WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Становлення етнонаціональної культури - Реферат

Становлення етнонаціональної культури - Реферат


Реферат на тему:
Становлення етнонаціональної культури
Розвиток етносів, їхнє походження і становлення - сьогодні одна з провідних тем у культурологічній науці. Вона є базовою при вивченні культурних процесів народу, народності, нації. Теорія етносу методологічно обґрунтовує наукові пошуки, дослідження походження етнічних процесів, їх наслідків для розвитку нації. Значення цієї теорії зростає, як і цінність кожної людини, її життя в духовно-культурному середовищі суспільства.
Етнос - це культурно-духовна спільність людей, які споріднені походженням, мовою, культурними надбаннями, територією проживання, а за певних умов і державними утвореннями.
З етносів, що проживають на земній кулі, складається людство. Кожний з етносів самоцінний незалежно від рівня розвитку: політичного, економічного чи культурного. Це природний результат етногенезу.
Етногенез (від грецьк. ethnos - плем'я, народ і genesis - походження) - це сукупність соціально-історичних і духовно-культурних процесів, що формують етнос, зумовлюють подальший розвиток діалектичних змін, які відбуваються завдяки взаємодії етнічних спільнот. Ці процеси розвиваються в часі та поширюються у просторі.
Етногенез - складний і неоднозначно спрямований процес. Історія засвідчує народження, розвиток і зникнення етносів. Цьому передують фізичне знищення, штучна чи природна асиміляція іншим етносом, зародження нових етносів шляхом виокремлення від базових чи злиття двох або більше етносів, які створюють новий етнос, абсолютно відмінний від попередніх.
Поряд з етнічними відмінностями існують расові з успадкованими зовнішніми ознаками - колір шкіри, яскраво виражений фізичний тип та ін. Виокремлюються три типи, що різняться найбільшою мірою: негроїдний, європеоїдний та монголоїдний.
Людство - це єдиний біологічний вид, який сформувався внаслідок адаптації до різних умов географічного середовища. Відповідно всі раси були й є творцями культурних цінностей. У кожної раси, народу, нації цінності мають яскраво виражені особливості, що цілком природно.
Досить часто термін "етнос" порівнюється з поняттями "народ" і "нація", але переважно народ як культурно-історичну спільність слід розглядати лише на певному етапі розвитку етногенезу. Термін "народ" може бути синонімом корінного етносу країни чи розпорошеного по світу. Через постійні міграційні процеси важко знайти народ, який би постійно проживав на аборигенній території. Можливо, є на земній кулі такі племена, але їхній внесок у загальнокультурний розвиток Землі неістотний, тому ця проблема цікавить переважно етнографів, які вивчають реліктові народи.
У науковій практиці народ - це все населення країни, оскільки він завжди складається на основі кількох етносів або, як правило, багатьох етнокомпактних груп, наприклад бельгійський народ, швейцарський народ, американський народ, український народ, китайський народ та ін. Усі народи мають схожу історичну долю, і ті, хто з повагою ставиться до всіх суб'єктів державного об'єднання, яке утворює це угруповання, живуть мирно та дружно. Кожна територія -завжди поліетнічнеутворення; "чистих" щодо етнічності народів не існує. Усі народи мають певні назви. Якщо у Старому світі самоназви часто походять від назв території - Данія, Угорщина, Фінляндія, Україна та ін., то в Новому світі назви народів не мають етнічних коренів, оскільки немає етнічних канадців, американців, панамців, аргентинців тощо.
Народ відрізняється від нації не кількісними та якісними показниками, а рівнем свідомості, зумовленої проблемами та турботами облаштування державного устрою та об'єднання; лише тоді він стає народом-нацією і в сучасній практиці міжнародних відносин розуміється як такий, який має власну державність, суверенітет і є самодостатнім суб'єктом зовнішніх стосунків.
Сьогодні всі держави поліетнічні. Тому природним стає поступова асиміляція, розчинення малих етнічних груп у корінному етносі. Це пов'язано з динамікою економічного, політичного життя. Проте варто наголосити, що повсюдно підвищується усвідомлення збереження цінностей етнічної культури "малих" народів як
пам'яті кожного етносу про свою історію. У цьому зв'язку загострилися проблеми щодо самовизначення народів та їхнього місця в історичному розвитку. Деякі "науковці", відшукуючи "глибинні" корені походження своєї нації, інколи забираються в такі нетрі, з яких важко вибратися навіть "теоретикам". Вони шукають своєрідності культурного процесу і відповідно культурного феномену народу, забуваючи про походження терміна "своєрідне": це всього-на-всього "своє рідне", яке з часом стало своєрідним, тобто таким, що вирізняє його серед інших.
Культурологи та мистецтвознавці намагаються визначити етнографізм як провідну тезу зв'язку з рідною землею, вбачаючи в цьому передумову життєвості, доцільності й краси мистецької діяльності, ігноруючи постулат про те, що взаємозбагачення культур виводить національну культуру на вищі культурно-мистецькі рівні. Кожний із митців з любов'ю і ніжністю згадує свою малу батьківщину, яка дала шлях у життя, а деяким і в мистецтво, використовує національні елементи у своїх творах, досить часто виводить їх на рівень знакової системи, яка має тенденцію у їх творах переходити до загальнолюдських символів. Це притаманно таким відомим митцям, як Маріус Петіпа, Айра Олдрідж, Сара Бернар, Пабло Казальс, Мстислав Ростропович, Йосип Бродський, Олександр Архипенко, Пабло Пікассо, Марк Шагал, Сальвадор Далі, які народились в одних місцях, а всесвітню славу здобули зовсім в інших. Можна вважати, що етнографізм не завжди є обов'язковою передумовою життєвості, доцільності та краси в мистецькій діяльності непересічної особистості.
Етнографізм уособлює характерні особливості художньої чи мистецької діяльності народу, визначає відповідно до умов, що склалися в суспільстві, погляди та уявлення про красиве, доцільне для певного народу. Здебільшого ці чинники поєднуються, тому в мистецькому вимірі це стає художнім, у побутовому - етичним, у духовному - святим (сакральним), а в цілому - уособленням народного, етнографічного, національного, тобто для конкретного народу стає рідним і відповідно прекрасним.
Але це зовсім не означає, що наше своєрідне є єдиним прекрасним у світі, оскільки психологічні установки та орієнтації формуються в дитячому віці й засвоюються підсвідоме, некритично. Тому все навколишнє сприймається як єдино правильне, тобто як визначна унікальність. Запозичене добровільно чи завдяки силовому тиску з часом може стати також своєрідним (своїм рідним). Так, візантійська архітектура в Київській Русі в X ст. зустріла досить сильний опір, а через 500-600 років після цього і донині вважається своєрідною українською; так само й бароко, яке прийшло в Україну з Європи, також з часом стало українським, і таких прикладів можна навести безліч.
Виробляючи своє, запозичуючи щось у сусідів та акумулюючи його, народ поступово формує так звану національну традицію. Традиція - це, власне, те, щопередається у спадок майбутнім поколінням. Російською мовою
Loading...

 
 

Цікаве