WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Естетичне виховання східних слов'ян у давнину - Реферат

Естетичне виховання східних слов'ян у давнину - Реферат

нас є символи кольорів. Адже саме слово "красний" початково означало "кольоровий" і ширше : "позначений кольором", "прикрашений".
На перший погляд, здається, що колір - явище природне і не залежить від людського світобачення. Але історія людства засвідчує протилежне. Різні епохи і культури ділять спектральну шкалу по-різному і надають її ділянкам різної ваги. Одні кольори виглядають узагальнено, нечітко, інші вирізняються й активно символізуються.
У замовляннях колір автономний. Білий кінь і рудий кінь - це не два варіанти коней, а зовсім різні за своїми символіко-магічнимиможливостями об'єкти (Білий кінь - знак присутності божества або володаря стихії, рудий кінь - домашня худоба). При цьому в найбільш "дійових" магічних ситуаціях фізичне значення кольору взагалі починає зникати. Колір стає символом некольорових відносин. Він уже не описує предмет, а приписує йому різні функції. Це стосується не всіх кольорів, а лише тих, що були освоєні людиною символіко-магічно раніше від інших. Для замовлянь такими кольорами є червоний, золотий, білий, чорний. У міфах, ритуалах, замовляннях, загадках, магічних казках відзначено, що найперший кольоровий символ у людській культурі - червоний колір. Червона вохра простежується від неоліту. Найімовірніше, що в первісних ритуалах вона заступила кров.
У коментарі до уже згаданої нами збірки українських замовлянь наголошується, що перенесення значення "червоний" на слово "красний" не було випадковим. Червоний колір посідає верхнє місце спектральної шкали, за ним ідуть оранжевий і жовтий. "Попереду" від червоного може бути лише білий як злиття всіх кольорів. Оранжево-жовта символіка в слов ' янському язичництві була поглинута золотою символікою. "Потойбічний", всеохоплюючий білий колір (власне, вже не колір, а світло) увібрав у себе відповідну "потойбічну" символіку. Червоний колір, віддавши царственність золотому, а цілокупність - білому, залишаючись невіддільним від тілесної символіки крові, взяв на себе значення священності земної, явленої у теплі і красі. Червоний колір зблизився з поняттям красивого (аж до того, що значення кольору витіснило в слові "красний" вихідне значення краси). Так само невипадково пов ' язаний він і з поняттям "ласки", прихильності, любові до навколишнього світу. "І "першоестетика", і "першоетика" архаїчного всесвіту початково виростає саме з переживання ладу як найвищої гармонії світу: його форм (краса) і його відносин (добро). Паронімічні пари "Красний - ясний", "красний - прекрасний" розкривають цю символіку доброго, прекрасного, світлого, узгодженого і прихильного до людини всесвіту". ( 8 )
Прагнення до гармонії між людиною і світом, передусім, реалізувалось у принципі природовідповідності, що став одним з основних принципів виховання дітей у дохристиянський період. Ідея природовідповідності чітко простежується в українській народній педагогіці. Природовідповідність полягає у сприйнятті людини - об'єкту і суб'єкту виховання - як частини живої природи. Згідно з цим принципом слід зважати на вік вихованця (найкраща пора для виховання - дитинство й підлітковий вік, коли психіка гнучка й податлива: "Гни дерево, поки молоде, вчи дитя, поки мале", "З молодого, як із воску, що хочеш, те й виліпиш"), його індивідуальні особливості ( "У лісі й двох дерев нема однакових, не те що людей").
Народна педагогіка східних слов'ян прагнула гармонізувати стосунки дитини з природою. Ця вимога реалізувалась у народній системі виховання чітко й послідовно. Передусім це стосується виховання дбайливого ставлення до природи, зокрема до землі. Земля-мати - образ-тотем. Язичницькі вірування забороняли бити палицею по землі, особливо напровесні. Вважалося, що у цей період земля народжує хліб і дає життя усім рослинам. З поширенням християнства це язичницьке табу перейшло у церковну книжність: на того, хто бив палицею по землі, накладалося "15 днів покути" (церковного покарання поклонами). Шанобливе ставлення народу до землі засвідчують давні промовки: "Гріх землю бити - вона наша мати", "Земля дає все і забирає все", "Земля мати наша, всіх годує і пестить", "Хто на землі сидить, той не впаде". Землею клялись, землю прикладали до рани, землю, як оберіг, брали з собою в дорогу. При зустрічі з дорослими дітям належало вклонятися й торкатися рукою землі, що означало побажання добробуту.
Важливу роль у вихованні дбайливого ставлення дітей до рідної природи відігравала система усних заборон (запуки). Ці заборони регулювали стосунки дітей з тваринами, рослинами, птахами, утримуючи підлітків від бездумної жорстокості, допомагали осмислювати право всього живого на життя.
Особливе місце у стосунках дітей з природою відводилось птахам. Птахи - супутники людини з доісторичної епохи. Зображення птахів зустрічаються на стінах печер періоду неоліту. Прекрасні малюнки пернатих виявлено серед орнаментальних розписів на кераміці трипільської культури. І етнографічні матеріали свідчать, що радість всіх дитячих свят була пов'язана з птахами. Під час хліборобських обрядів зустрічі весни діти носили в руках вироблених з дерева пташок від хати до хати і прославляли весну. За іншими звичаями, діти підкидали в повітря пташок з хліба і глини. Вважалось: як високо вони зів'ються, так високо підніметься на ниві хлібний колос. За допомогою співу птахів дітей навчали визначати години дня і ночі. Народ здавна ставився до пернатих друзів з винятковою теплотою. В скарбниці народної творчості знаходимо справжні перлинки - поетичні звернення до журавлів, зозулі, соловейка, ластівки, чайки, диких гусей. Особливо зворушливі стосунки склались у людини з лелекою. Для українців лелека - птах-оберіг. З перших років життя людина залучалась до цікавих звичаїв, забав, прикмет, пов'язаних з птахами.
Доречно зауважити, що народна педагогіка надавала великого значення засвоєнню дітьми природних прикмет. Це розвивало спостережливість, заохочувало до пізнання оточуючої дійсності, допомагало послідовно оволодівати навичками землеробства, народними знаннями (ботанічними, метеорологічними, астрономічними). Це зайвий раз доводить єдність виховного й освітнього елементів у процесі виховання.
Тісний зв'язок між явищами природи, прикметами і наслідками хліборобської праці відобразили найдавніші прислів'я та приказки - своєрідні літописи народної педагогічної мудрості. Адже їх образність сприяла легшому засвоєнню настанов,
Loading...

 
 

Цікаве