WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Визначні шедеври культури епохи Відродження - Реферат

Визначні шедеври культури епохи Відродження - Реферат

РОБОТА
до диференційованого заліку на тему:
"Визначні шедеври культури епохи Відродження"
Відродження (або з французької - Ренесанс) - це термі уперше запроваджений Джорджио Базарі, італійським митцем і біографом XVI ст., який вживається для визначення перехідної епохи в історії європейської культури від Середньовіччя до Нового часу. Як окремий історико-культурний період Відродження починає розглядатися з 60-х pp. XVIII ст., коли з'являються праці німецького класициста Й.-І.Вінкельмана з історії європейського мистецтва.
У цілому період Відродження приблизно датується в межах від останньої третини XIII ст. до кінця XVI ст. В інтересах історико-культурного аналізу цей період поділяють на чотири етапи:
Передвідродження (остання третина XIII - початок XIV ст.);
раннє Відродження (середина XlV - кінець XV ст.);
високе Відродження (кінець XV - 40-і pp. XVI ст.);
пізнє Відродження (50-і pp. XVI - початок XVIІ ст.).
Передвідродженням називають період в історії культурного розвитку Європи, коли нові процеси і явища ще досить щільно пов'язані з середньовічними традиціями.
Першим поетом Передвідродження був італієць Дайте Аліґ'єрі (1265-1321). Основний твір Дайте - "Божественна комедія" (1307-1321, вперше надрукована 1502 р.). Сам Дайте називав поему просто "Комедією" на тій підставі, що це твір із сумним початком і щасливим фіналом. "Божественною" поему назвали пізніше з двох причин: для підкреслення містичності її змісту і на визнання поетичної досконалості. Поему написано особливими трирядковими віршами (терцинами), які зібрано в три частини, присвячені зображенню трьох частин потойбічного світу - -пекла, чистилища, раю. Кожна з частин ділиться на тридцять три пісні, ще одна, сота пісня, слугує вступом до всієї поеми. Дайте використовує середньовічний жанр "подорожування" в потойбічний світ, щоб якомога повніше, у дусі універсалізму схоластичних "сум", відбити реальне земне життя, показати людські злочини і пороки заради їх викорінення.
Провідником Данте в потойбіччя став поет Вергілій. Сенс усієї поеми полягає в тому, що розум і знання (уособлені у Вергілії) можуть допомогти людині пізнати свої гріхи (картина пекла) і очиститися від них (картина чистилища), але цього недостатньо для містичного єднання з Богом. Тільки любов (образ Беатріче, яка супроводжує поета у рай) дає блаженство пізнання вищої істини і цілковитого злиття з нею. При тому, що деяких пап, які роздавали церковні посади за гроші (у тому числі й свого сучасника Боніфація VIII) Дайте хоче бачити у пеклі, він усе ж залишається прихильником сполучення папами світської й духовної влади, оскільки найяскравіші представники папоцезаризму "розміщені" у раю.
Ще одним видатним засновником нової літератури був Франческо Петрарка (1304-1374). Закоханий в античну культуру, Петрарка розшукував, розшифровував і коментував рукописи Цицерона, Квінтіліана та інших римських риторів. Піддавши аналізу "зіпсованість" і "безбожництво свого часу", Петрарка приписав їх походження сухому раціоналізму схоластичної філософії, яка відводить людей від істинного шляху. Визнавши схоластичні знання або фальшивими, або непов'язаними з особистим досвідом, а тому й некорисними у повсякденному житті, Петрарка ставить проблему доцільності суто теоретичного пізнання: "Я питаю себе, яка користь знати природу звірів птахів, риб і змій, і або ігнорувати, або не пік-луватися про знання людини - хто ми, звідки і куди йдемо" (трактат "Про власне незнання та багато іншого"). Однак Петрарка уславився у віках не як науковець чи філософ, а як поет-лірик. Майже усю свою поетичну творчість Петрарка присвятив молодій жінці Лаурі. Цикли сонетів "На життя мадонни Лаури" і "На смерть мадонни Лаури", а також численні мадригали передають любовні переживання, почуття захоплення жіночою красою і силою земного чуттєвого кохання, що сприймалася крізь призму релігійного ідеалу. Пізніше багато хто з культурних діячів намагались розібратися в тому, чого в поезії Петрарки більше - земної чуттєвості чи релігійної символіки. Сам Петрарка відомий як виразний прихильник безшлюбності, вважаючи шлюб неприйнятним для творчої особистості, яка не повинна перейматися побутовими проблемами. Сюжет про любов Петрарки до Лаури став одним з найпродуктивніших у творах літератури і мистецтва. Разом з пізньоготичними рицарськими романами ускладнена витонченою образністю і метафоричним мовленням лірична поезія Петрарки вважається класичним зразком "темного" стилю. Поряд з тим Петрарка був і поетом високої громадянської лірики. У канцонах "Італія моя", "Високий дух" тощо поет виступає поборником припинення міжусобиць і війн та об'єднання італійських земель. Як найвизначніший поет Італії Петрарка був увінчаний лавровим вінцем.
Демократичні тенденції в культурі Відродження знайшли відображення у творчості Джованні Боккаччо (1313-1375) - автора кількох романів, поеми "Ф'єзоланські німфи", а також життєпису Дайте. Світову славу приніс Боккаччо (вже після смерті) твір "Декамерон" (1350-1353). Десять молодих людей тікають із зачумленого міста ("великий чумний мор" 1347-1348 pp., що охопив усю Європу) на приміську віллу. Кожного дня, а вони були на віллі 10 днів, кожен з молодих людей оповідає якусь життєву історію. Основний зміст "Декамерона" - розкриття аморальності авіньйонського папського двору, розпусти монахів, висміювання лицемірства та інших поро-ків, прославлення земних радощів, людяності, оптимізму. Передбачаючи звинувачення в аморальності змісту багатьох фривольних сюжетів, Боккаччо зазначив, що адресує свій твір нудьгуючим дамам італійських міст для розваги і відволікання від домашніх клопотів, а реалістичні побутові історії слугуватимуть для його читачів доброю життєвою наукою.
На півночі Європи процеси Відродження відбувалися значно повільніше, у XIV-XV ст. середньовічні традиції панують над новими тенденціями. Одним з нечисленних попередників Північного Відродження був "отець англійської поезії", придворний камердинер, королівський кур'єр, службовець лондонської митниці і депутат парламенту Джефрі Чосер (близько 1340-1400). Його незакінчена поема "Кентерберійські оповідання" написана лондонським діалектом, який став основою для англійської літературної мови. Вона складається з 4324 віршованих новел, в яких подано яскраві реалістичні замальовки життя сучасного йому суспільства. Подібно до Дайте, Чосер прагне створити своєрідну художню енциклопедію сучасності й користується при цьому пізньоантичними та ісламськими зразками. Поява східних мотивів у творчості Чосера перебувала у щільному зв'язку з організацією ініціатором розв'язання Столітньої війни (1337-1453) англійським королем Едуардом III особливого придворного гуртка, названого ним "Орденом святого Георгія" і пізніше відомого як "Орден підв'язки". Така дивна назва пояснюється тим, що слово "підв'язка" в багатозначній арабській мові однозвучне зі словом "обов'язок". Ця організація була створена для виховання англійської національної еліти в дусі вірності
Loading...

 
 

Цікаве