WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура у міжнародних зв’язках - Реферат

Українська культура у міжнародних зв’язках - Реферат

їїчиновниками як щось неповажне, але над яким обов'язково слід поплакати, залишилося, особливо, коли до культури ще причепили туризм. (Як можна ці дві галузі ставити нарівні?)
Отож, пріоритетом повинен бути вихід української культури у світ. Але, борони Боже, не в стилі "День України в…" Це суто радянський винахід, який, окрім пострадянських країн, ніде не практикується.
Входження вітчизняної культури до Європи може відбутися виключно професіонально в певних галузях - у поодиноких музеях, галереях, на театральних чи концертних сценах, у кіно... Це довготривалий проект, у якому всі галузі української культури могли б достойно показати себе в європейських (і не тільки) державах, у друкованому (книжки, альбоми) і в живому (вистави, концерти) вигляді. Для успіху цим проектом повинні займатися професіонали найвищого рівня зі знанням іноземних мов, які зможуть налагодити особисті зв'язки і контакти.
Ось головне: нам треба перейти до глобального осмислення нашої культури, не обмежуючи її тільки внутрішнім споживанням.
Очевидно, що пекучою проблемою культури є її недостатнє фінансування. Цю універсальну проблему можна вже сьогодні по­чинати розв'язувати американським чи європейським способом (які, до речі, однакові). Треба спробувати вчити людей, як можна заробити гроші на свої заклади чи колективи. (Це створення товариств волонтерів, а потім наглядових рад.) Це, до речі, звичайна світова практика. 30 років роботи в американській музичній сфері у Нью-Йорку показали мені, як може розвиватися культура в країні, де немає мінкульту. Знаю, що читач миттєво заперечить: там законодавство сприяє вкладанню грошей у культуру. Однак річ не тільки в цьому. Законодавство - ще не все. Там є те, що у нас, на жаль, відсутнє - прагнення розвивати культуру, бути причетним до цього процесу, значною мірою завдяки праці величезної кількості волонтерів (очевидно, безплатно). Це модно: від найнижчих до найвищих щаблів суспільства, - віддавати свій час саме культурі, щоб не читати "Відвідувачів - черги, а грошей немає. … Чого бракує київським музеям". Бажаючи все контролювати, радянська влада впровадила паралізуючу систему абсолютної залежності від держави, відбираючи найменший прояв ініціативи. Заходжу до Музею народного і прикладного мистецтва у Лаврі показати гостям український народний одяг, який, на мою думку, є шедевром мистецтва. Ледь блимають дві лампочки високо під стелею - а решта всі згаслі! Запитую, в чому річ. "Нема грошей на лампочки!" Чого тоді відкривати музей - як побачити розкішні кольори народного одягу без світла? Це сама без­порадність і приклад пасивності, нечуваної в ринкових умовах…
Радянська система роботи в культурі, за якою ми працюємо, полягає в тому, що держава дає гроші на якийсь захід - захід виконується - гроші використовуються, але ніхто не думає про доцільність. Яка користь із того заходу? Чи вартий він тих витрат? А якщо зал лише наполовину заповнений - нікого це не турбує. Недавно була на одному з концертів "МюзикФесту". Разом із симфонічним оркестром виступав хор "Думка". На сцені було більше людей, ніж в залі… Був четвертий концерт цього дня. Якого можна сподіватися результату? Чи це раціональний розподіл фондів? Скільки ми бачили випадків, коли роздаються люксусові запрошення на захід уже після закінчення заходу. Це означає, що були гроші - і їх обов'язково хоч як треба було використати. Або фінансується ряд фестивалів, які не мають ніякої мети, - просто для приємності… Зате нема грошей підтримати наших уже визнаних митців за кордоном, які стараються вижити в жорстких умовах конкуренції і яким конче потрібні плечі держави. Потрібно переосмислити пріоритети фінансування, бо ця система спонукає до великих розтрат і заохочує безрезультатність.
Справа має інший вигляд, коли починається праця за ринковою системою. Треба людей привчити до того, що держава не може все оплачувати і що заходи треба рекламувати (якнайдешевше, можливо) і, завдяки активному продажу квитків, оплачувати ці заходи. А не як тепер, коли кількість проданих квитків нікого не хвилює, адже захід фінансується державою.
Навіть Китай, відомий державною підтримкою мистецтв, де дотепер ставлення до оперних театрів і оркестрів було таким самим, як і до своїх сталеварень, де продаж квитків і підтримка меценатів не мала ніякого значення, так само як у нас, почав масштабно децентралізувати свої мистецькі організації і поступово зменшувати їм грошову підтримку. Для тренування китайського персоналу в цій зовсім новій ділянці у славетному Кеннеді-Центр у Вашингтоні відбувся двотижневий семінар, де нові менеджери культури розглядали існування трьох стратегічних компонентів: мистецький, маркетинг і фандрайзинг (збір коштів). Голова Кеннеді-Центр, пан Майкл Кайзер, намалював трикутник, поєднуючи ці три компоненти у формі стільця на трьох ніжках, і сказав: "У ринковій економіці стілець не втримається на одній ніжці".
Ми на 40 - 50 років позаду світу в питаннях менеджменту культури. І зрозуміло, що процес переходу на ринкову систему буде тривалий, тому починати його треба вже тепер.
У політиці і в економіці Україна прагне вибороти своє місце в Європі й у світі. На це ідуть великі зусилля і великі кошти. Це саме має відбуватися в культурі. Кожна культурна людина, яка жила за кордоном, підтвердить, як високо шанують там культуру. Україна не одержить визнання країни, гідної вступу до ЄС чи взагалі до Європи, без визнання її культури.
Щоправда сьогодні українська влада обирає стратегію інтеграції культурних взаємин. Поважне місце української культури у світі тепер вважають не менш важливим, ніж політичну та економічну присутність. Днями у Парламенті розглянуть кілька так би мовити "культурних" законопроектів, зокрема і закон про меценатство.Харківський театр "Березіль" та львівський - Леся Курбаса, десятки кіношників, що перемогли за кордоном, Коцюбинський, Тутанхамон та інші сучасні митці. Вони - унікальні, а головне з України. Про них знає світ, тільки не українці.
Визнання за кордоном сучасних українських здобутків у мистецтві трапляються не надто часто. А якщо бувають, то тільки завдяки індивідуальним ініціативам. Українська мистецька присутність у світі - це переважно короткотривалі акції. Про книговидавничу справу та кіномистецтво годі згадувати.
"Колись Україна пишалася в добрі та розкоші", писав Шевченко. Унікальне "Повчання Володимира Мономаха дітям", перший у світі юридичний документ "Руська Правда". Все це було. "Закуток" - місце, де творив Винниченко, ми вже втратили. Щоб цього не сталося із Сарселем під Парижем, що є українським духовним центром, треба вивчати українське мистецтво, в тому числі діаспорне.
До невирішених проблем у сфері культури Парламент нарешті повертається. Адже не існує відомостей про сучасних українських перекладачів, філософів та модифіковані книги. У планах Уряду - створити український телеканал "Культура", який не "крутитиме" російське "мило" чи бойовики, і сприйматиметься у Європі.
Loading...

 
 

Цікаве