WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Особливості та специфіка українського фольклору - Реферат

Особливості та специфіка українського фольклору - Реферат

немислима); ще важче уявити розмову, а тим більше спів та музичну гру без жестів, тобто елементів хореографії. А куди віднести, скажімо, голосіння, в якому ці три елементи майже рівноправні?
Кожний етнос, оскільки він є природним явищем, творить свою релігію так, як і сам твориться, - стихійно, без планування, впливу, контролю людського розуму. Якщо розум десь суттєво втручається, то це вже не етнічний процес, а, скажімо, державний чи ще якийсь штучний.
В такому разі релігію можна було б не відділяти від фольклору - як ми його визначили вище. Вона й справді належить до народної науки, формується віками й тисячоліттями і тяжіє до художньої форми. Але цим необмежується. Етнос, для свого впевненого існування, потребує не лише знань і вмінь, але й єдиної віри. А віра - це вже не зовсім наука. Часто кажуть, що віра - зовсім не наука ("вірую, бо безглуздо"); але це не про українців. По правді, жодний етнос у безглузді речі не вірить і ніколи не вірив; але коли він вірить, що тільки мечем забезпечить собі існування або що він кращий за інші етноси, то мусить якось приховувати свої вірування від сусідів, і тоді витворюється складна, багатоповерхова, неоднозначна релігія, в якій примітивна й войовнича грабіжницька філософія прибирає вигляду віри у велику місію народу-воїна, що несе свободу всім іншим народам, а виразно шовіністична віра вдягається в шати чесної й навіть страждальної богообраності.
Українцям такі премудрості були зайві. Життя на українській землі, хто б і звідки сюди не прийшов, протягом двох-трьох поколінь формувало з гостей добрих господарів - цього категорично вимагала й благала земля, спокушаючи надійною платою за вкладену в неї працю. Тисячі поколінь, які жили на цій землі, пересвідчилися, що земля не дурить, що вона віддає сторицею. Землі вірили. І, мабуть, ніде в світі земля так не виправдовувала віру в неї. Оця віра в Землю, в Природу, ставлення до неї як до Матері - суворої й ласкавої, незбагненної й життєдайної, - все це не могло не утвердитися в Україні, не могло не стати найглибшим фундаментом української релігії. Вся українська міфологія, весь пантеон - це сили реальної Природи; люди вірили саме в реальність (а не безглуздість) природних сил, хоч та реальність залишалася незбагненною й довгі віки не могла стати об'єктом науки. Язичникові не потрібне й не цікаве чудо, яке суперечить реальності, законам Природи: він постійно споглядає - та й поділяє! - живе, щороку й щодня народжуване чудо самого буття, існування, вічного повернення трави, дощу, маленької живої істоти, сходу Сонця; він благоговіє перед безмежним світом, чудеса якого не даються розумові, але й жодних сумнівів не викликають, бо завжди очевидні й невмирущі!
Релігія, яка неминуче народжувалася з таких вірувань, не могла бути складною та плутаною - в тому не було потреби. Не було й потреби шукати тій релігії політичного (тиха експлуатація) чи мілітарного (збройні грабунки) застосування, бо цей народ був самодостатнім у своїй праці. А праця була тяжкою, навіть неймовірно тяжкою: коли молодому сучасникові розказуєш як свідок і підтверджуєш документально, яку інтенсивну працю витримували наші діди й баби, залишаючись при цьому здоровими й відносно щасливими, - сучасник на другий же день усе забуває. Не вкладається воно в сучасну голову. Забув, та й годі.
Ота проста, ясна, гарна релігія (чи, скоріш, віра) супроводила дуже важливий етнічний процес - становлення гуртової роботи, кооперації. Вірити сусідові, вірити товаришеві по чумацькій валці, вірити громаді - це було глибоко природне, навіть прагматичне почуття, бо диктувалося здоровим робочим глуздом, а не командою згори; але це було водночас і почуття релігійне, бо його неможливо підтримувати лише розумом, розрахунком, наукою. Немає віри - не буде колективної діяльності; не поможе ні наука, ні дисципліна.
Саме така релігійність сприяла гармонійному розвиткові в Україні колективних форм праці... щораз як сусіди давали нам спокій. Саме ця релігійність дозволила українцям - і це, як бачимо, цілком природно - раніше від інших народів збагнути, що демократичний устрій держави є найдоцільнішим і найпродуктивнішим. Козацькі січові закони і їх логічне завершення - конституція Орлика - мали стати взірцем для всієї Європи... якби ж сусіди дали нам спокій. Саме цю релігійність усіма мислимими й немислимими способами душили й нищили найрізноманітніші зайди, за природою своєю нездатні побачити в землеробові щось більше, ніж вантажника. І саме ця релігійність найповніше відобразилася в народних піснях - бо сформуватися в струнку, викінчену релігійну систему, яка знайшла б належні їй інституційні та звичаєві втілення, не дали все ті ж сусіди (не без допомоги "далеких родичів"). І наша справжня релігія зайняла єдину нішу, яка була їй доступна й давала порятунок, - фольклор, а в першу чергу - народну пісню. До речі, головні - найважливіші й найкращі українські пісні - хорові!
Гуртова, а далі й хорова пісня (якщо це не механічні співи зігнаних докупи будівників соціалізму, в стилі хору Швондера) - один із найбагатших, найдосконаліших і найефективніших релігійних обрядів. Ні медитація, ні молитва, ні присутність на богослужінні не дає людині такого яскравого й повного відчуття єдності з іншими людьми, з усім світом, як щирий колективний спів - у два, три, десять, сто голосів. Злиття, гармонія й сила голосів, присутність і участь у тому звучанні - це розкіш і фізіологічна, і емоційна, і інтелектуальна, але над усім цим злітає й лине до неба душа людини, та її містична сутність, яку не можна описати, але без якої людина не людина. Ту сутність українець ретельно ховає від травмування, загрібає сміттям щоденним, щоб ніхто не бачив, а далі й сам про неї забуває; що ж, тим глибшим стає потрясіння, коли рідна пісня нагадає йому, хто він такий, і відкриє йому його власну душу!
Отже, змістом поняття "український фольклор" є не механічна сума регіональних усних традицій, а їх узагальнення. Його утворює діалектична єдність світоглядних, соціально-психологічних, естетичних констант та яскраво своєрідних регіональних їх реалізацій.
Використана література:
Андрійченко В.С. Український фольклор. - Львів, 1998.
Українська та зарубіжна культура / За ред. Козири Є.І. - К., 2000.
Українознавство. В 6-ти книгах. - К., 1994-1996.
Loading...

 
 

Цікаве