WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура після татаро-монгольської навали (друга половина ХIII – XV ст.) - Реферат

Українська культура після татаро-монгольської навали (друга половина ХIII – XV ст.) - Реферат

початкові школи існували в містах, при великих церквах і монастирях і в маєтках деяких магнатів. Навчали дяки-"уставники", яким платили зерном та іншими продуктами. Вчилися або в будинку дяка, або в приміщенні при церкві. Вивчали читання, письмо і церковний спів. Підручниками служили "Часослов" і "Псалтир".
Крім людей, які здобули початкову освіту, були і більш освічені, які знали іноземні мови, працювали в князівських і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, проводили облік, вели дипломатичну переписку. За князя Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальнимзнання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка ґрунтувалася на надбаннях багатьох поколінь і за своїм рівнем займала чільні позиції в Європі.
У кінці XV ст. в Польщі і Литві починається культурне піднесення. Тут розповсюджуються ідеї гуманізму, вчення Яна Гуса та інших діячів Реформації. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну, і одночасно польська культура збагачувалася завдяки контактам з українською. Вихідці з України навчалися також в університетах Європи. У документах паризької Сорбонни імена студентів-українців, а також бакалаврів, ліценціатів і магістрів зустрічаються вже з другої половини ХIV ст. У середині XV ст. в Європі було вже декілька докторів українців (Юрій Дрогобич, Павло Русин). Юнаки з України - діти шляхтичів, міщан - навчалися і в Болонському, Краківському, Празькому університетах. Юрій Дрогобич (1450-1495) в 1481-1482 рр. був ректором університету медицини та вільних мистецтв у Болоньї.
Що стосується науки, то в українських землях набули більшого розвитку філософські та політичні погляди. Математичні знання в ХIII - XV ст. не набули особливого поширення. Цифрова система того часу була надто незручною: для кожного розряду чисел (одиниць, десятків, сотень) існували особливі буквенні позначення з титлом (надрядковий знак над буквою, який позначає цифру); поняття нуля було відсутнє; простий дріб означався словесно (одна шоста - "півтретини", 1/12 - "півпівтретини") і т.п. Десятеричний дріб не застосовувався. Все це утруднювало математичні дії.
Космологічні уявлення черпалися з християнської та іншої богословської літератури, що трактувала питання світобудови вельми суперечливо. Серед творів такого роду в ХIII - XIV ст. найбільш популярним були компілятивний дохристиянський твір "Книга Єноха" (II-I ст. до н.е.) і "Християнська топографія" Косьми Індикоплова (бл. 549 р.). У першій світ подавався як Земля і сім небес над нею, в кожному з яких живуть духи, ангели і різні світила. У другій Земля описується у вигляді стола або прямокутної дошки і т.п. Великим кроком уперед було відродження на початку XV ст. античних уявлень про світобудову. У збірнику "Мандрівник з іншими речами" (1412 р.) міститься пряма заява про кулястість Землі. Раціональне осмислення природи світобудови було істотно утруднене впливом релігійно-містичного світогляду. Але вже Ю.Дрогобич у своєму "Прогностику…" - науковій розвідці, яка вийшла друком у Римі в 1483 р. (це перша друкована книга українського автора, що належить до інкунабул - першодруків Європи) чітко виходив з тези про пізнаваність світу: "Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі віддалені вони для розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з останніх - наслідок їх пізнаємо".
З поступовим розвитком в ХIV - XV ст. торгівлі, відновленням дипломатичних зв'язків, відродженням паломництва відбувалося розширення географічного кругозору людей. До цього часу належить складання безлічі рукописних збірників, що містили справжні і докладні описи Константинополя, Палестини, Західної Європи та інших земель. Найвидатнішою пам'яткою такого роду, що отримав популярність, є "Хождєніє за три моря" тверського купця Афанасія Нікітіна, який здійснив в 1466-1472 рр. подорож Волгою і Каспієм до Персії, а потім до Індії.
Суспільні ідеї, пов'язані з осмисленням місця людини в світі і суспільстві, а також політичні теорії з часу утвердження християнства на Русі в основному укладалися в межі релігійного світогляду. У ХIV - початку XV ст. Київська Русь, сприйнявши в основному філософсько-богословські течії Візантії, відставала від неї за рівнем філософського мислення, яке в той період і в самій Візантії переживало кризу. В українських землях взаємодіяли і протидіяли православ'я в традиційному розумінні, слабі паростки раціоналізму (у вигляді єресей) та ісіхазм (етико-аскетичне вчення, яке включало систему психофізичного контролю), тоді як у Візантії панували ісіхазм, що переміг, і переможений раціоналізм. Ідеологи ісіхазму розвинули погляди ранньохристиянських вчителів церкви, відкриваючи перед віруючими можливість богопізнання, духовного і навіть тілесного єднання з Богом через сприйняття божественної енергії.
На Русі ХIV - XV ст. було розвинене вчення про неминучість кінця світу і божественного суду над людством. Через соціальні потрясіння ці ідеї набували форми реального очікування "другого пришестя" Христа.
Умонастрій епохи, звичайно, не вичерпувався цими ідейними течіями, але в них сфокусувалися найважливіші життєві уявлення людини ХIV - XV ст., і саме вони зумовлювали характер тих зрушень, які сталися в історико-культурному процесі того часу.
3. Розвиток книжкової справи і літератури
Книжкова справа в Україні, як і вся культура, в 30-50-і рр. ХIII ст. перебувала у найважчому становищі. У джерелах згадується книгописання кінця XIII ст. в Києво-Печерському монастирі, у Володимирі-Волинському, Холмі і Львові. Збереглося усього біля 200 рукописів і уривків, створених у кінці ХII - XIV ст.; у кінці XII - початку XIII ст. - 28; у першій половині XIII - 19; у ХIII ст. (без точної дати) - 83; у другій половині XIII - 34; в кінці XIII - на початку XIV - 35. Всі вони були написані на пергаменті. Записи на книгах свідчать, що книги переписувалися писарями владичеських кафедр, митрополичої канцелярії, причетниками церков. Центрами книжкової культури були Галич при Левові Даниловичі і його синові Юрії, Холм, Перемишль, Полоцьк, Волинь. При дворі князя Володимира Васильковича - книжника і філософа - існувала величезна майстерня для створення книг. Серед його дарів різним церквам у Володимирі, Бересті, Бельську, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Чернігові, літописець описує 36 книг. Шкіряна оправа найбільш дорогих із них прикрашалася золототканим
Loading...

 
 

Цікаве