WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Радянські театри - Реферат

Радянські театри - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Радянські театри
Про радянський театр енциклопедії того часу писали пафосно так: "Багатонаціональний радянський театр, що виник у результаті перемоги Жовтневої революції, з'явився новою ступінню в історії світового театрального мистецтва. Розвиваючись на основі методу соціалістичного реалізму, радянський театр успадковує кращі, передові традиції дореволюційного реалістичного мистецтва. Стверджуючи і пропагуючи великі ідеї комунізму, театр став виразником дум і почуттів багатомільйонного радянського народу".
Чи все так було насправді красиво і безхмарно? Спробуємо розглянути.
Декретом Ради Народних Комісарів 9 (22) листопада 1917 р. театри були передані у відання Відділу мистецтв Держкомісії по освіті. Дбайливе відношення до реалістичних традицій минулого і підтримка паростків нового, революційного мистецтва з боку Компартії забезпечили розвиток театрального мистецтва, знаходження їм нового, соціалістичного змісту, щоправда все інше, що не підпадало під партійні погляди вщент розбивалося і нищилося. У розвитку цього процесу велике значення мав творчу взаємодію між найбільшими театрами (Малий театр, Московський Художній театр), що визначили свої художні традиції ще до 1917 р., виділеними в 1919 в особливу групу академічних театрів, і новими театрами, створеними в перші роки Радянської влади: Театр імені Вахтангова, Театр імені Маяковського, Театр імені Мосради.
Виникають театри для дітей: у 1918 - Дитячий театр Мосради, у 1921 - Московський театр для дітей, у 1922 - Театр юних глядачів у Петрограді. В перші роки Радянської влади на Україні, У Грузії, Вірменії, Азербайджану, Татарії були об'єднані й укріплені професійні трупи, що знаходилися раніше у вкрай важкому положенні; театри були прийняті на держбюджет і їм зроблена діюча допомога. У 1919 створений Київський драматичний театр, у 1920 - театр у Казані, Перший білоруський драматичний театр у Мінську, український театр імені Франко у Вінниці, Азербайджанський драматичний театр у Баку і Грузинський театр імені Руставелі в Тбілісі, у 1922 - театр "Березіль" у Києві.
У спектаклях масово стверджувалася героїчна тема народу, який робить революцію і робить нове життя ("Містерія-буф" В. В. Маяковського, 1918). Створенню спектаклів політично гострим, перейнятим духом революційної романтики, сприяв розвиток масового агітаційного театру. Своєрідною формою з'явилися так називані "інсценівки" і масові вистави, що ставилися на вулицях і площах міст і етапи революційної боротьби, що виражали в, суспільно-монументальних образах ("Дійство про III Інтернаціонал",1919, "Містерія звільненої праці",1920)
Важливе значення мало звертання театру до творів класичної драматургії, що давали можливість створення спектаклів, співзвучних революції. Персонажі класичних п'єс осмислювалися в цих спектаклях по-новому, вони виявлялися близькими глядачу своїм героїчним підйомом, бунтарським протестом, готовністю до боротьби в ім'я великих ідей. Нове сценічне втілення класики поступово починало виявлятися й у загостренні соціально-викривальних мотивів ("Ревізор" Н. В. Гоголя в Мхаті, 1921).
Великий вплив на розвиток усього радянського театру зробив М. Горький, що був ініціатором створення Великого драматичного театру в Петрограді; йому належить ідея організації театральних вистав на різні теми по історії світової культури. П'єси основоположника соціалістичної драматургії ввійшли в репертуар Мхата, Малого театру, Театру драми в Петрограді, Театру імені Вахтангова.
