WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Формування та взаємодія культур, "загальнолюдське" та "національне" в культурі, культурна політика - Реферат

Формування та взаємодія культур, "загальнолюдське" та "національне" в культурі, культурна політика - Реферат


Реферат
Формування та взаємодія культур, "загальнолюдське" та "національне" в культурі, культурна політика
ЗМІСТ
Вступ 3
1 Формування та взаємодія культур 4
2 "Загальнолюдське" та "національне" в культурі..............................................8
3 Культурна політика...........................................................................................13
Висновки...............................................................................................................19
Список використаної літератури........................................................................20
Вступ
Культура (від лат. cultura - оброблення, виховання, освіта, розвиток) - історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, що виражені у формах та типах організації життя та діяльності людей, їх взаємовідношеннях, а також у створюваних ними матеріальних та духовних цінностях. Слід наголосити, що ядром культури є загальнолюдські цінності, а також способи їх відтворення та досягнення, що історично склалися. Але будучи загальновідомим явищем, культура сприймається, засвоюється кожною людиною індивідуально, зумовлюючи її становлення як особистості.
У науці існує досить велика кількість визначень культури, що характеризують різні аспекти життєдіяльності людини, і всі вони мають право на існування. Б. Гершунський визначає культуру як вищий прояв людської освіченості та професіональної компетентності, тому що саме на рівні культури може в найбільш повній мірі відобразитися людська індивідуальність. Н. Крилова зосереджує свою увагу на тому, що у свідомості культура постає як надособистісний феномен, тому не випадково випадає характеристика людини як носія культури та головної діючої особи. Хоча існує внутрішнє протиріччя: соціум є результат взаємовідносин людини, але самі ці стосунки пояснюються як залежна змінна та як результат розвитку соціуму.
1. Формування та взаємодія культур
Як взаємодіють культури окремих народів, головним чином, сусідніх? Яким є стосунок між культурою загальнолюдською і культурою національною? Щоб відповісти на ці питання, слід узяти до уваги:
1) історичні умови, в яких створювалися культурні цінності;
2) вплив державної думки на культуру в умовах, коли декілька народів утворюють одну державу;
3) відносини між окремими чинниками культури (стосунок між національними інтересами, традицією, та інтересами міжнародними, зовнішнім впливом).
У культурі постійно відбуваються процеси інтеграції та розмежування. Якщо культура якогось народу у своєму розвитку буде постійно враховувати культуру іншого народу, а споживачі культури переконаються, що той народ створив більш вартісну культуру, то вони, без сумніву, приймуть останню. Іншими словами, другий народ засимілює перший. І якщо асимілююча культура буде вільно користуватися культурними цінностями різних народів, то, без сумніву, вона буде збагачуватися. Цей процес породжує творців, котрих умовно можемо назвати творцями культури сфери взаємодії суміжних культур.
Культура сфери взаємодії суміжних культур є продуктом історичних обставин. Формування культури цієї сфери і взаємодія культур - це явища нерівнозначні.
Передовсім слід чітко визначити історичний процес, з'ясувати, що є закономірністю для всіх народів, а що є типовим для конкретного народу. В культурі сфери взаємодії суміжних культур знаходить об'єктивне відображення процес, який відбувається в культурному житті взаємоіснуючих народів (відродження чи занепад). На основі яких чинників ми відносимо творців культури до того чи іншого народу? На нашу думку, такими найважливішими чинниками є: особисте ставлення, мова і походження творця культури. Якщо ці три чинники збігаються, то національна приналежність творця культури не викликає дискусій. В інших випадках проблему приналежності слід вирішувати. На це питання неможливо дати переконливу відповідь без детального вивчення історичних умов, усіх загальних закономірностей розвитку культури даного народу і т.п.
Несприятливі політичні та релігійні чинники гальмують формування національної свідомості і розвиток культури. Однак дуже рідко народи гинуть раптово чи їх знищують в результаті загарбання. Як правило, вони гинуть повільно. Громадські, економічні, ідеологічні, релігійні, політичні та інші мотиви змушують еліту народу, який гине, приймати культурні цінності іншого народу.
Не менш важливим є психологічний чинник: людина, яка прагне до поглиблення власної культури, як правило, схиляється перед цінностями, які їй імпонують, і відхрещується, за її словами, від темних людей. Однак послаблення традицій національної культури у конкретній історичній ситуації ще не означає, що народ перестане існувати. Інколи здається, що народ уже стоїть на краю провалля. Тоді творці його культури намагаються зберегти для прийдешніх поколінь культурну спадщину свого народу: його спосіб життя, звичаї, фольклор, історію, присвячуючи цій меті всю свою енергію і талант. Ця їхня діяльність об'єктивно служить національному рухові, хоча суб'єктивно вони цього не прагнули. Яскравим прикладом цього є творчість А. Міцкевича. Його твори пробуджували почуття національної гордості. Тому поет входить в історію литовської культури. Подібної оцінки заслуговує також і М.К. Огінський.
Аналізуючи творчу спадщину письменників та філософів минулого, ми повинні визначити, який вклад вони внесли в історію культури окремих народів. Якщо ж вони мають заслуги в історії культури декількох народів, то, наголошуючи на цьому, давайте не кривдити жодного з тих народів. Цим ми лише підкреслимо інтернаціональний характер культури. Явища культури неможливо розмістити лише по національних полицях. Міцкевич і Огінський були творцями своєї епохи. Із власних переконань вони стали поміж культурами литовською і польською. Про це свідчить їхня творчість. Тому вони належать до обох народів.
Культуру формує також і попит на неї: якщо цього попиту нема, діяльність творця культури не має сенсу - він просто стане незрозумілим. Однак, якщо існує попит, існують умови, то з'являються і видатні творці культури. Якщо їх не вистачає у власній країні, то їх запрошують із-за кордону.
Однак факт, що творець проживає у даній країні, ще не є достатнім аргументом для того, щоб його зачислити до культури цієї країни. У Литві довгий час жили і працювали польські мислителі: Я. Снядецький і Я. Ґолуховський. Обидва залишили глибокий слід у культурі Литви: перший популяризував матеріалістичну філософію, розвивав традиції "здорового глузду", другий - проголошував теоретичні основи романтизму. Однак вони обидва залишились типовими представниками польської культури.
Інший характер мала діяльність Й.Г.А. Форстера у Віленському університеті. Тут він написав свої основні філософські праці, пристрасно проголошував ідею філософії просвітництва, полемізував також з І.Кантом, привертаючи увагу світової наукової громадськости до Віленськогоуніверситету. Однак, він не був ні литовським, ні польським мислителем.
Діяльність і творчість Форстера, Снядецького, Ґолуховського та інших свідчить, що взаємодія культур - це реальне явище. Це слід розуміти так, що культурна діяльність цих авторів у певному аспекті була пов'язана з литовською культурою, але вони не були діячами обох народів, як Міцкевич, Мілош, Сеземан. Вони не розвивали литовську культуру. Снядецький та Ґолуховський переживали за польські справи і стояли в їх обороні.
Творці культури сфери взаємодії суміжних культур безпосередньо
Loading...

 
 

Цікаве