WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина як культурна істота - Курсова робота

Людина як культурна істота - Курсова робота

населення в роки війни йокупації давалися ознаки аж до кінця 50-х років: тільки в 1960 р. кількість населення України досягла довоєнного рівня - 42 млн. чоловік. Водночас місце населення становило половину загальної чисельності, натомість перед війною в місті жило приблизно третина населення України. На 1983 р. у містах жило вже 64 відсотки з 50-мільйонного населення України - майже дві третини. Україна остаточно стала високоорганізованим краєм.
З 1951 по 1983 р. міське населення зросло з 13,4 до 32,3 млн чоловік, тобто майже на 20 млн. Якщо лише приблизно на третину збільшення міського населення забезпечував природний приріст, то близько
14 млн, тобто скільки ж, скільки було городян у 1951 р., прийшло за тридцять із села (або просто одержали статус городян завдяки суто адміністративному акту приєднання навколишніх сіл та сільських околиць до міста).
Зростання міського населення лише почасти йшло за рахунок українського села: за даними перепису 1970 р. міське населення становило 56 відсотків загальної кількості, але лише 46 відсотків українців жило в містах. В міста спрямовувався значною мірою приплив населення з Росії та інших республік СРСР; цей політик ішов переважно в індустріальні регіони України. Так, за даними 1970 р., майже третину прибулих на Донбас становили росіяни. Загалом відсоток росіян серед населення України зростав і досяг майже п'ятої частини. Різко зменшилось чисельність євреїв, які становили 1926 р. чверть міського населення, а в 60 - 70-ті роки - 3 - 4 відсотки. Виїхали на історичну батьківщину, в більшості поляки, чехи, словаки. Українці становили в містах України тверду більшість - близько двох третин. Більшість у робітничому класі також становили українці.
На прописку у великих містах існували жорсткі заборони, що їх великі, переважно обороні, заводи обходилися завдяки своїм так званим "планам по праці", що не збігалися з нормами і планами міської влади. Великі міста зростали менше: так, за 1959 - 1964 рр. населення в Харкові зросло тільки на 12,2 відсотка, в Києві - на 17 відсотків, а в Запоріжжі - на 21,6 відносною. Зрештою, фактично міське населення зростало швидше, оскільки офіційні дані не враховували напівлегальних городян, що жили по різних гуртожитках, не прописані або з тимчасовою припискою. Слід також мати на увазі величезну дедалі швидшу "маятникову міграцію", включаючи достатку на великі підприємства робітників з навколишніх сіл заводським транспортом.
Україна знаходилась у стані швидкої асиміляції містом величезного селянського масиву.
Паралельно з міграцію з села до міста йшла міграція з менших, провінціальних містечок у більші та індустріально розвиненіші. Міжміська міграція була значно інтенсивнішою, ніж міграція з села в місто: з загальної кількості міграцій по Україні 1959 - 1964 рр. 29 відсотків - міжміські переміщення. Тут давалася взнаки імперська природа комуністичної державності, що неминуче породжує культуру, політичну та економічну відстань між " центром " і "провінцією" і низьку престижність провінціальної глушини. Житлове будівництво в адміністративних та промислових центрах було набагато інтенсивнішим і, відповідно, шанси на одержання житла у столиці були подекуди вищими, ніж у райцентрі, невважаючи на всі обмеження з пропискою.
Міграції населення мали і небезпечні для української культури тенденції. Хоча в цілому міграційне сальдо стало в 50-х роках з негативного позитивним, тобто на Україну приїжджало більше, ніж з неї виїжджало, високий і важко врахований відсоток тих, хто переїздив у культурні та промислові центри Росії, становили кваліфіковані фахівці, в тому числі випускники вищих навчальних закладів України. Як показали пізніші дослідження, в українських містах відсоток росіян з вищою освітою більший, ніж відсоток українців з вищою освітою (за дослідженнями Я. Бреммера 1992 р., у Львові кількість росіян з вищою освітою становила 43 відсотки загальної кількості росіян, у Києві - 53 відсотки їх загальної кількості, натомість для українців відповідні показники - 25 і 35 відсотків). Водночас і серед української національної меншини в Російській Федерації середній освітній рівень виявився вищим, ніж серед росіян. Цей парадоксальний на перший погляд факт є наслідком того, що міське населення як Росії , так і України формувалося значною мірою за рахунок міграцій кваліфікованих спеціалістів, у тому числі за призначеннями після закінчення вищих навчальних закладів.
Здебільшого міграція з села до міста і з малих містечок до центрів залишалися все-таки контрольованою, і в Україні, як і в СРСР загалом, не склались приміські злиденні й напівкримінальні нетрі, які супроводжують урбанізацію за умов "дикого капіталізму ". Урбанізація відбувалася за умов повної ліквідації неписьменності, стабільно функціонування середньої школи. На початку 1982 р. кількість населення України з вищою і середньою (повною і неповною) освітою становила близько 29 млн чоловік - майже 60 відсотків усього загалу, включаючи старих та немовлят. Вдвоє зросла середня тривалість життя, загальна смертність знизилась майже в 1,7 раза, дитяча - в 9 разів. Дедалі менше ставало багатодітних сімей. Загальні цивілізаційні процеси відбувалися швидкими темпами.
За умов ринкової економіки сільськогосподарське виробництво стає дедалі інтенсивнішим, життя на фермі дедалі напруженішим, і однією з головних привабливих рис сільського життя стає фермерська самостійність, незалежність господаря від працедавця, індивідуальна господарська свободою. Вона коштує дорого й не всім вдається її зберегти в боротьбі за існування, але ті кілька відсотків селянського населення розвинених країн, які здатні відстояти свою господарську свободу, найвище її цінують. Наше сільське життя позбавлено було саме господарської свободи й незалежної ініціативи. Тому незважаючи на те, що відсоток сільського населення порівняно з країнами ринкової економіки залишився в Україні високим, українське село набагато швидше втрачало свої активні сили, ніж це показує статистика. Виявилася - здебільшого вже в 60 - 70-ті роки - тенденція до переміщення з села в промисловість саме молодшої та енергійнішої частини сільського населення. Під кінець періоду "побудови розвиненого соціалізму" в багатьох селах майже не було дітей, крім тих, яких "підкидали" бабусям молоді з міста. В приміських районах часто до 90 відсотків активного сільського люду, як були закріплені за радгоспом чи колгоспом, фактично працювало в місті, а на поля вивозили як "допомогу селу" службовців і робітників, що більше витоптували, ніж прополювали та викопували.
Така система не означала зубожіння села - навпаки, десь у 70-ті роки
спостерігається початок бурхливого житлового будівництва, особливо в селах півдня й південного сходу. Село пристосувалося до умов соціалізму: старші покоління займалися в приміських районах та в індустріальних областях вирощуванням городини на продаж до міста, колгоспи забезпечували найнагальніші потреби індивідуального
Loading...

 
 

Цікаве