WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → 1.Антична етика. Етичні погляди Платона. 2.Функції і норми моралі. 3.Етична свідомість і її структура. 4.Пафос і його відроджу вальна роль в художньом - Реферат

1.Антична етика. Етичні погляди Платона. 2.Функції і норми моралі. 3.Етична свідомість і її структура. 4.Пафос і його відроджу вальна роль в художньом - Реферат

моральні нормативи, межують із правилами етикету й зовнішньої культури поведінки, а часто й самі безпосередньо постають у цій якості.
Проте будь-які моральні норми, хоч якими б загальними або частковими, фундаментальними чи поверховими вони були, мають і певні спільні сутнісні риси, які власне й визначають їхню належність до сфери моралі. Це, насамперед:
- імперативність, тобто обов'язковість втіленого в них веління. При цьому обов'язковість власне моральних норм, на відміну від багатьох інших, має не гіпотетичний, умовний, а категоричний характер: людина в принципі має виконувати їх незалежно від будь-яких сторонніх міркувань. Небагато чого варті були б у моральному відношенні чесність або ввічливість особи, якби за ними стояло, скажімо, лише бажання сподобатися начальству; такі "чесноти" через це й називаються показними - на відміну від справжніх. Існують, звичайно, й більш значущі в моральному відношенні чинники, які людина не може не враховувати при виконанні певних норм, але про це йтиметься нижче. В цілому ж обов'язковість закладена в моральній нормі як такій і незалежно від зовнішніх обставин має саме категоричний характер;
- здатність до універсалізації (universalizability - термін сучасного англійського етика P. M. Гейєра). Про цю здатність моральної норми вже йшлося при розгляді відносин загальнолюдської і локальних систем моралі. Справді, сучасний досвід переконує, що в різних регіонах світу, в різних народів чи в різних шарах культури можна зустріти найрізноманітніші за змістом моральні імперативи, і якби ми схотіли вилучити з них стовідсот-ково універсальні, наші здобутки були б дуже малі. При цьому, однак, кожна, навіть найчастковіша, найповерховіша норма моралі, якщо тільки вона гідна цієї назви, здатна до універсалізації - неначе містить у собі відповідний універсалізуючий потенціал. Кожну, аж до найдріб'язковішої з числа таких норм, можна інтерпретувати таким чином, щоб вона заи певних обставин набувала універсального значення. Й поготів не може бути в галузі моралі таких норм, які були б обов'язковими для одних осіб і не стосувалися інших: мораль такого "подвійного стандарту" засуджується всім циві-лізованим співтовариством.
Своєрідною "нормою норм", яка в даному відношенні висвітлює саму сутність морального нормотво-рення, постає вже неодноразово згадане "золоте правило" моралі - правило, яке головним чином передбачає взаємність: я маю вимагати від себе того, чого вимагаю від інших, і відповідно від кожного вимагається те, що й від кожного іншого.
Суттєвою конструктивною особливістю сукупності моральних норм у її відбитті у свідомості людини є ієрархічний характер. За всієї обов'язковості й безумовності кожної з норм вони можуть розглядатися як більш або менш важливі; існують обставини, зважаючи на які саме моральні міркування інколи змушують відмовлятися від виконання навіть фундаментальних норм заради таких, котрі мають більшу життєву вагу. Трапляються випадки, коли, наприклад, лікар змушений говорити неправду своєму пацієнтові, аби врятувати йому життя чи звільнити від додаткових страждань. Принципово, однак, що й подібні випадки, які мають вимушений характер, не відміняють моральну обов'язковість норм, від виконання яких у даному разі відмовляються. Від того, що я морально змушений сказати неправду, остання правдою не стає; порушуючи норму, я в будь-якому разі маю усвідомлювати, що переступаю межі моралі. Вбивство ворога, навіть вимушене, навіть заради справедливої справи залишається все ж таки вбивством, тобто великим злочином проти загальнолюдської моралі, і той, хто його вчинив, має покутувати, а не торжествувати, як це ми здебільшого бачимо в людей низької моральної культури. Недарма ще легендарний китайський мудрець Лао-цзи (VI-V ст. до н. е.) говорив, що перемогу на війні слід відзначати похоронною процесією.
