WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етика марксизму - Реферат

Етика марксизму - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"ЕТИКА МАРКСИЗМУ"
ПЛАН
Вступ
1. Концептуальний підхід К.Маркса до моралі й етики
2. Заперечення моралі та етики К.Марксом
3. Філософська етика в етиці марксизму
4. Ідея морального перетворення дійсності за К.Марксом
5. Вплив вчення Маркса на подальший розвиток етики
Використана література
Вступ
Тема "етика марксизму" не є новою, є навіть чимало книг з такою чи схожими назвами. Проте в ній є ряд недосліджених аспектів, винятково важливих для розуміння як марксизму, так і етики. От тільки деякі з них: чи є випадковими в текстах К.Маркса, Ф.Енгельса, В.Ы.Леніна морально-нігілістичні твердження, і якщо ні, то який їх контекстуальний зміст? Чи збігається дійсний (непромовлений) моральний пафос марксистського вчення з його свідомо вираженим відношенням до моралі й етики? Чи не страждає в схованій формі сам марксизм настільки ненависною йому недугою моралізування? Наскільки марксистськими власне кажучи, по об'єктивному теоретичному змісту є формальною марксистською традицією, що створювалися в рамках, концепції моралі? Чи відповідальна марксистська теорія за натхненну нею моральну практику, зокрема і насамперед за моральний досвід радянського суспільства?
1. Концептуальний підхід К.Маркса до моралі й етики
Концептуальний підхід К.Маркса до моралі й етики в їх історично сформованих формах можна визначити як їх радикальне заперечення. Відповідних місць у його індивідуальних і спільним з Ф.Енгельсом роботах досить багато. Вони відомі. У цьому відношенні показові слова з "Німецької ідеології" про те, що "комуністи не проповідують ніякої моралі". Така позиція, очевидно, також психологічно відповідала бунтарській, революційній натурі Маркса і він формулює її з надзвичайною енергією - не тільки як філософську істину, але і як особисте переконання.
Послідовники Маркса, починаючи з першого покоління (П.Лафарг, А.Бебель, і ін., у якомусь ступені навіть пізній Енгельс), не говорячи вже про наступних (Е.Бернштейн, К.Каутский, Г.В.Плеханов, А.Ф.Шишкін і ін.) намагалися зм'якшити, перетлумачити етичний нігілізм учителя, що шокує, (мовляв, малася на увазі не взагалі мораль, а мораль панівних класів, різкість формулювань визначалася полемічними розуміннями і т.п.). Ці спроби були невірними власне кажучи і сумнівними по мотивах. Бажаючи підправити К.Маркса, "припудрити" його для того, щоб представити в більш вигідному з їх погляду світлі, вони насправді упускали з уваги саме специфічне і, як тепер на результаті XX століття виявляється, саме цінне в його погляді на мораль. Дійсне відкриття Маркса в етиці полягало в тому, що він поставив під сумнів саму мораль. За цими межами в його поглядах на мораль немає нічого, що представляло б особливий теоретичний інтерес.
Не можна говорити про етику К.Маркса в тому ж змісті, у якому ми говоримо, наприклад, про етику Епікура чи Канта. Маркс узагалі не створював теорії моралі. Він не ставив перед собою такої задачі - не в тому змісті, що він цим не займався, а в тому змісті, що така задача, з його погляду, власне кажучи фальшива. Маркс пропонує критику моралі. Він вважає, що мораль - перетворена форма суспільної свідомості, вона не відбиває, не виражає, а спотворює і прикриває дійсне положення речей. Вона, якщо говорити більш конкретно, дає помилковий вихід соціальному обуренню мас, підмінює дійсне рішення проблем ілюзією їх рішення, являє собою втілене безсилля ("безсилля, звернене в дію" - так звучить одне з марксових визначень моралі). Моральна деформація суспільної свідомості, згідно К.Маркса, покликана обслуговувати інтереси пануючих, привілейованих шарів суспільства, допомогти їм нав'язати свою волю всьому суспільству. Люди бідують тому не в теорії моралі, а в тому, щоб звільнитися від її дурману. У принципово-філософському плані підхід К.Маркса до моралі нічим не відрізняється від його підходу до релігії (що, помітимо в дужках, є непрямим визнанням їхньої внутрішньої єдності). Словом, суть марксовой позиції полягає в тому, що мораль неварта теорії. Адже теорія якого-небудь предмета є разом з тим санкція цього предмета, визнання його необхідності, законного існування - саме в цьому, у законності, буттєвій легітимності К.Маркс і відмовляє моралі.
2. Заперечення моралі та етики К.Марксом
Що заперечує К.Маркс, коли заперечує мораль і етику, що він при цьому розуміє під мораллю й етикою? Він розглядає їх у гранично узагальненому, згорнутому виді - як ідеологічну форму, специфічну для величезної епохи классово-розділених суспільств. Такий погляд із пташиного польоту цілком допустим, а для визначених, зокрема філолофсько-історичних, цілей необхідний і продуктивний, якщо, зрозуміло, його не абсолютизувати, не вважати єдино щирим і вичерпної.
Мораль у тому важко вловимому, розпливчастому, визначеному у своїй невизначеності змісті, що одержало вираження в поняттях добра, боргу, совісті, справедливості й ін., склалася приблизно в середині першого тисячоріччя до нашої ери, у так називане "осьовий час" (К.Ясперс). Вона виникає як гуманістичний світогляд і характеризується тим, що ставить людини в центр світу, а в самій людині піднімає духовне над матеріальним. Мораль затверджує самоцінність людської особистості і взаємність відносин у суспільстві; у живій свідомості вона найбільше адекватно втілилася в золотому правилі моральності: (не) надходьте стосовно іншим так, як би (не) хотіли б, щоб надходили вони з вами. Гуманістична мораль зв'язана з реальними індивідами і їхніми вдачами сугубо негативно - те, що пропонує вона, суперечить тому, чим насправді є і що у своїх взаєминах практикують індивіди.
Будучи вираженням негативного відношення до світу в його недосконалості, мораль могла існувати тільки як ідеальна конструкція (побажання, мрія, мета, регулятивний принцип). Говорячи словами К.Маркса і Ф.Енгельса, мораль емансипується від світу у виді сукупності абстрактних норм і починає думати, начебто вона "може дійсно уявляти собі що-небудь, не представляючи собі чого-небудь дійсного..."5. Хіба виражена тут думка не є повторенням того, над чим ламав голову Сократ, коли він установив, що афіняни вважають чесноту, мужність, справедливість, прекрасне й інше поняття з цього вищого ряду, названого в наступному моральним, найважливішими
Loading...

 
 

Цікаве