WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Походження моралі - Реферат

Походження моралі - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Походження моралі
Етика - це філософська дисципліна, що вивчає мораль, моральність. Від стоїків йде традиційний розподіл філософії на логіку, фізику й етику, що часто розумілася як наука про природу людини, тобто збігалася з антропологією. І. Кант розвив ідеї т.зв. автономної моральної етики як заснованої на внутрішніх самоочевидних моральних принципах (від авто і грецьк. nomos закон). Він наголосив на притаманній етиці власній закономірністі, можливість визначити будь-яке явище за його внутрішніми законами (на протилежність автономії існує гетерономія). Кант протиставив її етиці гетерономній, похідній із яких-небудь зовнішніх стосовно моральності умов, інтересів і цілей. У 20 ст. М.Шелер і Н. Гартман на противагу кантівскій "формальній" етиці обов'язку розробляли "матеріальну" (змістовну) етику цінностей. Втім, центральною для етики продовжує залишатися проблема добра і зла.
Слова "моральність", "мораль", "етика" близькі за змістом. Але виникли вони в трьох різних мовах. Слово "етика" походить від греч. ethos - вдача, характер, звичай. Його узвичаїв 2300 років тому Аристотель, що назвав "етичними" чесноти або достоїнства людини, які виявляються в її поведінці, такі якості, як мужність, розсудливість, чесність, а "етикою" - науку про ці якості. Слово "мораль" - латинського походження. Воно утворено від лат. mos (множ. число mores), що означало приблизно те ж, що ethos у грецькому - вдачу, звичай. Цицерон, дотримуючись прикладу Аристотеля, утворив від нього слова moralis - моральний і moralitas - мораль, що стали латинським еквівалентом грецьких слів етичний і етика. А "моральність" - від кореня "вдача", уперше потрапило в словник російської мови в XVIII сторіччі і стало вживатися поряд зі словами "етика" і "мораль" як їхній синонім. Так з'явилися три слова із приблизно тим самим значенням. У практиці слововживання ці слова практично взаємозамінні. Мораль, моральність, один з основних способів нормативної регуляції дій людини в суспільстві; особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин (моральні відносини).
Мораль належить до числа основних типів нормативної регуляції, таких, як право, звичаї, традиції й ін., перетинається з ними й у той же час істотно відрізняється від них. Моральні норми здійснюються практично і відтворюються повсякденно силою масових звичок, соціальних установок, що виховуються в індивіді, оцінок суспільної думки, переконань і спонукань. Виконання вимог моралі може контролюватися всіма людьми без винятку і кожним окремо. Авторитет тієї або іншої особи в моралі не пов'язаний з якими-небудь офіційними повноваженнями, реальною владою і суспільним становищем, але є авторитетом духовним, тобто обумовленим його моральними ж якостями і здатністю адекватно виразити зміст моральної вимоги в тім або іншому випадку. Взагалі в моралі немає характерного для інституціональних норм поділу на суб'єкт та об'єкт регулювання. Мораль відбиває цілісну систему поглядів на соціальне життя, що містять у собі те або інше розуміння сутності ("призначення", "змісту", "мети") суспільства, історії, людини та її буття. Мораль, з погляду ідеалів, критеріїв добра і зла, і моральний погляд може знаходитися у критичному відношенні до фактично прийнятого способу життя. Узагалі ж, у Моралі, на відміну від звичаю, належне і фактично прийняте збігаються далеко не завжди і не цілком. Кожна із систем моральності, що панували, також має свої особливості.
Етика, як наука, також виникла не відразу і не раптом. Вона має глибокі історичні корені. Ми не будемо розглядати історію виникнення і становлення етики. Наша задача усвідомити її сутність і її взаємозв'язок з мораллю і моральністю. Розглянемо, як цей взаємозв'язок.
"Етика - та, що стосується моральності, що виражає моральні переконання, (ethos - звичка, звичай, вдача), філософська наука, об'єктом вивчення якої є мораль, моральність як форма суспільної свідомості, як одна з найважливіших сторін життєдіяльності людини, специфічна явище суспільно-історичного життя. Етика з'ясовує місце моралі в системі інших суспільних відносин, аналізує її природу і внутрішню структуру, вивчає походження й історичний розвиток моральності, теоретично обґрунтовує ту або іншу її систему"[3].
Розширення предмету етики випливало із трактування її завдань: етика була покликана навчити людину правильного життя, виходячи з її ж власної (природної або божественної) природи. Тому етика сполучала в собі теорію буття людини, вивчення пристрастей і афектів психіки (душі) і одночасне вчення про шляхи досягнення благого життя (загальної користі, щастя, спасіння).
Мораль і моральність не є синонімами, що вони розкривають різні грані життєдіяльності людини і суспільства. Мораль розкриває матеріальну сутність життєдіяльності людини, а моральність - духовну сторону цієї життєдіяльності. З наведеного видно, що етика сполучає в собі дві сторони життєдіяльності - теорію буття людини і вивчення пристрастей і афектів психіки (душі). І тому сутність етики полягає в тім, щоб дати людям, особливо тим, що знаходяться на початку життєвого шляху, вчення про шляхи досягнення благого життя. Таким чином, етика пов'язує мораль і моральність у єдине ціле, утворивши тріаду "мораль-етика-моральність".
Мораль як форма соціальної культури виконує цінносно-орієнтаційні та регулятивні функції. Першою у цій низці функцій виступає мотиваційна функція.
Моральні принципи мотивують людське поводження, тобто виступають як причини і спонукання, що викликають в особистості бажання щось зробити (або, навпаки, не зробити). У результаті виховання і самовиховання в людей виробляються установки, що змушують них - інколи навіть як би проти волі - робити ті вчинки, які має людина робити відповідно до норм моралі, і не йти ні на які дії, які не повинна робити, оскільки вони суперечать цим нормам. Чесна людина просто не може, скажемо, украсти що-небудь: у неї не підніметься рука на це. Навіть під гіпнозом люди відмовляються робити дії, які вони вважають для себе морально неприпустимими. Таким чином, моральні принципи, на відміну від інших норм і правил мислення і поведінки, укореняються в психіці і входять у саму структуру особистості як її власні, внутрішні мотиваційні фактори.
З цим пов'язана важлива особливість моральної
Loading...

 
 

Цікаве