WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Іван Франко і світова культура - Курсова робота

Іван Франко і світова культура - Курсова робота

поглядами, - була дуже близькою Франку.
У статті Франка про Дайте є такі знаменні слова: "Дантова поема се не лише малюнок даного закутка дійсного світу, який Дайте переходив своїми ногами, і малюнок тої історичної доби з її героями й катастрофами, яку пережив Дайте.., се не лише малюнок індивідуальної душевної драми, що відбилася в Дантовій душі; се щось іще більше, ще глубше; се малюнок душевного перелому в душі кождого чоловіка... Се віковічна повість кождого з нас". Це повість про людину, що відмовилась від свого особистого щастя і добробуту в ім'я своїх ідеалів, для "загального добра".
В цьому вбачав Франко типовий конфлікт сучасної передової людини. Сучасність з її гострими соціальними суперечностями, з наростаючою боротьбою пригноблених мас вимагала, щоб передова людина віддавала благородній справі захисту інтересів рідного народу все своє життя.
У своїй віршованій переробці "Дон Кіхота" ("Пригоди Дон Кихота", "Дзвінок", 1891) Франко насамперед підкреслює соціальну спрямованість безсмертного романа Сервантеса, критику феодалізму. Образ Дон Кіхота він трактує як образ людини, що до кінця віддала своє життя служінню одній ідеї.
В той же час він не знімає сатиричного забарвлення цього образу там, де йдеться про ідеалізм Дон Кіхота, про його рицарські риси та ін. Створюючи на основі геніального твору Сервантеса свою поему, він мріяв про появу в українській літературі гумористично-сатиричної поеми, яка "давала б панораму нашого суспільного, політичного та духовного життя... вроді іспанського "Дон Кихота" або Гейневої поеми "Deutschland"
Аналізуючи великі трагедії Шекспіра, Франко, як ми вже відзначали, поряд з детальним викладенням фактів дає свою трактовку шекспірівських образів. Відомо, скільки суперечливих тлумачень викликала і викликає у буржуазних учених постать Гамлета. Це - найбільш трагічний і складний шекспірівський образ, який передає не тільки трагедію гуманізму в епоху первісного нагромадження, а й ставлення Шекспіра як одного з найбільших гуманістів своєї епохи до дійсності. З приводу різних тлумачень цього образу Франко пише, що "праця коментаторів над Гамлетом від часу Гетевого "Вільгельма Мейстера" більше затемнила, ніж вияснила її, повіднаходила загадки і темноти й там, де їх зовсім нема".
Франко вважав образ Гамлета надзвичайно суб'єктивним. Проте це не означало, що образ Гамлета мав у собі автобіографічні риси. Франко тут поняттю "суб'єктивний" надавав іншого і ширшого значення, "його устами, - пише Франко, - поет висловив багато такого, що пекло його власну душу...". Він цитує висловлювання Гамлета, спрямовані проти існуючого ладу, що розкривають його гуманістичне ставлення до життя і доводять, що устами Тамлета говорить сам Шекспір. Монолог Гамлета збігається своєю ідейною спрямованістю з славетним LXVI-м сонетом Шекспіра, який захопив Франка своєю викривальною силою і глибиною філософської думки. Франко довго працював над перекладом цього сонета. Різноманітні варіанти цього перекладу свідчать про те, наскільки ідеї Шекспіра хвилювали Франка, скільки свого, наболілого вклав український письменник у цей переклад.
До питання про майстерність Шекспіра, про значення його драматургії Франко звертається дуже часто. У передмові до свого перекладу драми Мільтона "Самсонборець" (1907 р.) він пише не тільки про цю драму, а й розкриває своє ставлення до шекспірівської драматургії. Франко вбачає значення драми Мільтона насамперед у дусі протесту, яким пройнятий твір "великого англійського поета та борця за свободу думки та слова" . Він відмічає окремі вдалі спостереження поета, пов'язані з англійською дійсністю, вірні психологічні характеристики. Але в цілому Франко вважає, що після Шекспіра англійська драматургія пішла на спад. "Можна сказати, що літературні таланти сього нового покоління (XVII в.) здрібніли в порівнянню до своїх попередників. І разом з тим дуже значно звузився обсяг їх творчости. Характерним явищем сеї нової доби являється перевага біблійних тем над національними та інтернаціональними та упадок драматичної штуки...".
Франко підкреслює недоліки драми Мільтона, керуючись принципами шекспірівської драматургії. Він пише про те, що "Міль-тон зовсім не подібно до Шекспіра усунув зі сцени всю акцію, а заступив її конфліктами людських потреб, характерів та пристрастей, які виявляються переважно з довгих промовах; властиво драматичного діалога, яких так багато в Шекспіра, але яких безсмертні взірці дали вже чільні грецькі трагіки, у мільтоновій драмі зовсім нема" 3. Таким чином, слабість драматургії Мільтона Франко вбачає у відсутності драматичної дії, в абстракції, у відсутності типових характерів, у підміні драматичного конфлікту і драматичного діалогу, що розкриває людські взаємини, довгими декларативними монологами героїв. Власне, це, - тільки в ширших масштабах, - мав на увазі Маркс у своєму листуванні з Лассалем, вказуючи, що у Шекспіра герої - живі люди, а у Шіллера - тільки рупори часу.
До питання про особливості шекспірівської драматургії з її широкими соціальними конфліктами, напруженою драматичною дією Франко не раз звертається в статтях, присвячених сучасним драматургам - Гауптману та ін. Для Франка творчість Шекспіра - джерело1 і великий приклад для розвитку вітчизняної драматургії.
Вибираючи твір для перекладу, Франко, поруч з художньою цінністю твору, керувався його ідейною спрямованістю. Великі протестанти, борці за незалежність свого народу були близькі Франку як письменникові й людині. Твори поетів, прогресивних романтиків, письменників-реалістів постійно хвилювали Франка. Деякі з них були його супутниками протягом всього життя.
Природно, що образ Байрона, який віддав своє життя за незалежність грецького народу, не міг не притягнути увагу Франка. Він написав статтю про Байрона, зробив переклад новогрецької пісні з поеми "Дон Жуан" і чудовий поетичний переклад "Каїна".
Франка приваблювала до прогресивних романтиків їх ненависть до всякої несправедливості, викривання власницьких відносин, огида до буржуазного ладу, прагнення до ідеалу, співчуття пригнобленим. Він вважав, що багато чого в творчості романтиків, і насамперед дух протесту, яким перейняті твори прогресивних романтиків, є актуальним і сьогодні. До свого перекладу байронівського "Каїна" він пише "Замітку перекладчика", де дає своє розуміння образу Каїна. "Каїн - проява історична. Це мислячий чоловік двадцятих років нашого століття. Велика політична реакція того часу, страшний суспільний і розумовий гніт - се грунт, на котрім він виріс. Найважніші, найпіднесніші духові потреби чоловіка старанно придавлювались, а найслабше їх за-явлення вважалось гріхом, проступком. Думка скована кайданами "Святої спілки царів" не.могла розвиватись свобідно і проганялась мов дикий звір..." .
Дуже цікава праця Франка про Конрада Фердінанда Майєра. Він всіляко популяризував цього визначного, але маловідомого в українській літературі письменника; сам перекладав його поезії, друкував переклади, зроблені Маковеєм. В радянському літературознавстві ще й
Loading...

 
 

Цікаве