WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Просвітництво та релігія: суперечності та стосунки - Реферат

Просвітництво та релігія: суперечності та стосунки - Реферат


Реферат на тему:
Просвітництво та релігія: суперечності та стосунки
Вступ
Просвітництво - епоха яка охвачує ХVII - XVIII століття. Перші два десятиріччя ХVII ст. - це час могутніх козацьких повстань, які показали сучасникам впливовість і державотворчі можливості української козаччини, час особливо активної боротьби козаків як захисників південних степових кордонів України і одночасно це доба важливих реформ релігійного життя, формування таких нових громадських структур, як братства, виникнення нових типів навчальних закладів, небаченого раніше пожвавлення літературного життя, нових культурно-релігійних ініціатив представників різних конфесій, в тому числі православних, католиків, протестантів. Сформований у ті роки союз православних церковних і культурно-освітніх діячів з політичним проводом козаччини зробив можливим такий важливий успіх, як відновлення в 1620р. православної ієрархії всупереч волі польського уряду і всіх панівних структур тодішньої польсько-шляхетської держави. Рух, що почався як культурно-освітній і релігійно-реформаційний, набрав значною мірою політичного характеру. Політичний успіх став можливим завдяки попередньому культурно-ідеологічному рухові і став важливим чинником піднесення культури. Періодові властиві певні риси революційності, рішучого розриву з традицією, творення нових, небачених раніше, структур і установ. Невипадково саме перелом ХVІІ ст. був часом найбільшої інтенсивності в Україні рефромаційних рухів як сприйнятих із Заходу і частково зі Сходу, так і витворених на місцевій основі; одночасно саме тоді в українській культурі найпомітнішими стали складники, що заслуговують на назву ренесансних або принаймні таких, що дуже подібні до ренесансних, і становлять своєрідну українську аналогію до ренесансних явищ у західній культурі.
Чи неголовним наслідком активності релігійних реформаторів було те, що вони стимулювали активність традиційних церков на ниві релігійно-організаційній та освітній. Поділ Київської метрополії на дві - православну й унійну -сприймався сучасниками і наступними поколіннями як національна трагедія, і справді, в ході збройних конфліктів цей розкол призводив до фанатизму, навіть кровопролиття. І все ж єдність обряду, спільність старокиївської церковної традиції вберегли український народ і українську культуру від розколу. Попри всі негативні наслідки конфесійної боротьби, змагання між релігіями і обрядами стало теж стимулом до активізації зусиль на ниві шкільництва, друкарства й науки, сприяло пожвавленню богословської думки. Важливо при цьому підкреслити появу у творах окремих визначних українських діячів обох "грецьких" конфесій добре обґрунтованих концепцій про єдність основних засад християнства як підставу для об'єднання церков. Однак у тодішніх умовах, коли релігійна полеміка пов'язувалася не завжди слушно, з гострими політичними суперечностями, проекуменічні ідеї не сприймалися більшістю репрезентантів тодішніх політичних та церковних еліт.
Дальші десятиріччя, з 20-их рр. ХVII ст. і до 1648р., були часом пожинання плодів попередньої активності, в деяких сферах - вимушеного відступу, в інших - дальшого розвитку культури та освіти, успішної консолідації українських церков - православної і, до деякої міри, греко-католицької. Нова православна ієрархія, не визнана польським урядом, була змушена спиратися на підтримку козацтва, хоч вже з середини 20-их рр. наполегливо домагалася легалізації. Цей період був менш революційним, менш новаторським, а якщо й спостерігаються нові явища, то вони, в першу чергу, зводилися до процесів у православній церкві, подібних до контрреформації у Західній і Центральній Європі. У наступний період, зокрема в 30-ті і 40-ві рр., культура росте вшир, але має місце, як це було й в інших країнах, також певне повернення до середньовічної ментальності й традицій. Втім саме це властиве добі бароко - відродження середньовічної ментальності в поєднанні із засвоєнням деяких здобутків ренесансу і реформації з новими, специфічно бароковими явищами, тими, що виникли на ґрунті окресленого синтезу, і цілком новими.
Просвітництво і релігія: суперечності та стосунки
Для значної частини української (а також білоруської) шляхти належність до православної церкви була невід'ємним атрибутом способу життя. Такий висновок впливає, зокрема, зі змісту шляхетських заповітів, тобто документів, які адекватно відображали духовні орієнтації шляхти.
В українських та білоруських етнічних землях у ХVІІ ст. виникла низка кальвіністських (протестантських) шкіл, друкарень, культурно-освітніх центрів.
