WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина як культурна істота - Курсова робота

Людина як культурна істота - Курсова робота

ми не можемо доторкнутися; і тільки тоді, коли ми здатнііндукувати мову, - ми стаємо Homo sapiens, тільки тоді мова перетворює нас на людей. І неабияке значення в розвитку етносу має ступінь володіння мовою на індивідуальному рівні. Все залежить від того, наскільки кожен представник соціуму усвідомлює значення рідного слова, кожного звуку, який він вимовляє. Це в свою чергу свідчить про розвиток нації. А через те, що мова - явище безмежне, то й кінцевої точки розвитку нації, соціуму немає. "Будь-який народ хоче бути не тільки ситим, але й вічним... Безсмертя народу - в його мові" (Ч. Айтматов). Напевно, так і має бути, бо Слово - це Бог, а ми - люди - не маємо права зазирати в ті площини, що для нас є забороненими. Мова дарована нам Богом!
Отже, незаперечною є необхідність вивчати рідну мову, бо, отримавши ключ до глибинних джерел духовного буття нації, ми повинні заглибитися у розумінні кожного слова, бо саме слово є оселею
духу... "Мова народу - це його дух, i дух народу - це його мова," - писав В. фон Гумбольдт.
3.5. Сім'я - як прояв культури
Шлюб завжди був не тільки актом цивільно-правового характеру, а об'єднував в собі соціальні, біологічні, матеріальні та духовні аспекти. Шлюб в Україні був моногамним, патріархальним.
Багато складових шлюбу відрізнялися в різних районах України, що було зумовлено перебуванням цих районів у складі різних держав. Але існівала усталена основа, притаманна українському населенню всіх регіонів. Так, підготовка до шлюбу була справою не тільки молоді, батьків та родичів, але й громадськості. Вплив здійснювався через громаду, молодіжні громади.
Безшлюбність загалом осуджувалась суспільством, хоч з цього правила існували і винятки. Від шлюбу могли відмовитися один з синів або одна з дочок, щоб не ділити господарство та годувати молодших сестер та братів.
Шлюб був різновидом договору, який укладався усно, а в XVIII-XIX століттях письмово, особливо, коли йшла мова про розділ землі. Нареченій батько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постіль, одяг, білизна), інколи худоба (худоба, земля, гроші).
Ролі в сватанні відрізнялися в залежності від того, наскільки консервативною була система землеволодіння та землекористування. При консервативній системі роль самих молодих була дуже незначною, адже в договорі йшлося не про любов молодих, а про "поле", яке належало батькам.
Звичаєве право обмежувало укладання нерівних шлюбів, перш за все між багатими та бідними. І багаті і бідні неохоче віддавали дітей за нерівного.
Загальним правилом було, що невістка йшла у сім'ю чоловіка. Але в нерівних шлюбах зустрічався і випадок, коли бідний чоловік йшов у сім'ю жінки, на приймацтво. Приймацтво розрізнялося за причиною, існувало три його види - за бажанням, за волею батьків, за запрошенням.
В першому випадку положення зятя було подібним до найманого працівника, нерівне в сім'ї. Зять не був головою в сім'ї, а тому ставлення до нього з боку громадськості було здебільшого зневажливим. В третьому випадку зятя запрошували найчастіше, коли не було голови сім'ї. Тоді ним ставав зять. Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою.
До XVI століття панував громадянський шлюб, коли шлюб був дійсним після громадського весілля. Пізніше (з 1744 року) Синод затвердив указ, згідно з яким шлюб набував чинності тільки через вінчання.
Українська сім'я після одруження ділилася - оженившись, син ішов з дому і будував власний. Але для допомоги батькам один з синів ззалишався допомагати батькам. На Правобережжі залишався старший, на Лівобережжі - молодший. Інколи (коли у батька не було синів) залишалися і дочки. В разі передачі спадщини за договором (зараз він називається "договір довічного утримання") батько сам визначав, хто з дітей залишається при ньому, обсяг обов'язків та долю в спадщині.
Висновок
Питання про те, що таке людина, походить з глибокої стародавності і є специфічним вираженням основного питання філософії, що у релігії до того ж придбав у свій час особливу гостроту в зв'язку з ідеєю створення людини Богом. "Людина передує філософії, - помітив Н.А. Бердяєв, - людина - передумова усякого філософського пізнання, тому що філософствує людина і для людини".
Зрозуміло, теоретична проблема людини могла виникнути і виникла, як і сама філософія, на досить високому рівні формування соціальних знань. На нижчих ступінях древнього суспільства ми бачимо порівняно нерозвинену особистість людини, поглина цілком і уніфікованим родовідним колективом. "Дикуни, - писав з цього приводу у свій час відомий росіянин учений М.М. Філіппов, - не знали поняття людин узагалі, обмежуючи представлення про нього навкруги своїх одноплемінників, зв'язаних кревним спорідненням".
В міру переходу суспільства до більш високих ступіней розвитку, з його розколом на класи, розширенням і поглибленням соціально-історичної практики і знань про світ вже в соціумах античності виникає нездоланний і глибокий інтерес до людини, його вчинкам, відношенню до інших людей і до самого себе. Людина, його прагнення розкрити й удосконалити людську сутність, поліпшити життя людини за допомогою раціонального оволодіння силами Природи стають відправною крапкою й об'єктом усієї наступної європейської і загальносвітової культури. Давньогрецьку культуру і її спадкоємицю - давньоримську з повною підставою іменують гуманістичної.
Список використаної літератури:
1. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. - 591 с.
2. Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. - 400 с.
3. Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 576 с.
4. Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у РГУ, 1992. - 268 с.
5. Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. - М.: ЧеРо, 1996. - 288 с.
6. Скворцова Е.М. Теория и история культуры: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ, 1999. - 406 с.
7. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993. - 390 с.
8. Дмитро Антонович "Українська культура" (1993 р.).
9. Іван Кріп'якевич "Історія української культури" (1994 р.).
10. Мирослав Попович "Національна культура і культура нації"(1998р.).
11. О.Воропай. Звичаї нашого народу. 1991.
12. Ф.Вовк. Этнографические особенности украинского народа.
13. В.Горленко. Нариси з історії української етнографії.
14. О.Кравець. Сімейний побут та звичаї українського народу.
15. Культура і побут населення України. Під ред. В.Наулко.
16. Философия. Уч. пособие для студентов вузов / под. редакцией проф. Ю.А. Харина. Мн. ТетраСистем- 2001 г.
17. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. М.: 1984.
18. Сорокин А.П. Человек, цивилизация, общество. М.: 1992.
Loading...

 
 

Цікаве