WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українське образотворче мистецтво 19 століття - Реферат

Українське образотворче мистецтво 19 століття - Реферат

полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє передусім композиція, кольорове наповнення, світло, але розглядаючи живописне полотно, підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв'язку поетичного слова і живопису.
Безпосередніми продовжувачами демократичних традицій Т. Шевченка були К. Трутовський, Л. Жемчужников, І. Соколов, які піднесли український побутовий жанр на новий рівень.
Створене 1870 р. у Петербурзі "Товариство пересувних художніх виставок" сприяло згуртуванню митців демократичного напрямку. З діяльністю Товариства пов'язаний розвиток художньої освіти, створення місцевих художніх об'єднань. У 1865 р. створена малювальна школа в Одесі, пізніше реорганізована в художнє училище. Важливим центром художньої освіти була Київська малювальна школа, яку заснував у 1875 р. М. Мурашко. В цій школі навчались українські живописці М. Пимоненко, Ф. Красицький, К. Малевич, скульптор Ф. Балавенський та ін.
Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко. В. Орловський відомий як один з фундаторів нового українського реалістичного пейзажу, його називали "шукачем сонця" - майстром сонячного пейзажу. Майстрами пейзажу світового рівня були С. Васильківський, П. Левченко, І. Труш, К. Костанді.
Значний вплив на творчість українських художників в історичному жанрі мала картина І. Рєпіна "Запорожці". На початку XX ст. український історичний жанр досяг значного розвитку і став характерним явищем національної культури. На історичну тему створили картини Ф. Красицький ("Гість із Запоріжжя"), М. Самокиш ("Запорожці обідають"). Плідно працював в історичному жанрі М.Івасюк ("В'їзд Богдана Хмельницького в Київ", "Іван Богун під Берестечком" та ін.).
Символізм та модерн, що склалися на зламі XIX-XX ст., внесли істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості. У розвиток світового авангарду помітний внесок зробили О. Богомазов, М. Бойчук, К. Малевич.
Оригінальним творчим мисленням відзначається Олекса Новаківський. Меценатом О. Новаківського і його школи був митрополитАндрій Шептицький. О. Новаківський - найбільш послідовний представник сецесії в українському образотворчому мистецтві того часу. Його твори - "Музика квітів", "Ноктюрн", "Коляда", "Каштани і бузок" та ін.
На жаль, у цю добу монументальний український живопис представлений слабо, хоча його здобутки значні, скажімо, розписи інтер'єру палацу митрополита у Чернівцях (Й. Бокшай), реставрація фрескового живопису у Кирилівській церкві (М. Врубель), розписи у русько-візантій-ському стилі Володимирського собору в Києві (де поруч з російськими, польськими працювали й українські майстри, а серед них - М. Пимоненко) і, нарешті, розписи Будинку земства у Полтаві (композиції С. Васильківського "Чумацький Ромоданівський шлях").
Щодо монументальної скульптури, то окрасою України є пам'ятники Володимиру Святому (1853 р., скульптори П. Клодт і В. Демут-Малиновський, архітектор К. Тон); Богданові Хмельницькому (1888 р., скульптор М. Мике-шин) у Києві; І. Котляревському (1902 р., скульптор Л. По-зен) у Полтаві. В галузі станкової скульптури працювали Л. Позен (кращі його твори на історичну тему - "Скіф" та "Запорожець у розвідці"); П. Забіла (барельєфні портрети родини Кочубеїв, бюст Т. Шевченка, бронзова статуя О. Герцена на його могилі в Ніцці); В. Беклемішев (погруд-дя Т. Шевченка).
Слід також назвати численні скульптурні оздоби відомих пам'яток архітектури - зображення на античну тему і ліплення в Одеському оперному театрі (під керівництвом Ф. Етеля); декоративно-монументальні скульптури Т. Ригера на будинку Галицького сейму; Л. Марконі - на будинку Політехнічного інституту у Львові; численні скульптури українця П. Війтовича у Львові на фасаді залізничного вокзалу, скульптурні композиції училища художнього промислу, постать Слави на оперному театрі.
Отже, у XIX - на початку XX ст. українська культура продовжувала свій прогресивний розвиток, хоча це відбувалося в умовах систематичних утисків і заборон. Тому українська культура не могла нормально розвиватися за властивими їй еволюційними законами.
Діячам культури доводилося долати не лише внутрішні суперечності та перешкоди, притаманні будь-якій культурі, але й великий політичний тиск з боку державних російської, німецької, польської культур. Історія культури цього періоду ще раз доводить, що за відсутності держави без політичної, матеріальної, правової підтримки культура нації починає занепадати або продовжує свій розвиток через над-зусилля.
Список використаної літератури
1. Велика історія України: У 2-х томах. - Том ІІ /Передм. д-ра І.П.Крип'якевича Зладив М.Голубець. - К.: Глобус, 1993. - 400 с.
2. Верига Василь. Нариси з історії України (кінець XVIII- початок ХХ ст.). - Львів: Світ, 1996. - 447 с.
3. Греченко В.А., Чорний І.В., Кушнерук В.А. та ін. Історія світової та української культури. - К.: Літера ЛТД, 2002. - 464 с.
4. Енциклопедія українознавства. Загальна частина /Під заг. ред. В.Кубійовича. - Т.3. - К.: Ін-тут укр. археографії НАН України, 1995. - 423 с.
5. Иван Федоров и восточнославянское книгопечатание /Сост. М.Б.Ботвинник, А.Ф.Коршунов. - Минск : Наука и техника, 1984. - 224 с.: ил.
6. Історія української культури / Іван Крип якевич (ред.). - К. : Либідь, 1994. - 651с.
7. Історія української культури: Зб. матеріалів і документів /С.М. Клапчук (ред.), Б.І.Білик (упоряд.), В.Ф. Остафійчук (ред.). - К. : Вища школа, 2000. - 607 с.
8. Попович М.В. Нарис історії культури України. - К.: "АртЕк", 1998. - 728 с. іл.
9. Франко И.Я. Собрание сочинений: В 50 т. - Т. 47 : Исторические труды (1898-1913). - К.: Наук. думка, 1986. - 367 с.
10. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2.т. / В.Д. Гончаренко (ред.), В.Д. Гончаренко (уклад.) - Т. 1 : З найдавніших часів до початку XX ст. - К.: Ін Юре, 1997. - 463 с.
Loading...

 
 

Цікаве