WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла. - Реферат

Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла. - Реферат


Реферат на тему:
Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла.
План
Вступ..........................................................................................................................ст.2
1Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла...........................ст.3
2.Нова субстанціалізація зла та її антигуманний зміст........................................ст.5
3.Зіткнення людини і природи як можливість трагічного конфлікту.................ст.7
Висно-вок...................................................................................................................ст.10
Літерату-ра.................................................................................................................ст.11
Вступ
Представники класичної античної етики вважали, що тільки благо, добро може бути по-справжньому бажаним. Якщо ж людина схиляється до того, що саме по собі є злим, то причиною цього може бути або незнання істинного блага, або природна слабкість людської вдачі.
У першому разі справі зарадить навчання, просвіта, в другому - належне вихо-вання. Надмірні сподівання, пов'язанні з цими двома чинниками "моральної пе-реробки" людини, ми відтоді нерідко стрічаємо в історії культури.
Проте вже в І ст. до н.е. римський поет Катулл відкрив у своїй любовній ліриці, що можна, незважаючи на знання, тягтися душею до негідного, ненавидіти й лю-бити водночас. Через кілька десятиліть після Катулла Овідій (43 до н.е. -17 н.е.) у своїх "Метаморфозах" викарбує для цієї діалектики душі класичне формулюван-ня: "Благеє бачу, хвалю, та до поганого тягнуся".
Щодо християнської антропології й моралі, то для неї, звичайно, із самого по-чатку були ближчими і зрозумілішими конфліктні, суперечливі аспекти душевно-го буття людини. Вже на зорі християнської ери св. апостол Павло наче "підхоп-лює" у своєму посланні до римлян згаданий катулло-овідієвський мотив, надаю-чи йому ще гострішої, ще більш парадоксальної форми: "...Не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню"(Рим.7,19).
Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла.
Одна з найважливіших розмежувальних ліній в історії світової етики пов'язана з відповіддю на запитання: чи є зло за своєю суттю лише чимось негативним, лише запереченням і руйнуванням добра - чи воно позначає якусь особливу самодо-статню реальність, тобто субстанцію, що корелятивно співвідноситься з добром, проте має власні витоки в бутті?
Класичний взірець концепції субстанційності зла, що виходить з визнання його незалежного й самостійного існування, дає, зокрема, давня перська релігія зоро-астризм ( від імені її засновника пророка Заратуштри, вірогідний час життя яко-го - ХІІ-Хст. до н.е.). Згідно з уявленням зороастрійців, поряд із добрим богом Ахурамаздою існує й рівнопорядкове йому верховне зле божество Ангро-Майнью, або Ахріман, котре також володіє творчими потенціями. На кожне доб-ре творіння Ахурамазди Ахріман відповідає актом своєї злої творчості: так, ним породжені всіляке лиходійство, чаклунство, зима, смерть, хвороба, старість, от-руйні комахи й плазуни та ін. Якщо Ахурамазда створює 16 країн добра, то Ах-ріман -16 країн зла тощо.
Оскільки Ангро-Майнью, як вважали зороастрійці, є духом злим не в силу яки-хось минущих обставин, а за самою своєю незмінною суттю, через що, навіть пе-реможений, він не міг би слугувати добру, - боротьба з ним та його царством зла могла вестися тільки на цілковите винищення. Тому у світі на даній стадії косміч-ної теорії, пов'язаній із протистоянням світлого і темного божества, всюди панує непримиренна поляризація доброго і злого начал, іде нескінчена війна між ними, в яку виявляється залученою вся сукупність існуючих створінь.
Ще один яскравий приклад субстанціалізації зла становлять численні гностичні вчення ( гностицизм - від gnosis - пізнання, знання - надзвичайно багатопланова релігійно-філософська течія пізньої античності й середньовіччя, що виникла у І ст. н.е. в районі Близького Сходу; певний час був головним суперником христи-янства).Зороастрійський дуалізм у розумінні добра і зла гностики поєднали з платонічним дуалізмом духовного й тілесного, небесного й земного. Найприкме-тнішим у гностиків з огляду на питання, яке нас тут цікавить, виявилось те, що саме створення світу, в якому живе людина, вони приписували злому або недос-коналому творцю - деміургу: спокушеному божеству та його нащадкам (Симон Маг та ін.) або ж одвіку злому богові чи демону (Маркіон, мандеї, маніхеї то-що).Подібна космологія давала недосконалість останнього; разом з тим вона змальовувала надзвичайно песимістичну картину буття, в якому людині залиша-лося лише плекати надію на самознищення світового зла й на світову пожежу, внаслідок якої вся матеріальна дійсність.
Основну ідею розглянутих двох найвпливовіших концепцій субстанційності зла можна сформулювати таким чином: ніякі компроміси з носіями зла неприпусти-мі. Перемога над злом як реальністю можлива тільки шляхом його цілковитого винищення.
Точка зору, альтернативна розглянутій вище, посідала домінуюче місце як в ан-тичних уявленнях про моральність, так і, особливо, в етичних концепціях орто-доксальних християнських мислителів, - так само, втім, як і в затеїзованому про-світницькому гуманізмі XVII-XIX ст. (звичайно, з відповідними історичними й світоглядними варіаціями). Можна сказати, що даний підхід до проблеми зла є невід'ємною частиною тієї класичної традиції, яка в різних своїх проявах забез-печувала протягом тисячоліть ідентичність основ європейської культури, спадко-ємність її розвитку.
Вже давньогрецькі філософи Сократ, Платон, Аристотель виходили з того, що зло як таке є, власне, чимось суто негативним. Воно постає головним чином як порушення порядку, гармонії існуючого, прояв пасивного опору матерії - гіле. Беручи це положення за основу, цілком природно було дійти висновку, що ба-жання зла заради самого зла неможливе - як формулює Аристотель, "жодна на-ука, жодне вміння не існують заради зла" ( "Велика етика", 1182 а 35), - отже, до-сить, як учив Сократ (470/469 - 399 до н.е.), лише правильно скерувати властиве людині прагнення до блага, до добра, тобто пізнати, в чому полягає "істинне" благо. Справа, таким чином, упирається в пізнання: пізнай суть добра - і будеш порядною людиною.
Під іншим кутом зору, але, здається, з іще більшою наполегливістю субстанцій-ність зла заперечують отці християнської церкви. Така їхня позиція мала глибокі релігійні й світоглядні підстави. Адже монотеїзм християнства загострював про-блему присутності зла у світі. Якщо Бог всеблагий, то ця присутність зла свідчи-ла б принаймні про те, що він не всемогутній. Якщо Бог всемогутній - вона вка-зувала б принаймні на те, що він не всеблагий. Але Бог, згідно з християнським уявленням, і всеблагий, і всемогутній - тоді звідки у світі зло?
Видатний християнський мислитель блаженний Августин (354 - 430 н.е.) дає на це запитанняпарадоксальну, але, по суті, глибоко традиційну відповідь: зла у світі, як деякої особливої субстанції, - немає зовсім . Усе, що існує, всяке буття є добро як прояв божественної творчості; в кожному зі своїх творінь Бог гідний похвали. Добро - це й є осягнута зсередини цілісність творіння Божого. Що ж до зла, то воно є не-буття, метафізична порожнеча, "пусте місце", в котре потрапляє людська душа внаслідок хибного вибору своєї волі.
Взагалі свобода волі, якою Бог обдарував людину, є, за вченням отців церкви, проявом найвищої досконалості творіння; наділення нею людини свідчить як про всемогутність Бога, так і про його особливу любов до людей, піднесених ним та-ким чином вище за
Loading...

 
 

Цікаве