WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Іван Франко і світова культура - Курсова робота

Іван Франко і світова культура - Курсова робота

камінчики, придатні для моєї будови; найдавніші причинки, поміщені в оцій книжці, мають вже 15 літ... Не показую при поодиноких віршах джерел, відки їх узято. Майже нічого тут нема, що можна би вважати перекладом. Обік оригінального є тут чимало й такого, де на чужу основу я накладав свої власні узори. А відки взято сю основу і кого й де "наслідувано", се лишаю цікавості тих критиків сього і будущого віку, котрі не будуть мати і вміти що кращого робити, як віднаходити "джерела", з яких котрий поет черпав своє натхнення. Гай, гай! Ті джерела сотки, тисячі літ створені і доступні кождому, і здоровому оку й шукати їх недалеко".
"Говорячи про просвітнє значення перекладацької діяльності, Франко твердить, що переклади творів світової літератури роблять їх частиною української культури. Просвітню роль перекладів Франко розумів дуже широко.
Своєю художньою творчістю, науковими публіцистичними працями, перекладами Франко боровся за розквіт реалістичної народної української літератури і не тільки української, оскільки Франко брав діяльну участь у літературному процесі слов'янських країн, особливо Польщі і Чехословаччини. Різноманітні сторони його діяльності завжди мали єдиний напрям і єдині завдання.
Переслідуючи часто просвітницькі цілі, прагнучи зробити надбанням народу досягнення світової культури, Франко провадив певний відбір, керуючись принципами, про які він не раз згадував у своїх літературознавчих статтях і передмовах до видань світових письменників українською мовою.
В передмовах до поем "Істар", "Сатні і Табубу", "Бідний Генріх", "Поема про білу сорочку", "Похорон", Франко вказує на їх джерела в старовавілопському епосі, в середньовічній її новій західноєвропейській поезії, заявляючи в той же час про те, що "передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми по-коліннями".
Але далеко не кожний твір, незалежно від того, до якої літератури він належить: літератури давніх часів або сучасної, - збагачує душу народу, його національну культуру.
"Зрештою думаю, - пише Франко, - що не в тім річ, з якої бочки бере поет напій, що подає своєму народові, а в тім, який напій він подає йому, чи чисте, покріпляюче вино, чи наркотик на приспання. Я наркотиками не шинкую". Ці слова визначають характер перекладацької та популяризаторської діяльності українського письменника.
Франко розумів, що в умовах класового суспільства до культури кожної країни не можна підходити як до єдиної культури, і чітко розмежовував її прогресивні і реакційні напрями. Це особливо яскраво виявляється у ставленні Франка До культури російського народу. Як своїми перекладами, так і статтями Франко постійно популяризував передову російську літературу і в той же час різко виступав проти офіціальної царської Росії і її реакційних ідеологів. Він говорив, що не слід змішувати офіціальну Росію з передовими російськими письменниками. "Розуміється, держава московська, її жандарми та чиновники і їх гніт на всяку свобідну думку - одно діло, а література російська з Гоголями, Бєлінськими, Тургенєвими, Добролюбовими, Писарєвими, Ща-повими, Решетниковими та Некрасовими - зовсім друге діло" '. Без тісних зв'язків з передовою російською культурою Франко не мислив собі розвитку української літератури і літератур братніх слов'янських народів.
Ще у 70-ті роки, накреслюючи план різних видань, Франко передусім ставить перед собою і своїми соратниками завдання ознайомити український народ з творами Гоголя, Салтикова-Щедріна, Некрасова, Чернишевського. його перу належать переклади з Гоголя, Салтикова-Щедріна, Некрасова, Лєрмонтова, Пушкіна; ряд статей, присвячених Толстому, Горькому, Тургенєву, Щедріну, Герцену, Успенському та іншим.
Знайомлячи українського читача з передовою російською літературою, Франко таким чином сприяв розвиткові української літератури в певному напрямі.
Він виступав проти тих "галицьких общеруссов", які бачили "апогей російської поезії в Хом'якові і Аксакові, не признавали Гоголя". У 1887 p., у зв'язку з відгуками чеської реакційної преси на смерть Каткова, Франко пише звернення "До відома панів чехів": "...Зрозумійте, п. чехи, що коли хочете єднатись з Росією, то, якщо ви не втратили людської гідності, можете єднатись тільки з тою шляхетною частиною російського суспільства, одним словом з Росією І. Тургенєва, Салтикова, Чернишевського, Добролю-бова, Писарєва, а не з Росією Мещерського, Суворіна, Каткова, орган якого "Московские ведомоети" дотепно назвав в своїй статті Салтиков "помои" - тобто - помиї".
Аналізуючи передові явища в українській, чеській і польській культурі, Франко постійно звертається до питання про зв'язки з передовою російською культурою. Для письменника це питання про єдність передових сил слов'янських народів на основі ідей російських революційних демократів. "Література певного часу,- пише Франко, - повинна бути образом життя, праці, бесіди, думок того часу. Сесю формулу в найчастішій формі бачимо переведену у російських реалістів...".
Отже, література повинна розвиватися в реалістичному напрямі, функції її зовсім не обмежуються простим відображенням життєвих явищ. Література - це активна сила, що має певні цілі. "Ціль її, очевидячки, така: вказувати в самім корені добрі і злі боки існуючого порядку і витворювати з-поміж інтелігенції людей, готових служити всею силою для піддержання добрих і усунення злих боків життя, - значить зближувати інтелігенцію з народом і загрівати її до служби його добру" .
У 1876 р. Франко виклав свої погляди на літературу в "Літературних письмах", частково опублікованих у журналі "Друг". Вони стали програмою для літературної діяльності самого Франка і для тієї літературної політики, яку Франко і його соратники провадили в пресі.
"Белетристика, - писав Франко, - стала тепер не виразом розбуялої фантазії, мрій і забагів дармуючих людей, а прийняла на себе далеко важнійшу роль скопіювати життя народів у всіх верствах і відносинах, - показати світу його потреби, хиби і нестатки, а заразом вказати всюди живі і здорові елементи, котрі можуть послужити за підвалину до будівлі свобідної і щасливої будущини мільйонів".
Без подібної тенденційності література, за словами Франка, втрачає своє значення, перетворюючись у пусту забаву. Реалізм, народність, ідейність - ці основні принципи розвитку кожної національної культури, проголошені Франком ще на початку його творчого шляху, знайшли овій дальший розвиток. Чим далі, тим гострішою ставала боротьба письменника за передову демократичну літературу свого народу проти всіляких реакційних, шовіністичних, націоналістичних і, нарешті, декадентських течій.
Цимипринципами керувався Франко і в своїй перекладацькій і літературно-критичній діяльності. Кількість художніх перекладів - поетичних і прозаїчних, - зроблених Франком, така велика, що описати їх в межах однієї статті неможливо. Можна умовно
Loading...

 
 

Цікаве