WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологічні та етнопедагогічні засади формування читацького середовища в Україні - Реферат

Культурологічні та етнопедагогічні засади формування читацького середовища в Україні - Реферат

названий системою культуpної компетентності особистості.
Культурна компетентність особистості це той "умовно достатній рівень соціалізації і інкультурації особистості в суспільстві проживання, яка дозволяє йому вільно розуміти, використовувати і варіативно інтерпретувати всю суму буденних (неспеціалізованих) знань, а частково і спеціалізованих, але які увійшли в щоденний ужиток, які складають норму загальносоціальної ерудованості людини в даному середовищі, суму правил, зразків, законів, звичаїв, заборон, етикетних установок і інших регулятивів поведінки, вербальних і невербальних мов комунікаціювання, систему загальновизнаних символів, світоглядних підвалин, ідеологічних і ціннісних орієнтацій, безпосередніх оцінок, соціальних і міфологічних ієрархій і т.п." ( ) Все це досягається введенням елементів систематизованого культуpологічного знання в усі сегменти як загальної так і спеціальної освіти та виховання.
Цілком очевидно, що зміст гуманізації суспільства і pиси культуpної компетентності людини, що вибудовуються, повинні відповідати соціокультуpному типу даного суспільства івідтвоpювати особистість, більше або менше модальну для цього типу. Тому пеpед вітчизняною гуманітаpною наукою постає дуже складне завдання визначення того, якого ж pоду культуpна компетентність потpібна нині живущим і наступним поколінням, тобто, який соціокультуpний тип суспільства з відповідними паpаметpами соціокультуpної солідаpності і особистісної ідентичності вона повинна забезпечити.
Знайомство з концепцією історичної культурології доктора філософських наук А.Я.Флієра, дає можливість твердити, що в Україні зараз простежуються риси буржуазних або індустріально-міських цивілізацій з національним типом культури, які цивілізовані країни пройшли ще на рубежі Середньовіччя і Нового часу.
Ці цивілізації характеризуються такими основоположними визначниками культурної компетентності, які не важко побачити і в нашому сьогоденні.
Перший - "донаціональний", "традиціоналістський" або "етнографічний", з позиції якого культура трактується як сума фольклорних звичаїв і традицій. Головні компоненти культури: абсолютна традиційність, консерватизм звичаїв і обрядів, відторгнення будь-якої соціальної модернізації. Цю стадію прогресивне людство пройшло ще в первісну і pодову епоху, коли соціальна ідентичність людини визначалася мовою і тотемом (релігійним чи родовим символом). На стадії "варварства" в комплексі маркерів ідентичності індивіда стала набирати силу політична і релігійна ознака. При цьому "національно-орієнтоване" виховання містило в собі засвоєння мови, соціальних і культових обрядів і ритуалів, звичаїв і етикету, світоглядних і ціннісних етнокультурних установок.
Другий - суто "національний". В основі його лежить більша чи менша абсолютизація етнокультурних і релігійних різниць між народами в їх соціально-економічних, політичних, ідеологічних, ціннісних і подібних інтересах, а також абсолютизація соціально-класових протиріч між різними стратами всередині кожного народу, і, головне, сумнів у можливості стратегічного компромісу між етносами і класами в цих питаннях. На ранньому етапі формування нації ідейним підгрунтям для мобілізації суспільства була їх етнічна визначеність, тобто усвідомлення своєї етнічності як культурного феномена, і консолідація на основі гасла "захисту національних інтересів", побудови національних (зорієнтованих на етнічні цінності) культур. Це породило в свідомості громадян хвилю так званого "національного романтизму", який став по суті головною світоглядною основою змісту соціально-гуманітарних дисциплін в освітніх стандартах більшості індустріальних суспільств того часу. Будь який підручник з історії, літератури чи іншого гуманітарного предмету так чи інакше запевняв учнів в іманентній величі його народу, героїчній і славній національній історії, безумовній правоті і благородстві його народу в усіх минулих і сучасних діяннях, у стражданнях і приниженнях, які він терпів від сусідів, у видатній своєрідності і світовій значущості його культури, літератури, мистецтва тощо. При цьому зміст будувався на так званій "конфронтаційній солідарності" - консолідації на основі неприязні до інших, самовиправдання за рахунок звинувачення інших, самовихваляння за рахунок чийогось приниження і т.п. Крайнім проявом "національного романтизму" став націонал-шовінізм, фашизм, націоналізм.
Третій - "постнаціональний". В його основі лежать такі принципи: неконфронтаційна солідарність людей; об'єднання людства навколо загальних цінностей; відношення до етносів і соціальним стратам як до носіїв локальних комплексів історичного соціального досвіду, дуже різних, але принципово не суперечливих один одному, доступних розумінню, сумісних, синтезуємих у своїх культурних рисах; домінуюча толерантність, плюральність і релятивність у всіх питаннях культурної форми і еклектична мультикультурність як принцип формотворення; відміна національності в якості одного з маркерів соціальної ідентичності людини, витіснення цього питання в область особистого життя індивіда.
Основою цього типу культури теж є нація, колектив громадян держави (або їх самодостатніх регіонів з вираженою етнічною специфікою), об'єднаних спільністю інтересів але не тільки меморіального (традиційного) і актуального (виробничо-дистрибутивного), а також і прогнозуючого характеру, що пов'язано з цілеустановкою на прогрес, політико-економічний і соціально-культурний розвиток і підвищення добробуту всієї нації як цілісності. Культурна компетентність людини і суспільства досягається, перш за все, через посередництво просвіти і освіти, які насаджують певні національні стандарти загальної наукової, соціальної і гуманітарної ерудованості особистості, її "рекомендованих" світоглядних установок і ціннісних орієнтацій. Другим важливим механізмом є засоби масової інформації (ЗМІ), які формують в загальнонаціональному масштабі суспільну думку, систему переваг, стереотипи поведінки, смаки, моду і т.п. і забезпечують разом з інститутами політичної демократії зворотній зв'язок з владою. І нарешті, ще один не менш важливий регулятор динаміки культурної компетентності - культурна політика, яку проводить урядова еліта і вкорінює у свідомість громадян через канали освіти, ЗМІ, політичної пропаганди, та чеpез діяльність різних культурних інститутів (сферу мистецтв і організованого дозвілля, музеї, бібліотеки і т.п.).
Та, минувши ці часи з більшими чи меншими втратами, високорозвинені країни перейшли до нового етапу технологічної і соціальної еволюції - на постіндустріальний рівень розвитку, самоорганізації і регуляції. В цих країнах відбувається формування нової, безнаціональної картини світу, в якій знання і технології, економічні і інформаційне потреби, соціальні й естетичні інтереси людей дійсно не мають національних
Loading...

 
 

Цікаве