WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Перукарі Древнього Риму - Реферат

Перукарі Древнього Риму - Реферат

ніж туніка, специфічно римським чоловічим одягом була тога - верхній огортаючий одяг, який носили завжди поверх туніки. Саме своєю тогою римські громадяни вирізнялися серед іншого населення Риму та Італії. Одягнутий у тогу, означало - римлянин. Тога малаоригінальний крій у вигляді сегмента кола розміри, які визначалися, як правило, не менш ніж потрійним зростом людини по ширині (вздовж хорди сегмента) та одним - по довжині (по радіусу). Історія тоги дуже показова для історії давньоримського костюма взагалі; вона найчіткіше відображає згаданий уже процес переходу від античного до пізнього римського костюма. Спочатку, в ранній республіканський період, тога була основним повсякденним одягом римських громадян і драпірувалася дуже просто, як давньогрецький гіматіон (рис. 3 б). Це - тісна тога. Пізніше, починаючи приблизно з II ст. до н. є., і далі, в період розквіту давньоримської культури аж до перших років імперії (тобто до І ст. н. є.), тога набувала призначення переважно вихідного, а потім і офіційного одягу. Вона ставала просторішою, із значно складнішим драпіруванням, важкою і незручною в умовах щоденного життя. Тому на кінець періоду тога вийшла з обігу як звичайний верхній одяг, особливо у плебсу, найбідніших та середніх верств римських громадян, і залишилася тільки парадним одягом знаті. Таку тогу називали просторою тогою (рис. 4, 5, 6, 7). У ранній імператорський період (І-II ст. н. є.) характер драпірування тоги знову змінився; її носили вже складеною удвоє і винятково як парадно-церемоніальний одяг знаті. Ця так звана тога-умбо мала й особливий крій у вигляді восьмикутника або еліпса. Складалася вона не навпіл, а так, щоб нижній бік був на 2/з довшим від верхнього. На початку III ст. н. є. тога майже зовсім зникла. У пізній Римській імперії, по суті, ця тога вже виродилася і, втративши будь-яке практичне значення, стала почесною регалією консульського звання. Носили її складеною вдвоє чи навіть утроє або вчетверо, у вигляді смуги шарфа, який спочатку дуже примхливо, а потім все простіше драпірували поверх верхнього одягу (рис. 6 а, б).
Водночас дуже змінився й матеріал того; її почали шити з важкої кольорової, узорчатої, часто шовкової тканини, нерідко з золотим декором.
Залежно від суспільного стану та призначення змінювався колір і декорування тоги. Звичайна тога повноправного римського громадянина була білою і нічим не оздобленою. Неповноправні, але вільні громадяни могли носити тогу тільки темних кольорів (коричневого, сірого). Сенатори, магістратори та верховні жерці носили білу тогу з досить широкою пурпурною чи вишнево-червоною каймою уздовж одного її краю (здебільшого уздовж хорди сегмента). Широка пурпурна кайма по краю тоги означала приналежність до сенаторського стану або ж була знаком розрізнення вищої магістратури (консулів, цензорів, преторів, квесторів). Пурпурну тогу з золототканою орнаментацією могли одягати лише тріумфатори, а згодом - імператори як монаршу регалію. Нарешті, тріумфатори одягали як парадну пурпурну тогу з золотою каймою, а пізніше - із золотою вишивкою по всьому полю. Ця тога перейшла до імператорів і, починаючи з Доміціана до Діоклетіана, була імператорською регалією. На зорі історії Стародавнього Риму, коли тогу як військовий одяг носила піхота, для забезпечення вільного руху, кінцем тоги, перекинутим через ліве плече на спину, обв'язували воїна по талії, ніби поясом, за так званим способом Габінія (рис. 6 в). Пізніше звичай носити тогу, обв'язану за способом Габінія, зберігся лише при відправі деяких церемоній військового характеру та релігійних обрядів. Цікаво, що тогу використовували навіть як своєрідний обладунок під час бійок на форумах, які нерідко відбувалися між представниками різних політичних угруповань. Для таких випадків один кінець тоги накручували міцно на ліву руку, а рештою кілька разів охоплювали торс, щоб надійно захиститися від ударів.
Простора тога драпірувалася так. Спереду перша третина сегмента звисала ззаду наперед з лівого плеча до ступні. Після охоплення тканиною спини в напрямі від лівого плеча до правої пахви, під пахвою сколювали тканину з внутрішнього боку приблизно в центрі сегмента, але ближче до прямого краю (рис. 4 в), і скручували з неї невеликий джгут - балтеус, який затикали щільно за пояс туніки біля правого боку (рис. 4 г). При цьому весь лишок тканини, що зібрався під правою пахвою, перегинали назовні так, що одна третина його довжини звисала згори у вигляді фалди. Коли далі тогу драпірували спереду навкіс усієї фігури з правого боку до лівого плеча, ця верхня фалда, яка мала назву синус, звисала на боці й спереду гарними округлими складками, що сягали майже рівня колін (рис. 4 г). При цьому решта тканини тоги (нижня фалда у дві третини довжини) збоку сягала кісточок.
Якщо тога була прикрашена каймою, то після перегину та утворення синуса кайма виходила на нижній край синуса. Далі вже перегнуту тогу закидали звичайним способом через ліве плече на спину, і вона, покриваючи верхню частину руки до ліктя, звисала ззаду до самої ступні (рис. 4 д). Після такого драпірування кінець сегмента, який спочатку звисав зліва спереду до ступні, підтягали трохи догори й випускали поверх синуса на рівні талії аж до лівого плеча у вигляді невеликої округлої складки-пазухи, що мала назву умбо (рис. 5 а, б). Внаслідок цього нижній передній кінець тоги трохи піднімався до кісточок.
Ще однією особливістю драпірування просторої тоги було натягання тієї її частини, яка охоплювала спину ззаду, на самий край правого плеча так, що плече не було цілком відкритим, як при одяганні тісної тоги. Одним з варіантів носіння просторої тоги було накидання її на голову; це робили переважно при виконанні релігійних обрядів, під час молитов та на знак трауру й печалі. При цьому від випущеної зверху складки умбо край тоги не тільки сягав лівого плеча, а й натягався далі на голову, прикриваючи її до чола, і спускався по краю правого плеча (рис. 5 б). Поряд з туніками і тогами, в чоловічому давньоримському костюмі дуже поширені були плащі. їх носили представники всіх суспільних верств і насамперед народні маси, раби, трудове вільне населення, для якого цей тип одягу при виконанні фізичної праці був найзручнішим. Плащі існували до останніх днів Римської імперії. Найпоширенішим чоловічим плащем був короткий прямокутний плащ (рис. 8 а, б, в), який, по суті, відтворював давньогрецьку хламиду. Його носили так само, як і хламиду, тобто накидали на ліве плече й закріплювали верхніми кінцями обох сторін на правому плечі за допомогою застібки. Такий плащ не спускався нижче колін, а іноді закінчувався й вище. Він мав різні назви: сагум, трабея, абола. Дуже поширений у костюмі сільського населення короткий прямокутний плащ нерідко робили із шкіри, а в ранній період - навіть з овчини. Специфічно римським з давніх часів вважається довгий прямокутний плащ, також закріплений на правому плечі, так званий палуда-ментум (рис. 8 а). Його

 
 

Цікаве

Загрузка...