WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Розвиток світового театру - Реферат

Розвиток світового театру - Реферат


Реферат на тему:
Розвиток світового театру
Театр (грец. theatron - місце, призначене для видовища, згодом- саме видовище) - вид мистецтва, що відображає дійсність у художніх сценічних образах. Театр - мистецтво синтетичне, поєднує драматургію, творчість актора (франц. acteur- виконавець ролі, від лат. actor - діючий), режисера (франц. regisseur - керуючий), музику, живопис, архітектуру, тачці, співи. Театральне мистецтво - самобутня ділянка культури кожного народу. Виникнення театру пов'язане з народною творчістю, трудовими і релігійними обрядами, іграми.
У Стародавній Греції (Афінах), починаючи з кінця VI ст. до н. е., щорічно ставилися трагедії, комедії, сатиричні драми. Основою подібних видовищ були культові обряди на честь грецького бога виноградарства й виноробства Діоніса (грец. Dionysos, іменувався також Вакхом, відповідав римському Ліберу). Із культових пісень Діонісові, дифірамбів поступово розвинулась драма. Найдавнішим театром в Афінах вважається театр Діоніса - просто неба на південно-східному схилі Акрополя. На Великих Діонісіях 534 р. до н. е. поет Феспід (грек із Ікарії) вперше увів декламатора для ведення діалогу з хором, що брав участь у музично-поетичній виставі. Так виникла функція актора. Свято Міських, або Великих Діонісій відбувалося у лютому-березні і тривало п'ять днів, упродовж трьох днів розігрувалися драматичні вистави. Діонісії Сільські святкували у листопаді-грудні.
Римський театр (240 р. до н. е.) бере початок від свят урожаю, які висвітлюються у фесценнінах (пісні-діалоги), сатурнах (побутові й комічні сцени) і ателланах (одноактна імпровізована фольклорна п'єса).
У XVI-XVIII ст. елементи італійської народної драми (фарс, буффонадні карнавальні дійства) входили складовою частиною до комедії масок. Втіленням давніх народних традицій є відомі японські театри Но і Кабукі. В театрах Кабукі (один з видів класичного японського театру, що сформувався у XVII ст.) грають тільки чоловіки, котрі виконують і жіночі ролі.
Витоки українського національного театрального мистецтва сягають давніх народних землеробських свят і обрядів. Обрядові дії (хорове виконання, ігри, танці) грунтувалися на комплексі ідей магічного характеру. Слово (текст), рух, мелодія, драматична дія, пантоміміка - становили органічну цілісність. !
З ускладненням техніки колективних дійств, ігр, хороводів, пантомім виникає категорія спеціалістів-імпровізаторів, провідників (диригентів і режисерів), які ставлять нові танці, вносять нові елементи в ігри, обряди та їх словесний репертуар. Функції давнього одностайного хору (окремі вигуки або повторення кількох слів) розподіляються між гуртом і провідником (корифеєм), "счинальником" (у гуцульській термінології). Провідник виголошує більш змістовні фрази, на які хор відповідає ритмічними вигуками чи постійною фразою-приспівом (рефреном), тоді як строфи корифея творять цілісне поетичне (ритмічне) оповідання. Такі оповідання справляють глибоке враження на учасників видовища і глядачів, використовуються у побуті, заохочують до творення нових текстів1.
У нелегких соціальних умовах тієї далекої доби традиції величання ставали втіленням народної філософії, що сприяла вихованню гманності, взаємоповаги, усвідомленню моральної цінності життя і Іраці. Усна традиція народного величання і поздоровлення збереглася (о наших днів.
З певними елементами театралізації відбувалося свято Купайла- найпоширеніше народне свято в українській обрядовості4. Купайло (Купало) - давньоукраїнський бог врожайності й добробуту. Свято Супайла з масовими ігрищами, поклонінням вогню і воді відзначалося І ніч з 23 на .24 червня. Обрядовий ритуал включає запалювання "живого вогню" (від тертя дерева об дерево), стрибання через вогонь
