WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Ідеї прагматизму і етатизму у політичному вченні Н.Макіавеллі - Реферат

Ідеї прагматизму і етатизму у політичному вченні Н.Макіавеллі - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Ідеї прагматизму і етатизму
у політичному вченні Н.Макіавеллі"
Етатизм - (від франц. еtat - держава) - утвердження домінуючої ролі держави в організації життя суспільства.
Одну з перших світських державно-правових концепцій ранньобуржуазного періоду розробив італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі (1469-1527) у творах "Правитель", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія".
Якщо говорити про ідеї прагматизму і етатизму у політичному вченні Н.Макіавеллі, то його його політичне вчення базувався фактично на повсюдному і звіриному егоїзмі людей і на поліцейському приборкуванні цього егоїзму будь-якими державними засобами з допущенням жорстокості, віроломства, клятвопорушення, кровожерливості, убивства, будь-яких обманів, будь-якої безцеремонності.
Ідеалом Макіавеллі був не хто інший, як розбещений і жорстоко налаштований у відношенні всіх людей аж до принципового аморалізму і нігілізму тоді гірковідомий герцог Цезар Борджіа, про звірства якого можна довідатися з історичних матеріалів.
У Макіавеллі не було рівно ніяких релігійних і моральних ілюзій.
Але це саме й означає, що в навчанні Макіавеллі Ренесанс сам відмовляється від самого себе. Згідно цього випливає, що Макіавеллі був "революціонером", але то була "революція" проти релігійно-моралістичних і естетичних цінностей епохи Відродження. Не варто, щоправда, ототожнювати самого Макіавеллі з його "макіавеллізмом". Він був патріотом свого народу, він мріяв про вигнання з Італії її загарбників і вірив у справедливе майбутнє. Але методи державного правління, які пропонувалися ним, є найжорстокішим і антилюдським механіцизмом, який виник у виді повної протилежності естетичним і вільнодумним ідеалам Італії епохи Відродження.
Правитель за Макіавеллі формально теж є титаном відродження. "Макіавеллізм" все той же титанізм відродження; цей титанізм звільнений не тільки від християнської моралі, але і від моралі взагалі, і навіть від гуманізму.
Правда, зовсім не держава є в Макіавеллі останньою метою, і зовсім не етатизм є його останньою ідеологією. Остання ідеологія для нього - це єдність народу і відновлення його батьківщини. Тому "макіавеллізм" для самого Макіавеллі був тільки різновидом трагізму, у якому цілі і засоби виявлялися в болісному протиріччі.
У "Міркуваннях" людська особистість значною мірою вже втратила не тільки свою неоплатонічну "божественність", але і якоюсь мірою свою самоцінність.
У політичних вченнях Макіавеллі індивідуум нерідко приносився в жертву "суспільному благу", що ототожнюється, однак, не з "державним інтересом", як це буде в ідеологів контрреформації й абсолютизму, а з Батьківщиною.
Гуманістичний індивідуалізм трансформувався в Макіавеллі не в етатизм, а в той жагучий і в основі своєї гуманістичний патріотизм, що різко виділяв автора "Правителя" і "Міркувань" на фоні літератури інших політичних мислителів. Не абсолютистська держава, а Батьківщина-народ стала в Макіавеллі кінцевим критерієм суспільної й індивідуальної моралі.
Ідеалом для Макіавеллі, якому він був готовий служити від початку до кінця, є не абстрактна держава, але конкретний народ і улюблена ним батьківщина. Проте, вже елементарна історична справедливість змушує нас визнати, що для улаштування свого народу і гаряче улюбленої ним батьківщини Макіавеллі був готовий на будь-які жахи абсолютистично-поліцейської держави і на будь-які жахи стосовно окремих особистостей та угруповань.
Якщо виставляти на перший план цілі, які переслідував Макіавеллі, то це дійсно певний різновид гуманізму, і Ренесанс присутній тут повною мірою. Але гуманізм Макіавеллі заснований не тільки на гуманних цілях, але і на нелюдських засобах досягнення цього людського ідеалу. Отже, гуманізм тут уже цілком антивідроджувального типу, щось на подобі модифікованого Ренесансу, щоправда, у жахливому й у справжньому змісті слова трагічному.
Ренесанс вимагав всебічного розвитку особистості, і Макіавеллі теж був всебічно розвинений. Але ця всебічна розвиненість доходила в нього до повної безпринциповості, завжди й усюди залишала по собі самі неприємні відчуття і зробила його відвертим циніком, позбавляла його можливості мати друзів і близьких людей і відкривала для нього дорогу до різного роду жахливих заходів. Ренесанс жадав від людської особистості бути принциповою, зібраною в собі й артистично себе проявленою.
Політичні ідеї насичені безпринциповістю, озлобленим відношенням до людей і не те щоб просто егоїзмі, але в такій абсолютизації свого Я, що відштовхувала від нього усіх, хто з ним жив і працював, і змушувала нехтувати його як людину і як працівника в Синьйорії.
Досліджуючи твір "Історія Флоренції" можна зробити наступні висновки про політичні погляди:
По-перше, незважаючи на повну зневагу до тих чи інших особистих ідеалів, особистість тут усе-таки продовжує висуватися на перший план, і тому ми усе ще продовжуємо мати справу не з чим іншим, як з Ренесансом.
По-друге, висунута тут особистість зовсім позбавлена усіх своїх внутрішніх ідеалів і розглядається просто як деякого роду арифметична одиниця. Ця арифметична одиниця в Макіавеллі має значення сама по собі, без усяких можливих впливів на неї з боку, наприклад, релігії, моралі, мистецтва, особистих чи симпатій антипатій, побуту і всякого роду забобонів, суспільних чи історичних. І все суспільство мислиться в Макіавеллі у виді того чи іншого об'єднання цих арифметичних одиниць. Ніщо інше його не цікавить. Його цікавить, щоправда, батьківщина, а не держава. У нього патріотизм, а не етатизм. Але положення сучасної особистості від цього анітрошки не легшає. З окремою особистістю в політику все рівно треба звертатися як з окремими каменями при побудові будинку.
У своїй праці "Правитель" з'явилося одне з перших практичних керівництв по міжнародній дипломатії. Цією книгою Макіавеллі ще раз підтвердив, що він був одним із самих блискучих дипломатів епохи і, без сумніву, гідним представником славної школи Флорентійської дипломатії.
Введення самого терміна стато, тобто "держава", в політичну науку Нового часу пов'язують саме з Н. Макіавеллі.
Учений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Спочатку люди жили розрізнено, але згодом об'єдналися, щоб краще захищатися. Вони обрали зі свого середовища найсильнішого і найхоробрішого ватажка й почали йому підкорятися. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Для цього приймаються закони і призначаються покарання.
Зміни форм: схема Після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все більше відхилялися від справедливості і перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада розбещує як правителів, так і підданих. У результаті монархія перетворюється на тиранію, яка не має права на існування і мусить бути знищена разом з тираном. Після знищення тиранії настає аристократичне правління, з часом воно вироджується волігархію, яка зазнає участі тиранії. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг форм держави повторюється.
Н. Макіавеллі розрізняє:
" монархію
" аристократію
" народне правління
і їх спотворення
" тиранію
" олігархію
" охлократію.
Перші три форми правління він називає правильними, але вважає їх нестійкими й недовготривалими. Найкращою є змішана форма, в якій поєднуються елементи всіх правильних форм, при чому Макіавеллі віддає перевагу
Loading...

 
 

Цікаве