WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Розвиток світового театру - Реферат

Розвиток світового театру - Реферат

акторів, насиченим народними фразеологізмами, приказками, прислів'ями.
Визначним здобутком української драматургії XVIII ст. є п'єса невідомого автора (ймовірно, Ф. Прокоповича або інших викладачів академії) "'Милость божія, Україну от неудоб носимих обид лядських через Богдана Зиновія Хмельницкого, преславних войск запорозких гетмана свободившая і дарованими ему над ляхами побілами возвеличившая, на незабвенную толких его щедрот пам'ять репрезентованная в школах Киевских 1728 літа". Драма, довга назва якої пояснюється вимогами барокового стилю, написана до 80-річчя початку національно-визвольної війни проти Польщі. Провідна патріотична ідея драми - заклик Б. Хмельницького до об'єднання козацтва у боротьбі за свободу вітчизни.
З репертуару українського шкільного театру збереглося ЗО драм, переважно на біблійні ,сюжети. Популярними були драми різдвяного і великоднього циклу.
"Українська шкільна драма і шкільний театр упродовж свого розвитку взаємодіяли з народним театром. У другій половині XVII ст. у зв'язку з поширенням в Україні шкільної драми, зокрема інтермедій, виникає вертеп. Назва походить від печери поблизу Віфлеєма в Йорданії, в якій, за біблійним переказом, народився Ісус Христос.
Вертепна драма - це старовинний український народний ляльковий театр. Відомості про театр ляльок зустрічаються ще в античній літературі. Улюбленим героєм театру ляльок був розумний і дотепний представник народу: в Англії - Панч, Італії - Пульчинелла, Польщі - Шопка, Німеччині - Гансвурст, Франції - Полішинель, Росії - Петрушка, Білорусі - Батлейка, Україні - Запорожець тощо.
Шкільна драма й вертеп позначилися на формуванні нової української літератури і становленні класичного театру.
Національну самобутність нової української літератури характеризує тісний зв'язок з народною творчістю, бурлеском (травестії, інтермедії), передусім використання живої народної мови. Поява 1798 р. перших трьох частин "Енеїди" І. Котляревського, де народна мова вживається як літературна, відкриває нову главу літератури національного відродження.
3 новою українською драматургією і театром пов'язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788-1863) і К. Соленика (1811- 1851).
М. Щепкін походив з кріпаків, акторську діяльність розпочав 1805 р. У 1821 р. за участю передових представників української та російської громадськості його викуплено з кріпацтва. Акторська творчість М. Щепкіна відзначається новаторським-пошуком. Він один з перших перейшов від класичної манери гри до сценічного реалізму і національного українського стилю. Створив неперевершені образи Виборного й Михайла Чупруна ("Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник" І. Котляревського). М. Щепкін набув визнання як основоположник сценічного реалізму в українському і російському театральному мистецтві. Виступав у театрах Харкова, Полтави, мав у Києві власну трупу (1821-1823), з 1824 р.- у Малому театрі в Москві.
Український театр першої половини XIX ст. був переважно побутовим, грунтувався на драматургії І. Котляревського й Г. Квітки-Основ'яненка.
У другій половиш XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню національної культури.!'
У 1890 p. I. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського", яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі у 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру - "Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької".
І. Карпенко-Карий - один з найвидатніших акторів українського театру корифеїв. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням і уза-гальненням суспільного буття. Він створив яскраві комедійні ролі - Прокіп Шкурат ("Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка), Боруля, Калитка ("Мартин Боруля", "Сто тисяч" І. Карпенка-Карого), героїко-романтичні - Назар ("Назар Стодоля" Т. Шевченка) та ін.
Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру ХІХ ст.
У Галичині до 1848 р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський. Поширювалися аматорські гуртки у Коломиї, Львові, Перемишлі, які використовували досвід театрів східної України. Діяльність аматорського гуртка у Коломиї розпочалася 1848 р. виставою "Наталка Полтавка" І. Котляревського (покутському діалекті). У жовтні 1848 р. львівський аматорський гурток поставив "Наталку Полтавку" І.Котляревського.
Український театральний процес кінця XIX-початку XX ст. (у новій українській історіографії - модерністичний період національного відродження, 1890-1914) засвідчує спільність з провідними європейськими тенденціями. Київський часопис "Українська хата" розгорнув широку дискусію з проблем реформування театру, передусім нового репертуару, модерної режисури, нового актора. Аналогічні пошуки відбувалися в театрах Європи. У Скандінавії виник модерний театр Г. Ібсена її828-1906), Бельгії - символічний театр o"'театр мовчання") М. Метерлінка (1862-1949) і соціальний театр Е. Верхарна (1855-1916). У Росії основи сучасної науки про театр (теорію і методологію сценічної творчості, методи опанування підсвідомими творчими процесами тощо) розробив режисер К. Станіславський (1863-1938), котрий 1898 р. разом з В. Немировичем-Данченко (1858-1943) заснував Московський художній театр.
На розвитку театрального мистецтва 20-30-х років помітно позначився процес українізації, що трагічно закінчився "розстріляним відродженням". Духовними провідниками українського ренесансу XX ст. стали письменники М. Зеров (керівник київської групи неокласиків) і М. Хвильовий. М. Зеров і М. Хвильовий відстоювали розвиток української культури у її зв'язку з європейською і світовою, їх погляди поділяв Лесь Курбас (1887-1937), видатний режисер-ре-форматор українського театру.
Утворення у Києві двох театрів - Державного драматичного і "Молодого театру" стало своєрідним завершенням трьохсотлітнього існування українського театру. З їх появою в Українінамітилися дві основні тенденції розвитку театрального мистецтва - театру реального і мистецтва театральності. В основі своїй ці дві антитези властиві розвиткові театру в усіх країнах.
Лесь Курбас - митець європейської освіченості, знав вісім мов, вивчав історію і теорію світового театрального мистецтва, розвивав кращі традиції українського театру корифеїв, прагнув зберегти притаманну йому національну самобутність. Він також спирався на досвід режисерів-новаторів К. Станіславського, Б. Брехта та ін.
Процеси національно-культурного відродження, що відбуваються в Україні, позначилися на розвитку сучасного театру. Активізувалися міжнародні творчі зв'язки між театральними колективами України та Англії, Італії, Німеччини, Польщі, інших країн. В Україні показали своє мистецтво авангардні театри Франції, Японії (1993). Соціальні перетворення в Українській державі зумовлюють істотні зміни у відносинах влади і театру. Відбувається якісне оновлення національного театру на шляху поєднання кращих вітчизняних і світових традицій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Українська та зарубіжна культура: Навч.посібн. /ММ. Заович. - К.: Т-во "Знання", 2000.
2. Історія української та зарубіжної культури6 Навчальний посібник. - К.: Т-во "Знання" - 2000 р.
3. Помиський П.Б. Всесвітня історія, 1914-1939: Підручник. К.: Генеза, 2003 р.
4. Всесвітня історія: 1914-1934 р.. Навч.посібник. Авк.-упору. Я.М. Берунчевськи, Т.В. Ладиченко. К.: А.С.К., 1999 р.
5. Українська культура: Історія і сучасність. Навч. посібник./ За ред. Черенанова С.О. - Львів. Світ, 1994 р.
Loading...

 
 

Цікаве