Твори радянської драматургії, що визначили новий етап в історії російських радянських театрів, багато в чому сприяли розвитку театрів союзних республік. Наприкінці 20-х - 30-х значно розширюється мережа театрів. Створюються постійні російські театри в столицях союзних республік. На початку 30-х створюються театри для сільського глядача - так називані колгоспно-радгоспні театри, формуються перші театри Червоної Армії. Росте число театрів для дітей, широкий розвиток одержали театри ляльок.
Висока культура театрів СРСР, всебічне розкриття ідейного змісту драматичного твору нерозривно зв'язані з досягненнями режисерського мистецтва.
Розвиток радянської режисури визначалося творчими принципами К. С. Станіславського і В. І. Немирович-Данченко, спрямованими на розкриття "життя людського духу", як основи сценічного образа.
У 1939-40 кількість театрів СРСР збільшилося: до них приєдналися театральні колективи Західної України, Західної Білорусії, Латвії, Литви, Естонії.
В роки Вітчизняної війни діячі театру взяли активну участь у боротьбі радянського народу проти фашистської навали. Героїчний патріотичний пафос і глибока народність, характерні для радянського театру, яскраво проявилися в кращих виставах цих років: "Навала" Л. М. Леонова, "Росіяни люди" К. М. Сімонова, "Фронт" А. Е. Корнейчука.
В післявоєнні роки радянський театр продовжив роботу над спектаклями, що відбивають життя і боротьбу народів СРСР. Створення образа радянського патріота - учасника Великої Вітчизняної війни визначило пафос таких творів театрального мистецтва, як героїко-епічна постановка "Молодої гвардії" по однойменному романі А. А. Фадєєва (1947), "За тих, хто в морі!" Б. А. Лавреньова (1947), "Макар Діброва" А. Е. Корнейчука (1948). Працюючи над сучасною тематикою, театри ставили також історичні й історико-революційні п'єси: "Ярослав Мудрий" І. А. Кочерги (1947), "Ранок Сходу" Е. Мамедханлі (1947).
Наприкінці 40-х - початку 50-х у розвитку театру особливо різко позначилися тенденції, зв'язані з впливом на мистецтво культу особистості Сталіна. Вони виявлялися в штучному згладжуванні життєвих протиріч, у поверхневому зображенні радянської дійсності, збіднінні виразних засобів. Партія закликала діячів мистецтва до зміцнення зв'язку з життям, до посилення боротьби за художню майстерність. Боротьба проти вузького, догматичного розуміння соціалістичного реалізму, за багатство художніх шкіл і напрямків, стилів і жанрів, форм і прийомів проходить особливо плідно із середини 50-х, визначаючи підйом і розвиток радянського театру, новий, вищий його етап.
Головний напрямок радянського театру в 50 - 60-і - утілення тієї сучасності, яка утверджує високі морально-етичні норми: "Іркутська історія" А. А. Арбузова (1959), "У добру годину!" (1954) і "У день весілля" (1964) В. С. Рожева. У репертуарі театрів значне місце починає займати сучасна прогресивна драматургія - п'єси Б. Брехта, Е. Де Філіппо, А. Міллера. У цей період висувається плеяда режисерів і акторів більш молодого покоління, що зайняла видне місце в радянському театрі.
Світовим визнанням користається система К. С. Станіславського, що визначає метод роботи акторів над роллю, принципи створення спектаклю. Радянський театр дуже впливав на театральну культуру в усьому світі. Радянські театри з успіхом гастролювали за рубежем, одержуючи високу оцінкупередової громадськості.
У радянському театрі, далекому національної обмеженості, розширювався обмін творчим досвідом, використання кращих зразків драматургії братерських народів. На сцені російських театрів йшли п'єси українських, вірменських, грузинських, латвійських, естонських авторів і авторів інших республік.
Список використаної літератури:
1. Введенський Б. А. Союз Радянських Соціалістичних Республік. Енциклопедичний довідник. - Москва, 1987.
2. Історія радянського драматичного театру. - Москва, 1996.
3. Нариси історії російського радянського драматичного театру. Москва - Ленінград, 1984-91.
4. Шикман А. П. Діячі вітчизняної історії. Біографічний довідник. Москва, 1997.
Loading...

 
 

Цікаве