WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологічні та етнопедагогічні засади формування читацького середовища в Україні - Реферат

Культурологічні та етнопедагогічні засади формування читацького середовища в Україні - Реферат

не потрібні на сучасному етапі розвитку нації і народ, нація виробляє інші. Тому сліпе повернення і всебічне насичення виховання і навчання старими традиціями часто не вмотивоване, а інколи навіть шкодить національній самовизначеності, відкидаючи її далеко назад, в минуле.
Багато дослідників надзвичайно важливим чинником визначення нації вважають мову. Її pоль, на їх думку, має значно більше смислове і суспільне значення, ніж те, що визначено її статусом як деpжавної, і що вона вивчається в усіх школах, бо мовна політика завжди виходила за межі освітнього пpостоpу.
Видатний українського психолінгвіст О.Потебня ( ) обгрунтовував визначальне місце мови у глибинних прошарках національної психіки, національного життя. Розвиваючи його ідеї, видатний психолог Л. Виготський ( ) довів, що тільки на основі мови розвиваються вищі психічні функції складові людської психіки: понятійне мислення, логічна пам'ять, свідоме сприймання, моральні, естетичні, інтелектуальні почуття. Мова є основним засобом нагромадження, збереження і передачі новим поколінням знань, досвіду, здобутих у практичній і теоретичній діяльності, всеохоплюючим, універсальним інформаційним банком. Вона завжди належить якомусь народу, нації, етносу,
Антpопологічний аналіз pозвитку педагогіки, істоpії, філософії у новітній час має логічне завеpшення в тому, що ідея мови є важливою пpичиною суспільно-істоpичних пеpетвоpень. Hаукові обгpунтування такого світобачення дістали у свій час своє соціально-істоpичне офоpмлення в діяльнісно-кpеативній теоpії мови В.Гумбольдта. ( ) Він довів, що мова виступає не тільки як умова буття людей, але як саме їх буття, не пpосто як модус суспільнихпpоцесів, а як їх субстанція, не лише як наслідок, але і як пеpедумова людських діянь. Мова живить гуманізм, ствеpджує етнічне єднання, спpияє співпpаці наpодів, пpогpесує pух суспільства. Вона є вельми важливим елементом нації.
Та все ж, відзначаючи роль мови у збереженні та розвитку національного духу, сучасна наукова думка все частіше акцентує увагу на тому, що одного збереження мови та традиційних форм культури для майбутньої інтеграції нації у світову спільноту зараз замало. Творча, життєдайна сила національного визначення, могутність національної інтеграції не в кровній, біологічній чи мовній спорідненості, твердять вони, а в духовній єдності навколо високої за змістом, зрозумілій всім і бажаній національній ідеї, яку лише на відродженні давніх традицій і звичаїв не побудуєш навіть при включенні всіх соціально-психологічних механізмів: навіювання, емоційного зараження, наслідування, переконування і т.п.
Вивчення наукових розвідок багатьох вчених, серед яких сучасники Москалець В.П., Філіпчук Г.Г., Ярмоленко О.Д., Швецова А.В., Старовойт І.С. та інші, дозволяє зробити висновок, що ні спільна територія, ні спільна мова, ні спільна релігія, не можуть бути однозначним визначником нації. Є приклади існування нації без конкретної території, без своєї політики і економіки (цигани найбільш показова з них, різні діаспори), що зберегли свою національну самобутність і разом з тим є народи, які мають всі ці атрибути та давно втратили національну самобутність. Україна, на жаль, одна з них. Багато націй, етносів втратили мову, але зберегли етнічну пам'ять, залишаючись нацією (євреї, українці в країнах СНД, румуни тощо). Існують нації з двома і більше мовами швейцарці, індуси, бельгійці. З іншого боку, серби і хорвати розмовляють практично однією мовою, мають спільні расово-біологічні корені та прилеглі території, проте не ототожнюються і не вважаються однією нацією. Про нації колоній, що говорять мовою панівних метрополій, теж не можна сказати, що вони французи, англійці тощо.
Єдина ознака з безлічі проаналізованих дослідниками, без якої немає нації, суто психологічна - це національна самосвідомість, самоототожнювання себе з культурою певної нації, любов'ю до неї, це - національний характер.
Хаpактеp з точки зоpу загальної психології - це психологічний pегулятивний механізм поведінки, складне психологічне утвоpення, яке має в людині свою матеpіальну основу в обpазі певного типу неpвової діяльності. Національний характер - складова національної психології, в яку також входять особливості перебігу психо-фізіологічних і емоційних (темперамент) та ментальних (інтелект, мислення) процесів, національне підсвідоме.
Багато філософів (Г.Лебон, Г.Тард, О.Бочковський та інші) вважали характер найістотнішою сутністю націй, від якої вирішальним чином залежать особливості її розвитку, бо національний характер, вся національна психіка, є вельми стале утворення, витворене двома складними психічними блоками.
Перший блок, який творить національний характер - це система диспозицій (відношень, ставлень) до світу й до себе, в якій нерозривно переплітаються моральні, естетичні, емоційні оцінки (добро - зло, прекрасне - огидне, любе не любе, подобається - не подобається). Система відношень інтегрується у світогляд, життєву позицію, стає сенсом життя. З неї утворюються ідеал, що ще називається національною ідеєю. Історія свідчить, що життєздатні лише ті нації, які мають національну ідею, глибоко вкорінену в душі людей, в їх характери. Сама декларованість національної ідеї в ідеології держави, ще не робить народ нацією, Це вельми примхливе утворення - як тільки національна ідея втрачає здатність полонити людські душі, нації втрачають свою могутність. Прикладом тому може слугувати фашизм і соціалізм-комунізм.
Визначити стрижень національної ідеї тієї чи іншої нації коротко і однозначно неможливо. Вона має безліч відтінків, які вигадливо переплітаються і творять особливі візерунки на барвистому килимі нації. Можна лише спробувати вичленити домінуючі цінності: у американців - це свобода особистості, у англійців аристократизм, шляхетність, у німців - впорядкованість, добробут, у французів - вишуканість, витонченість, у італійців - емоційна насиченість життя, у японців - досконалість, філігранна довершеність у всьому і т.п.
Спробу визначити домінанту чи домінанти української національної ідеї, вивчивши її національний характер, зробили у своїх грунтовних наукових розвідках А.В.Швецова і І.С.Старовойт. ( )
Особливо цінною для нашого дослідження є теза науковців про культурну визначеність національного характеру і його існування як надбання людини культури, про те, що саме культура є творчим рушієм національної психіки - формує її й утримує в певній постаті. Ця теза дає можливість визначити до яких саме форм культурної предметності потрібно звернутись для здійснення його реконструкції і удосконалення, виокремити конкретні культурні проекції українського національного характеру, які можуть стати засадовими для виховання підростаючого покоління і формування нової самосвідомості.
Loading...

 
 

Цікаве