У середньовіччі носіями ідей народного театрального мистецтва були мандрівні актори. В епоху античності на о. Сіцілія виник вид вистав народного театру під назвою мім (лат. Mimus), де імпровізації на теми повсякденного життя виконували один чи два актори без масок. У пізньоімператорський період (IV-V ст. до н. е.) в Римі широкою популярністю користувалися міми та гістрігони, які розігрували сцени з народного життя й водили потішних тварин. Вплив давніх народних театральних традицій позначився на творчості мандрівних акторів у країнах середньовічної Європи. Серед них - жонглери (Франція), шпільмани (Німеччина), менестрелі (Англія), хулгари (Іспанія), франтики (Польща), скоморохи (Київська Русь). Творчість мандрівних акторів переслідувалася церквою і владою.
Про виступи скоморохів згадується у "Повісті временних літ". Мистецтво скоморохів особливо поширилося у XV-XVIII ст. Вони брали участь у весільних обрядах, ярмарках, ходили з ведмедем, козою тощо. У прилюдних виступах скоморохи не тільки розважали глядачів, а також висміювали можновладців.
З народною обрядовістю пов'язаний розвиток української драматичної поезії. Драматична форма діалогу (питання-відповіді) зустрічається у веснянках, купальських, весільних піснях, хорових виступах тощо. До своєрідної театральної драми подібний традиційний український весільний обряд, де поєднувалися елементи драматичної дії, переодягання, масок з пізнішими нашаруваннями художньо-побутової Культури різних епох.
Джерела народної драми - у первісному синкретизмі, коли трудова діяльність, обряд, міф, релігійне таїнство становлять органічну цілісність. Різні форми драматичного дійства побутували в усній традиції і виконувалися самодіяльними акторами.
Драма народна - вид народної словесної й театральної творчості. Драма професійна виникає у зв'язку з піднесенням освітнього значення літератури, її ролі у національно-визвольному русі.
В Україні драматична література порівняно із західноєвропейською виникає пізніше, розвиваючись під впливом польського і латинського театру, передусім шкільного.
"'! Шкільні театри створюються при навчальних закладах Європи у період пізнього середньовіччя, Ренесансу та бароко. Вони мали велике навчальне і виховне значення. Драматичні твори писали викладачі, розігрували учні. Шкільна драма інсценізувала міфологічні та історичні сюжети, осучаснювала жанри середньовічного театру. Особливість поетики шкільної драми - риторичність, символічність, антиномічність.
У XIV-XVIII ст. шкільна драма поширилася у католицьких та протестантських школах Речі Посполитої, у православних школах України й Білорусі.
Важливим напрямом розвитку драматичного жанру були віршовані діалоги, що поширювалися у XVII-XVIII ст. У діалогах розроблялися традиційні сюжети біблійного змісту, побутові та історичні теми. Розмову в діалозі ведуть два чи більше персонажів.
Перша відома українська віршована драма "Размышляне о муцъ Христа Спасителя нашего..." належить І. Волковичу, українському письменникові першої половини XVII ст. Він був учителем Львівської братської школи, священиком і проповідником при Успенській церкві. У драмі-діалозі, поставленій під час великодніх свят 1631 р. учнямибратської школи, виступають алегоричні постаті: Побожні душі. Ласка божа. Ангел. Пам'ять, Воля, Розум, Звитязтво, Тріумф, Хрест, Копіє, Гвоздіє, Трость.
Жанр прозових філософських діалогів культивував Григорій Ско-ворода ("Діалог, или Розглагол о древнем мірь", 1772) та ін.
У XVII-XVIII ст. у руслі української шкільної драми виникли і розвивалися інтермедії. Українські інтермедії споріднені з аналогічними явищами театру Італії (комедія дель арте), Іспанії (ентремесес), Англії (інтерлюдії), Франції (фарси), Німеччини (фастнахтшпілі).
Українські інтермедії користувалися особливою популярністю серед народу. Авторами і виконавцями виступали переважно школярі, а також студенти Київської академії та мандрівні дяки. Інтермедії відзначалися динамізмом сценічної дії, жвавим діалогом
Loading...

 
 

Цікаве