ньому й певного показового зрушення - може й не без участі діалекти-ки - вбік субстанціалізації зла, про що йтиметься далі.
Однак повернімося до більш традиційної для християнства системи поглядів.
Характерним проявом викладеного тлумачення зла є поширене уявлення про облудність, брехливість як невід'ємний атрибут зла. Походячи ще з історії про гріхопадіння Адама і Єви, спровокованих підступним та оманливим змієм ( що, до речі, єднає християнство з іншими так званими авраамістичними релігіями, вкоріненими у світ Старого Заповіту, тобто з іудаїзмом та ісламом), це уявлення набуває згодом міцності аксіоми. Сам диявол евфемічно іменується "Отцем ілжі", і це не просто образливе прізвисько, а сутнісне визначення Князя темряви й по-велителя злих сил. Бо ж як темрява - лише відсутність світла, так і зло - тільки відсутність Божого буття, тобто ніщо. Окрім того щоб спровокувати людину, схилити її до хибного вибору, диявол, по суті, нічого не може; спокушаючи лю-дину до гріха, він здатний наобіцяти їй казна-яких небачених утіх і чудес, проте реальної спроможності здійснити все це йому не дано, і той, хто вчинив зле, кі-нець кінцем знаходить на дні свого гріховного вчинку тільки пустку, тільки сум небуття.
Таким чином, добро і зло в християнстві ( так само, втім, як в іудаїзмі й ісламі) не тільки не є рівнозначними протилежностями, а, навпаки, різко контрастують за своїм онтологічним статусом, за рівнем своєї буттєвої могутності. Якщо безпере-чно існує Абсолютне добро, то зло за своєю суттю абсолютним бути не може, бо як таке воно знищує самого себе. Навіть диявол не може цілком зануритися в йо-го стихію - стихію чистого нищення, не може бажати зла тільки й виключно за-ради самого себе.
Нова субстанціалізація зла та її антигуманний зміст
Відомо, що на становлення внутрішнього ядра фашистської ідеології певний вплив справили замкнені, таємні товариства, поширені в Європі ще з другої по-ловини ХІХ ст. Член такого товариства, що йменувалося "Золотий світанок", валлійський письменник Артур Мейчен (1863-1947) виклав в одній із своїх книг теорію Зла, надзвичайно тісно пов'язану, як зазначають французькі дослідники Л.Повель і Ж.Берж`є, з "таємною історією нацизму".
Сутність цієї теорії полягає в утвердженні принципової рівноцінності добра і зла в абсолютних їх вимірах. Як існують великі святі, подвижники Добра, так са-мо є і великі грішники, свідомі чи несвідомі носії Зла з великої літери. Великий грішник - персонаж навіть більш рідкісний, ніж великий святий, адже якщо свя-тість надприродна, то Зло - протиприродне, це "замах на екстаз", не властивий природі людини як такий. (Варто згадати в цьому зв'язку, що ще Ніцше писав про рідкісність зла й конечну потребу його берегти.)
При цьому між Злом і Гріхом з великої літери та їхніми повсякденними двійни-ками різниця, як зауважує Мейчен, не менша, ніж між геніальною поемою і абет-кою. Щонайбільший грішник, котрий псує буття як таке й порушує духовний порядок у світі, не тільки може бути вбивцею, крадієм тощо, а й здатний відчува-ти відразу до всіх цих проявів тривіального, повсякденного зла, навіть за все своє життя не зробити жодного непорядного вчинку. І що, мабуть, найважливі-ше: оскільки велике Зло являє собою духовне напруження, непосильне для люд-ської свідомості, воно здатне "вислизати" з поля цієї свідомості: людина може бу-ти нескінченно, страхітливо злою, навіть не підозрюючи цього .
Немає сумніву, що Гітлер у той або інший спосіб зазнав впливу подібної гіпер-романтичної абсолютизації зла, до того ж і в самому собі він явно відчував схи-льність чинити зле заради самого ж злого. На цьому психологічному й екзистен-ційному тлі амбіції національного фюрера, підсилені непомірною конфронтацій-ністю, очевидно, й породжували в нього особливий, споріднений із самопода-ланням, пафос боротьби зі Злом, нищення Зла - точніше, того, що йому здавало-ся Злом, мало не всемогутнім. Як зауважував із цього приводу один дослідник, Гітлер у ХХ ст. нав'язує світові маніхейську війну, війну на винищення.
Звичайно, на скрутні ситуації, подібні до тієї, в якій спинився німецький народ після першої світової війни, або ж тієї, котру ми переживаємо нині, можна реагу-вати по-різному. Можна прокладати нелегкі шляхи підйому економіки, налаго-джувати шляхом взаємних поступок відносини між сусідами, відмовляти собі в чомусь сьогодні заради очікуваних у майбутньому надбань. Усе це, однак, не даємиттєвих результатів, не "запалює" маси, не утворює ореолу загальної любові навколо народного фюрера. А можна поставитися до справи простіше - знайти видимого ворога, "винного" в тому, що досі справи йшли так кепсько, і впевнено вказати на нього збудженому, знавіснілому від нетерплячки натовпу: "Ось він!" І тим самим кардинально "розв'язати" для себе філософсько - етичну проблему субстанційності зла.
Адже що означає субстанційне розуміння зла на практиці? По-перше, це озна-чає засвідчити, втілити зло в образі якоїсь відчутної, наявно присутньої реально-сті, з котрою людина в принципі стикається не набагато рідкіше, ніж зі злом уза-галі. По-друге, оскільки зло - категорія духовна й свідомісна, шукана реальність обов'язково має бути наділена свідомістю. По-третє, ця свідомість повинна вклю-чати в себе можливість вибору, саме для того, щоб можна було твердити не про її нещастя, а про її вину. По-четверте, нарешті, незважаючи на цю постульовану свободу вибору, дана свідомість із самого початку, за самою своєю природою (субстанцією!) має виглядати якоюсь порочною, "чорною", невиправно шкідли-вою в усіх виборах та проявах. А для впевненості в цьому - принаймні чужою, "дивною" для маси обивателів, якій на неї вказують як на носія Зла. Знайомою - але дивною, чужою.
Проведена "дедукція" не залишає сумнівів у тому, що об'єктом, найбільш "при-датним" для
Loading...

 
 

Цікаве