WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Український одяг XIV - XVIII ст. Костюм Запорізького козацтва. - Реферат

Український одяг XIV - XVIII ст. Костюм Запорізького козацтва. - Реферат

міським костюмом відбувався через те, що міський одяг середніх верствпоступово починає розвиватися за загальноєвропейськими законами, підлягаючи впливам моди.
Соціальна диференціація міського одягу насамперед позначалася на використанні тих чи інших матеріалів. Якщо бідні городяни вживали, як i селяни, саморобні тканини із льону та вовни, а покупці - тільки для оздоблення, то заможні верстви - переважно uiobkobн тканини, парчу, оксамит, високоякісне сукно, дорогі хутра.
У міському костюмі порівняно з сільським налічувалася велика кількість предметів. На відміну від полотняної сорочка заможних городянок була шовковою, з глибоким вирізом. На верхню частину сорочки надягали ліф із вузькими рукавами, які застібалися або зашнуровувалися. Спідниці та ліфи робили з дорогих тканин: штофного шовку, атласу, парчі. На голову надавали шапки-кораблики овальної форми з шовку, оксамиту або парчі. Дуже різноманітним був верхній жіночий одяг- кунтуші, жупани, свитки, каптани. Люди середнього достатку взували чоботи и черевики з телячої, волової, кінської шкіри або з юфті. Найбільш заможні - з перського и турецького сап'яну: червоні, жовті, зелені, блакитні, лазурові, 6ілі або ж тілесного кольору. Таке взуття густо розшивалося золотом, особливо халявки.
У чоловічому одязі городян обов'язковим компонентом був жупан із саморобного сукна. Він підперізувався широким поясом, якість якого свідчила про заможність власника. Жупан носили у парі з кунтушем - верхнім одягом із довгими рукавами або прорізами для рук, який іноді підшивався хутром.
Для всіх узагалі чоловічих убрань люди середнього достатку вживали сукна, які привозилися з-за кордону, зуф (різновид камлоту), для святкового плаття - шовкові матерії (киндяки, тафту, камку, оксамит, атлас, алтабас та ін.). У людей більш заможних покривалось шовковими тканинами i буденне вбрання. Тодішній смак вимагав найяскравіших кольорів - як сукна, так i матерії. Чорні та взагалі темні кольори вживали лише для печальних (траурних) або так званих смирних (жалобних) убрань. За уявленням часу яскраві кольори викликали повагу, i тому царі наказували керівним особам в урочистих випадках, коли потрібно було впливати на народ, з'являтися у барвистому одязі. Служилі люди під час урочистих подій також одягали "цветные одежды".
Кольори були різноманітними, але переважав червоний із багатьма відтінками. Навіть духовні особи носили ряси червоних кольорів. Серед найбільш уживаних були кольори лазуровий, зелений та вишневий, за ними йшли рудо-жовтий, шафранний, лимонний, пісочний, цегляний, сливовий, маковий, димчастий та ін. Шовкові матерії, за винятком дешевих сортів, ткалися разом із золотом та сріблом i мали багато узорів та фігур, зокрема: луску, великі и малі кола, струмені, ріки, трави, листя, птахів, змійок, людей тощо. "Золотное платье" вважалося атрибутом гідності бояр та думних людей, котрі оточували царську особу, i коли приймали послів, то тим хто не мав такого одягу, його видавали тимчасово із царської казни.
Особлива цінність чоловічого вбрання полягала у нашивках, зап'ястях, мереживі, ґудзиках. Нашивки робили завжди з матерії, різко відмінної від лицьового боку всього одягу: наприклад, на зеленому сукні нашивки були червоні. Під колір нашивок підбирали зав'язки й китиці (ворворки). Нашивки та зап'ястя у багатих занизувалися перлами, коштовним камінням, покривалися золотими ґудзиками, у бідних ґудзики були з шовку або прядива. Мереживо залежно від своєї форми мало різні назви: кільчасте, колінчасте, решітчасте, плетене, петель-часте тощо. Ґудзики іноді робили з перлин; у деяких франтів кожний ґудзик являв собою одну велику перлину. Золоті та срібні ґудзики мали назви або за способом виконання (канфаренні, сканні, грановиті)або за формою (грушоподібні, гостроконечні, прорізні, клинчасті, половинчасті, жолобчасті). Траплялося, замість металевих ґудзиків пришивали плетені з канителі або кришталеві. Бідняки носили олов'яні ґудзики таких самих форм, що й багаті; часом вони сягали розміру яйця. Число їх було найчастіше одинадцять чи дванадцять, іноді чотирнадцять-п'ятнадцять.
Пояси носили обов'язково: ходити без пояса вважалося за непристойне. Окрім опояски на сорочці носили широкі пояси (кушаки) з верхнім одягом i хизувалися ними не менше, ніж нашивками i ґудзиками. У небагатих людей пояси були дорогильні i тафтяні; у багатіїв вони робилися з дорогих матерій та прикрашалися коштовностями. Пояси були смугасті (наприклад, білі з червчатими та лазуровими смугами почергово або лазурові, червчаті та вишневі смуги з золотом), i в кожні смузі розташовувалися своєрідні узори: змійки, ратички, шильця тощо. Пояси прикрашали золотими i срібними бляхами (плащами) круглої, видовженої, чотирикутної або багатокутної форми з виїмками по кутах; між плащами накладали інші металеві прикраси (переченки). На плащах карбували різні фігури, звірів, птахів, вершників. До поясів приробляли гачки, якими вони застібалися. Про розмір поясів можна судити з того, що в одного боярина у XVII ст. був пояс завдовжки п'ять аршин i п'ять вершків та завширшки шість вершків.
Чоловічі сорочки робилися широкі й короткі (ледве сягали стегон). Вони заправлялися або опускалися зверху спіднього плаття i підперізувалися вузьким паском - опояскою. По подолі та по краях рукавів сорочки вишивали, облямовували тасьмою, розшитою золотом та шовком. У полотняних сорочках пі пахвами робили трикутні вставки з іншого полотна, розшитого прядивом чи шовком, або ж із кольорової тафти. Багаті люди вишивали також рукави й груди, i тому сорочку лишали відкритою з-під іншого одягу. Такі сорочки звалися пошевними. Але переважно звертали увагу на комір сорочки, який випускався з-під верхнього вбрання. Цей комір звався ожереллям. Його робили окремо від сорочки i пристібали до неї, коли було потрібно,- у багатих золотими та cpi6-ними, золоченими, у бідняків - мідними ґудзиками; іноді замість ґудзиків вживали запонки з петлями.
У ті часи видаються спеціальні укази про вимоги до одягу різних соціальних верств суспільства, про обмеження нижчих станів у використанні дорогих тканин, хутра, коштовностей, про заборону вживання ними тих чи інших кольорів тканин тощо. Все це призводило до значного розшарування одягу міського населення. Крім того, одяг міської верхівки формувався під відчутним впливом іноземної моди, насамперед польської, угорської, російської, зберігаючи, втім, i національні риси.
Якщо paніші історичні періоди пов'язані з закладенням основ етнічного костюма українців, то в добу гетьманщини формується костюм національний, тобто такий, що виступав символом спочатку козацтва, а потім i всього українства.
Найбільш повні дані про костюм запорізьких козаків містяться у працях відомих українських істориків Д. Яворницького, В. Голобуцького, О. Апанович та ін. Ґрунтуючись на них, можна скласти ясне уявлення не лише про вбрання козаків різних соціальних прошарків, а й про джерела
Loading...

 
 

Цікаве