WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Категорія “прекрасне” і “потворне” - Реферат

Категорія “прекрасне” і “потворне” - Реферат


Даний реферат виконаний командою сайту
www.ukrreferat.com - найбільшого сайту з українськими рефератами та курсовими роботами!
РЕФЕРАТ
на тему:
Категорія "прекрасне" і "потворне"
Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, визвишене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо.
Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя - у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі і побуті тощо.
У визначенні категорій естетики присутня як об'єктивна, так і суб'єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об'єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб'єктивна сторона - це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали.
Естетичні категорії виступають своєрідними мірилами, згідно яких можна робити оцінку прекрасного. Ще з давніх-давен великі мислителі бралися розробляти основні естетичні категорії. Шукали формулювання, які б давали змогу більш чітко визначити, що таке прекрасне, які є якісні і кількісні форми його прояву, що виступає антиподом прекрасному, високому.
Прекрасне - категорія естетики, в якій знаходять відображення і оцінку явища дійсності і творів мистецтва, які дають людині відчуття естетичної насолоди, які втілюють у предметно-чуттєвій формі свободу і повноту творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін. Прекрасне - основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. В ній знаходить своє безпосереднє відображення естетичний ідеал.
Категорія прекрасного є центральною категорією будь-якої естетичної системи. Вона одержала широкий розвиток ще в античній естетиці.
У досократівській філософії вона мала космічний характер. Спочатку прекрасне можна визначити як доцільність чи досконалість форми.
Під доцільністю мається на увазі відповідність речі деякої вищої мети, вищому призначенню. Це вище призначення завжди має ідеальну форму, отже, доцільність має на увазі так само причетність ідеї. В. Соловйов визначав красу як "втілення ідеї", а І. Кант "як вираження естетичної ідеї". Платон визначав красу як досконалість форми виліпленої відповідно до деякого ідеального зразка. Таким чином, прекрасне це просвітленість просвічування ідеї в матеріальному. Прекрасне це матеріальне освячене ув'язненим у ньому ідеальним.
У розумних істотах здатних до вольового прагнення до ідеального краса стає безпосереднім вираженням духовного, у цьому змісті ми говоримо про красу душі чи красу чесноти. У даному випадку доцільність виступає як пряме і безпосереднє устремління до мети - до абсолютної повноти буття.
У природі по визначенню Соловйова прекрасне є просвітління натхнення в матеріально речових відношення. Прекрасне те, що перетворено формою і духом. Наприклад, алмаз, по хімічній будові дуже близький до вугілля, яке на відміну від алмаза красивим зовсім не вважається. Отже, краса алмазу не в матерії, але і вугілля може бути красивим, коли воно горить. В алмазі краса зв'язана з грою світла в кристалі чи мерехтінням вогню. Однак і промінь світла сам по собі не красивий, переломлений у звичайному склі він не робить сильного враження. Отже, краса виникає в процесі взаємодії речовини й енергії світла.
Таким чином, краса є перетворення матерії через втілення в неї надматеріального початку.
У природі таким зверхматеріальним початком є тонка матерія: світло, звук і т.д. Стикаючись з більш грубою речовиною воно стоншує і просвітлює його, висвічуючи його форму, Таке просвітління тим більше прекрасно, чим більше воно відповідає деякій вищій ідеї ніж більше в ньому виражена визначена ідея. У даному випадку під ідеєю мається на увазі те, що саме по собі гідно бути, тобто вільно від обмежень і недоліків.
На відміну від краси в природі, краса в мистецтві є безпосереднім і, свідомим утіленням естетичної ідеї. У цьому відношенні прекрасне мистецтво повинне стояти ближче до ідеалу, чим прекрасна природа. Кант відзначав, що перевага мистецтва полягає в тім, що воно здатно зображувати прекрасними речі, які у реальності є потворними і жахливими. Жахи, хвороби, війни у творі мистецтва можуть бути перетворені так, що стає предметом естетичної насолоди, у літературі, у музиці, живописі і т.д.
Але це твердження вимагає уточнення, сам художник усе-таки відштовхується від природних явищ, природа служить першоосновою для мистецтва залишається природа. А. Лосєв у зв'язку з цим відзначав, що твір мистецтва відрізняється тим, що є граничним оформленням речі тією чи іншою ідеєю. А тому що граничне оформлення речей є космос, те все, що знаходиться усередині нього, є те чи інше наближення до художньої досконалості космосу. Тому в однаковій мірі правильно говорити, що природа знаходить своє завершення в мистецтві і що мистецтво знаходить своє завершення в природі.
Потворне, як і прекрасне є однією з ключових естетичних категорій. Ця категорія з найдавніших часів цікавила філософів і теоретиків мистецтва, але вичерпного й адекватного трактування потворного дано так і не було. Однак варто розрізняти потворне і уродливе. Воно як і жахливе і низинне являє собою одну з естетичних модифікацій, уродливе не обов'язково володіє естетичними функціями.
Потворне ж являє собою саме естетичну категорію. Воно виражає неможливість відсутність досконалості, вона складає контраст стосовно позитивного естетичного ідеалу і містить у собі приховану вимогу чи бажання відродження цього ідеалу.
Потворне тісно зв'язано з іншими естетичними категоріями. У формі уродливого потворне є присутнім у комічному (наприклад, у карикатурі). У формі жахливого воно протистоїть позитивними цінностям у піднесеному чи трагічному. Як і трагічне, потворне сприймається як втілення зла, але на відміну від трагічного загибель цього зла представляється заслуженою карою.
В історії естетики потворне розглядалася як категорія співвідноситься з прекрасним. А античності воно виступало найчастіше як просте протиставлення прекрасному, як його заперечення. Цікава в цьому відношенні трактування значення мистецтва в Сократа й Аристотеля, що вважали, що мистецтво здатне перетворити потворне таким чином, що воно стає позитивною естетичною цінністю, споглядання, який здатно робити приємність.
У середні століття поширене було трактування потворного, висхідна до Блаженного Августина. Вона представляла співвідношення прекрасного і потворного, за аналогією з трактуванням співвідношення добра і зла. Прекрасне існує й оцінюється саме по собі, потворне як його протилежність. Універсуму (всесвіту) у цілому властива краса, але окремі частини можуть бути потворні. В епоху Відродження потворне часто використовувалося для того щоб по контрасту підкреслити красу ідеалу. Естетика епохи класицизму заперечувала естетичнуцінність потворного. Реабілітував потворне Е.Берк, зв'язавши його з категорією піднесеного.
У класичній німецькій естетиці Шиллер обґрунтував право мистецтва на зображення потворного. При цьому він проводить чітке розмежування вульгарного і низького в мистецтві. Вульгарне в мистецтві виникає тоді, коли випадкове зображується так само ретельно, як і необхідне, низьке по його думці виражає не тільки щось негативне - проста відсутність думки і шляхетності, але і щось позитивне брутальність почуття, низинне - відсутність необхідної якості, який ми в праві жадати від усякого".
Список використаної літератури
1. Філософський словник. - М., 1998.
2. Загорівська Г.М. та ін. Естетика: підручник для Вузів. - К., 2000.
3. Машкевич С.І. Прекрасне і наукове мислення. // Освіта. - 1999. - №3.
Loading...

 
 

Цікаве