WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Основні риси французького Відродження - Реферат

Основні риси французького Відродження - Реферат


Реферат
на тему:
Основні риси французького Відродження
З кінця XV ст. у Франції почався процес централізації країни і зміцнення держави. Незабаром король ліквідував політичну незалежність Бургундії, Бретані і Бурбонського герцогства. Великі родові феодали, втративши могутність і значення в господарському житті країни, перетворювались на придворну знать, яка існувала на подачки короля і цілком залежала від нього. Змінювався характер економіки країни. З розвитком торгівлі й промисловості величезні багатства зосереджувались у руках великої буржуазії. Вона вкладала капітали в сільське господарство, купувала феодальні замки і титули. З її середовища виділився значний прошарок бюрократії в суді та адміністрації. Таким чином створювалося нове дворянство.
Прибічниками прогресивних ідей у Франції були в основному представники передової частини дворянства, у формуванні світогляду яких значну роль відіграла гуманістична культура Італії. Новоявлене дворянство охоче підтримувало агресивну політику короля, давало кошти для підготовки військових походів, зокрема в Італію. Під час цих походів перед дворянством відкривався новий світ високої гуманістичної культури Італії і разом з тим мистецтва античності, уже досить глибоко вивченого італійськими гуманістами. Невдовзі у Франції почала широко розповсюджуватись антична книга. Сам король Франціск І претендує на роль керівника гуманістичного руху в країні. Він запрошує видатних італійських художників, ввозить з Італії твори гуманістичного мистецтва, наближає до двору гуманістів-учених, поетів, художників, сприяє розвитку книгодрукування, поповнює королівську бібліотеку старовинними манускриптами.
На долі французького гуманізму позначився також рух релігійної реформи, очолений згодом Жаном Кальвіном (1509-1564). Спочатку протестантство було певною мірою близьке гуманізмові. Гуманісти прагнули звільнити людину від середньовічної ідеології, а майбутні релігійні реформатори - від католицизму. Оскільки католицизм невіддільний від середньовічної культури й світогляду, то гуманісти не могли не боротися й проти нього. Таким чином, у боротьбі проти ідеології середньовіччя гуманісти в особі протестантів мали сильного спільника.
Винятково важливим фактором розвитку і формування гуманізму був вплив на нього літературної національної традиції і сатиричної літератури, що створювалася в ході класової боротьби народних мас. Розвиток буржуазних відносин привів до знищення кріпосництва, але становище селян, які страждали від непомірних податків, не поліпшилось. Не в кращих умовах був і робітничий люд міст. Невдоволення народних мас в епоху раннього Відродження виливалося то в селянські повстання, то в страйки міських робітників, то в релігійні єресі. Ця боротьба супроводжувалась бурхливим розвитком сатиричної народної літератури. У балаганних виставах, карнавальних процесіях, анекдотах, фарсах гостро висміювались церковна служба, проповіді; розбещені ченці, тупоголові богослови, нікчемні рицарі.
Усе це зумовило розквіт гуманізму протягом перших десятиліть XVI ст. І хоча король Франціск І намагався спрямовувати розвиток гуманістичного руху і тримати його під своїм контролем, однак уже в 30-ті роки було цілком очевидно, що гуманізм торує свій власний шлях, незалежний від волі короля. Від засвоєння античного мистецтва й гуманістичної культури Італії гуманісти перейшли до рішучогонаступу на феодальний світ і його підвалини у французькій державі. Розмах наступу гуманістів налякав короля, і він разом із католицькою церквою розпочав проти них похід. Безпосереднім приводом для наступу на гуманізм були події 18 жовтня 1534 р. У цей день у Парижі і в провінції на мурах громадських будинків і навіть на дверях [236] королівської опочивальні були розклеєні "плакати проти меси", спрямовані проти католицьких єпископів, папи і його культу. Король і католицька церква негайно вдалися до репресій проти протестантів та вільнодумців: у 1535 р. на вимогу богословів король підписав указ про знищення друкарства (потім скасований); у 1540 р. було утверджено інквізитора французького королівства, дозволено орден ієзуїтів; у 1546 р. на площі Мобер у Парижі спалено Етьєна Доле - поета, вченого, видавця гуманістичних творів.
Гуманістам доводилось діяти в умовах найжорстокіших переслідувань і боротьби. Становище ускладнювалося й тим, що шляхи гуманізму і протестантства розійшлися. Зміцнівши, протестантська церква стала не менш фанатичною, ніж католицька, з такою ж жорстокістю і нетерпимістю переслідувала вільнодумців. 1553 р. в Женеві, яка стала центром протестантської церкви, на настійну вимогу Кальвіна було спалено видатного вченого Сервета.
Не знайшовши шляху до народу, гуманісти залишилися самотніми у боротьбі проти церковної і феодальної реакції.
У другій половині XVI ст. у Франції значно посилилась боротьба релігійних напрямів. Чим більше зміцнювала свої позиції протестантська церква, тим жорстокішим був наступ католицизму (контрреформація). Вся країна розділилась на два ворожі табори - католиків і протестантів, між якими точилися кровопролитні релігійні війни, що призвело до відновлення феодальної анархії. В таких обставинах гуманістичний рух набував нового характеру - народжувалось трагічне усвідомлення нездійсненності гуманістичних ідеалів, що зумовило кризу гуманізму.
Відповідно до цих важливих історичних процесів, розвиток французької гуманістичної літератури пройшов два великі етапи. Перший етап охоплює першу половину століття. У цей час формувалася і досягла розквіту гуманістична література. Вона відзначалася оптимізмом, вірою в можливість утвердження кращого, розумнішого устрою, гостротою і сміливістю критики феодальної дійсності. Хоч наступ реакції, розпочатий у 30-х роках, і ускладнив становище гуманістів, але не змусив їх відступити. У 40-50-ті роки їхня діяльність активізувалась, посилилось вільнодумство, література набула войовничого, гостро сатиричного характеру. Визначні діячі гуманістичної літератури першого етапу - Маргарита Наваррська, Бонавентюр Депер'є, Клеман Маро; найвидатнішим письменником, чия творчість набула світового значення, був Франсуа Рабле.
Наступний етап розвитку гуманістичної літератури припадає на другу половину XVI ст. В цей час література також створила величезні цінності, але вона вже несе на собі відбиток кризи гуманізму. Найвидатнішим явищем цього етапу була творчість поетів "Плеяди", особливо Ронсара, та останніх представників гуманізму Монтеня й д'Обінье.
Використана література:
" Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. Львів: "Вища школа", 1982. 440 с. - С.: 232-275 (Розділ 5).
Loading...

 
 

Цікаве