WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Розвиток кіно після О.Довженка - Реферат

Розвиток кіно після О.Довженка - Реферат


Реферат
на тему:
Розвиток кіно після О.Довженка
Теперішнє становище пана Кіно в Україні зовсім не панське: своїми соромом та нешляхетністю воно перегукується лише з повоєнним "голодом", коли тодішній Генсек Сталін забажав бачити виключно шедеври і блискуче винайшов та втілив у життя політику "малокартиння". Відтак людство постило (до речі, як і тепер), час від часу ласуючи не бозна-якими стрічками. Як свідчать статистичні дані, в той час на рік в Україні виходило по одній-дві, інколи чотири картини, а траплялося, що й жодної. Доручали зйомки, як і зараз, майстрам. Роботи здебільшого виходили неживими, заідеологізованими ("В степах України", "Щедре літо") або наративними, ілюстративними, певною мірою театральними ("Тарас Шевченко"), але зовсім не шедеврами.
Пострадянський час був досить важким для розвитку кіномистецтва. В більшості нових незалежних країн різко знизилося кіновиробництво, були складнощі з фінансуванням, але саме через це кількість культових творів певною мірою навіть зросла. Фільм з нормального повсякденного явища став винятком, нормою стали фільми американські. Через це в кожній національній кінематографії були створені фільми, високо оцінені тим вузьким колом утаємничених, яким вдавалося їх переглянути. В Україні одним із таких став "Шум вітру" Сергія Маслобойщикова. Цю картину я подивився ще на відеокасеті перед черговим Московським кінофестивалем. Каюся, тоді я не взяв її в конкурс, оскільки вона здалася мені надто локальною. Після цього я переглянув "Шум вітру" на форумі кінематографії СНД і Балтії в Москві, але справжнє відкриття зробив для себе після перегляду в Києві, коли побачив, які дискусії і суперечки ця картина там викликала. Саме там вона стала справді культовою, і ця культовість потім поширилася і на території інших країн. В чому ж полягає дискусійність "Шуму вітру"? Річ у тім, що Сергій Маслобойщиков у цьому фільмі ніби прощався зі своїм минулим, прощався з інтелектуально-філософським кіно, а якоюсь мірою і з українським поетичним кінематографом. У своєму прагненні розпрощатися з минулим він не один. В українському кіно сьогодні знаходимо твори, які так чи інакше відштовхуються від великої поетичної традиції, яка принесла славу цьому кінематографу, і водночас шукають нові шляхи розвитку. Напевно, найбільш скандальний з цих фільмів - "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка. У Сергія Маслобойщикова дещо інші точки відліку, ніж у цього режисера, він прихильник традиційних оповідних мотивів, традиційної культури, літератури, інтелектуального кіно. Не випадково він поставив картину "Від Булгакова", присвячену долі видатного письменника, зроблену в ігровому варіанті реконструкції як достеменних, так і вигаданих подій. В титрах цього фільму чимало прізвищ, знакових не тільки для українського, а й для радянського кіномистецтва. Дикторський текст читає Роман Балаян (постановник "Польотів уві сні і наяву"), одним із продюсерів є Олександр Роднянський - помітний діяч українського і російського телебачення, головну жіночу роль виконує Алла Сергійко, дружина режисера і постійна муза його творчості. Взагалі, представники київської і московської інтелектуальної еліти з'являються майже в кожній картині Маслобойщикова.
Ще один культовий твір сучасного українського кінематографа - "Мамай" Олеся Саніна, фільм, витриманий в оперній стилістиці, в якому перекидаються містки між українською і татарською культурою і відновлюється єдність євразійського культурного простору. "Мамай" був відзначений журі різноманітних переглядів і кінофестивалів, висувався на "Оскар" у номінації "неангломовний фільм". Одне слово, відродження охопило не тільки російську, а й кінематографію сусідніх країн.
Українське поетичне кіно вже було. Свого часу наші режисери (чи то пак правильніше режисери УРСР) довели, що є що знімати, є як знімати і є найголовніше - те поетичне бачення кінокадру, яке дозволило робити шедеври. Злет українського кіно відбувався недовго - потім його таки придушили і змусили замовкнути. А потім довго й нудно переконували, що ми бідні й нещасні і режисерів у нас нема. Як нема й гарних акторів, операторів та всього іншого. Декого вдалося переконати, але не всіх. Не зважаючи на запальну антипропаганду кінопрофесії розвивалися. Інститути набирали студентів, любителі знімали своє кіно. І, звертаючись до слів одного мудрого політика, вийшло - маємо те, що маємо. А що ж наразі маємо?..
Цей рік в історії українського кіно запам'ятається надовго. Увійде в підручники, передаватиметься з уст старшого покоління в уста молодшого. Цей рік минув ще тільки наполовину, але вже став для нашого кінематографу тріумфом - невеличким, короткометражним, але тріумфом. Люди, які цікавляться кіно, здається мали б вже здогадатися про що йде мова. Звичайно ж про МКФ у Каннах та українську перемогу.
Зі слів сценариста Наталки Конончук, фільм "Подорожні" потрапив туди майже випадково. Він не знімався навмисно для участі в цьому фестивалі. Це просто була дипломна робота режисера Ігоря Стрембіцького, яка знімалася три роки. Туди було вкладено душу і у Каннах перемогла саме душевність. Коротенький фільм - всього 10 хвилин. Чорно-біла плівка, непевність руху відеокамери, щирість і відкритість сюжету, нічого награного - все абсолютно природньо і буденно. Можливо саме таким і повинно бути справжнє Кіно?.. Такий кінематограф боїться Україна, але цінує Європа. Навряд-чи взяли б фільм про хворих, що лікуються в психлікарнях та живуть в інтернатах, до якогось українського фестивалю. "Подорожні" - це не просто фільм, це ціла галерея вишуканих кінокадрів, які хочеться бачити на стіні в симпатичній рамочці. Чи взагалі без неї. А не просто один раз на великому екрані. "Від того, що фільму дали золоту гілляку, він кращим не став..." - сказав
Loading...

 
 

Цікаве