Деякі особливості кальвінізму робили його зрозумілішим для православних, культова практика і церковне життя яких також будувалися на демократичних елементах (участь мирян в євхаристії, застосування зрозумілої мови у богослужінні, відсутність целібату). Вплив кальвінізму на православне середовище України засвідчує і той резонанс, якого набули його ідеї у Закарпатті. Документальною ілюстрацією цього є низка православних Учительних Євагелій місцевого походження, спрямованих проти "лютерів та єретиків". Учительні Євангелія сповнені антипротестантськими інвективами.
У другій чверті ХVІІ ст. особливо з кінця 30-их років у Речі Посполитій посилюються репресії щодо представників антикатолицьких течій. За неперевіреними даними, вже в 1626р. юрба фанатиків розгромила збір аріан у м. Бережанах .
Протестанти вплинули і на культурно-освітнє, і на власне церковне життя України. І хоча їхня шкільна, видавнича, перекладацька, полемічна практика була спричинена передусім конфесійним завданням, об'єктивно, у контексті переломної епохи, вона мала загальнокультурне значення. Протестантизм поряд з православ'ям і католицизмом посів власне місце в історії української культури.
У ХVІ - ХVІІ ст. посів значне місце на карті протестанизму України - Антитринітаризм. Він набув багатьох прибічників серед місцевих протестантів - тих, які тяжіли до радикальнішої, ніж у кальвінізмі, реформи релігійного і світського життя, дальшого перегляду традиційних догматичних уявлень, їх наповнення ренесансно-гуманістичним змістом.
Напружена ситуація з 1609р. почала складатися і в Києві. Посланець Потія Антоній Грекович приїхав сюди, аби взяти під своє намісництво митрополичий Софійський монастир. З різким опором православного духівництва вперше солідарувалися козаки: гетьман Григорій Тискиневич застеріг київського підвоєводу, щоб Грекович не надто поспішав, інакше його вб'ють, "яко пса". Погроза справдилася: в лютому 1618р. козацька ватага, упіймавши намісника, утопила його в Дніпрі, або, як зловтішно запише київський літописець, "під льод посадили води пити".
На початку ХVІІ ст. відзначилися активною діяльністю братства. Братства часто діяли всупереч ієрархії і навіть всупереч свящиникам-настоятелям парафій, якщо ті не рахувалися з ініціативами членів братства. Один із таких конфліктів був між рядом братств Львівської єпархії з єпископом Гедеоном Балабаном. Сприяючи розвиткові освіти, вінводночас хотів, щоб вона залишалася привілеєм елітарних верств, насамперед духівництва.
Впродовж ХVІІ -ХVІІІ ст. по всій Україні стали з'являтися початкові школи, що утримувались самим населенням: на Наддніпрянщині - громадою , на західноукраїнських землях - братствами.
На землях Речі Посполитої гуманістична школа як новий тип шкільництва вперше з'являється 1550р. у формі кальвіністського навчального закладу гімназійного рівня. У зв'язку з тим, що реформаційні осередки, в тому числі социніанські, проіснували недовго - лише до середини ХVІІ ст., і ліквідовувались, як правило, за ініціативою (а не раз і прямою участю) агресивних опонентів - католиків та православних, архівної спадщини заснованих протестантами шкіл не збереглося.
Період кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст. можна назвати часом розквіту української книжкової культури, виникає та розвивається друкарство. Ця галузь заснувала нову боротьбу між православними, католиками та протестантами, які використовували друкарство для агітування до своєї віри.
Висновок
Незважаючи на гостроту протистояння православних (в очах уніатів "схизматів") і прибічників унії (в очах православних відступників від благочестя), на освітній ниві вони робили спільну справу. Загроза втратити вірних на користь унії була одним з мотивів зусиль православних на ниві шкільництва. Унійна церква також вважала освіту засобом привернути на свій бік православних, незадоволених низьким рівнем традиційної освіти. Подібно, як релігійна полеміка сприяла активізації літератури, своєрідне змагання різних концепцій в галузі шкільної освіти сприяло підвищенню рівня всіх шкіл.
Формою контрреформації або, точніше, реформування церковного життя під проводом ієрархії було і впровадження церковної унії. Є підстави гадати, що новонароджена греко-католицька церква і традиційна православна взаємно впливали одна на одну, були навіть спроби об'єднання церков. Головне ж те, що релігійний конфлікт змушував обидві церкви вдосконалюватися, зокрема, поліпшувати інституційне забезпечення не тільки церковного, а й культурного життя.
У період, коли національно-релігійне пригноблення посилювалося, культурні контакти часто бували однобічно спрямованими. У часи культурного піднесення набував творчого характеру процес міжнародних культурних зв'язків. Активізація боротьби за національні права сприяла посиленню позицій української культури, її дальшому самобутньому розвиткові.
Література
1. Історія української культури в V т. - т. ІІ за редакцією Я.Д.Ісаєвича. Київ. 2001.
2. Українська та зарубіжна культура - О.Шевнюк. 2002.
3. Києво-Печерський Патерик - Д.Абрамович. Київ. 1931.
4. Крізь віки - О.Мишанич. Київ. 1996.
5. Українська церква - І.Огієнко. Прага. 1942.
6. Філософія Відродження на Україні - Київ. 1990.
7. Початки книговидання на землях України - І.С.Свєнціцький. Жовква. 1924.
Loading...

 
 

Цікаве