Нарешті, як сказав із цього приводу один із сучасних інтерпретаторів Канта: якщо твої діти вмирають від голоду, а в тебе є нагода непомітно вкрасти кусень м'яса, в якому його власник не відчуває такої доконечної потреби, - вкради! Але тільки не вважай, ніби ти чистий перед людською мораллю: крадіжка за будь-яких умов лишається крадіжкою, явним порушенням однієї з фундаментальних, категорично обов'язкових моральних норм.
Тут ми розглянули лише кілька аспектів проблеми моральних норм, однієї з найактуальніших у сучасній етичній науці. Щодо практичного, суспільного й власне людського інтересу до даної проблеми, він у нас про-тягом недавніх десятиліть був значно послаблений внаслідок істотної недооцінки самої ідеї норми як такої, її світоглядного й культурного значення. "Нормальна людина", "нормальна поведінка", "нормальний учинок" - подібні визначення почали сприйматися як щось сухе й прісне, мало не принижуюче насамперед через те, що саме суспільство у своєму розвиткові, забувши про ідеал норми, тривалий час орієнтувалося переважно на екстремальні, якщо не екстремістські, взірці, на те, що в культурно-історичному та антропологічному плані інакше як аномалією й не назвеш. Замість рівномірної конструктивної праці й творчої самореалізації на благо собі та іншим висувалися як взірці якісь неймовірні титанічні зусилля, безперервні подвиги, що переходили будь-яку розумну межу, їм протиставлялися такі ж неймовірні образи чорної нелюдської ворожості й підлоти - перші споріднювала з останніми саме цілковита відсутність відчуття людської й культурної норми.
4. Пафос і його відроджу вальна роль в художньому творі
Пафос (гречок. рathos - почуття) - стиль поведінки, манера чи спосіб вираження почуттів, що характеризуються височиною, наснагою, підвищеною емоційною настроєністю.
Пафос - жагуче, захоплене натхнення; патетичне - необхідний елемент трагедії, драми й ораторського мистецтва. Художник чи оратор прагне заразити слухача і читача почуттями сильного і глибокого хвилювання, зображуючи страждання і боротьбу героя.
Пафос - необхідний елемент трагедії, драми й ораторського мистецтва. Але ми часто вживаємо пафос і в іншому, в негативному значенні. Коли про щось прозаїчне, маловажне говорять з недоречним пафосом, роздуваючи значення цього.
Пафос несе мистецьке навантаження тільки тоді, коли його використання є доречним, іншими словами: використання пафосу в художніх творах має бути обгрунтованим, дійсно потрібним. Так, пафос особливо був популярним у древній літературі, де восхвалялися подвиги народних героїв, сила богів, питання волі народу, батьківщини і т.п. Особливо пафос був яскравийв одах древніх. Велике значення пафосу у театральному мистецтві.
За допомогою пафосу можна підкреслювати потрібні моменти, виділяти їх із загального змісту твору тощо. Пафос несе функцію передачі натхнення читачеві, слухачеві і т.п., виконує високомистецьку функцію.
Список використаної літератури
" Гартман Н. Эстетика. - М., 1985.
" Гусейнов А.А., Иррлитц Г. Краткая История Этики. - Москва: "Мысль", 1987.
" Малахов В.А. Етика: Курс лекцій. Навчальний посібник. - К.. 2000.
" Миташкина Т.В., Бражникова З.В. Этика. История и теория морали. - Минск, 1996.
" Мур Дж. Принципы этики. - М., 1984.
" Швейцер А. Культура и этика // Благоговение перед жизною. - М., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве