WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етнонаціональний культурний процес - Реферат

Етнонаціональний культурний процес - Реферат


Реферат на тему:
Етнонаціональний культурний процес
Кожне суспільне явище, кожний вчинок, мотив людської діяльності мають естетичну та етичну цінність і визначаються як прекрасне/погане або як добро/зло. При цьому з давніх-давен у суспільній та індивідуальній свідомості огидне і прекрасне бачилось як певна органічна єдність, що фіксувалася навіть у мовному еквіваленті. Так, старогрецьке поняття "калокагатія" визначається одночасно як "добре" чи "прекрасне", а в українському епосі, казках - як фізична досконалість, душевна сила та моральна чистота. Розширення трактування двох відносно самостійних понять відображає важливу ціннісну орієнтацію, яка виробилась громадською суспільною свідомістю: з гуманістичної точки зору, прекрасним є те, що високогуманне, моральне, що і робить людину благородною; звичаєве не може бути визнане морально добрим, якщо воно внутрішньо не пов'язане з прекрасним. Саме внутрішня спорідненість етнічної та естетичної сфер зумовила змістовну специфіку понять "високогуманне", "ницісне", "героїчне" та ін. У цьому разі етична та естетична оцінки є єдиним цілим.
Діалектика взаємовідносин етичного та естетичного не вичерпується їх єдністю. У конкретно-історичному контексті спостерігаються складні, часто протилежні відносини між цими сферами. Конфліктні ситуації між етичним та естетичним за умов протистояння в суспільстві спричинили появу антагоністичних теорій і концепцій, які стверджували про неможливість поєднання різних форм людського співжиття. Ці тенденції помітні у суспільствах із різко розмежованими соціальними структурами, оскільки тут загострюються протиріччя між добром і злом, нівелюються людські цінності. У цьому разі позитивне втрачає естетичне значення, а краса - моральний сенс. Однобічно відбувається процес виховання і формування особистості, умовно дотримуються загальноприйняті норми моралі, постулюються декларативні сентенції. Протиставлення етичного та естетичного є результатом порушення гармонійних відносин між реальним та ідеальним, природним і духовним, внутрішнім і зовнішнім виявами людської життєдіяльності. У поведінці людей і відносин між ними це стає помітним тоді, коли ввічливість, коректність, вишуканість замінюються вульгаризмами; при цьому втрачаються особистісне, етичне та естетичне.
Етичне та естетичне вступають у конфлікт також тоді, коли людині нав'язується те, що у загальноприйнятому розумінні аморальне. Сьогодні таких прикладів безліч - низького рівня література, ЗМІ, де пропагуються та естетизуються насилля, жорстокість, секс. У реальному житті духовна ницість, обмеженість маскуються красивою зовнішньою формою, фразеологією. Яскравий приклад - нинішня естрада, де в "красивій" оболонці подається пустопорожній, а часто й антиестетичний зміст.
Відмінність непересічних цінностей від цінностей минущих особливо помітна, коли вони трансформуються через категорію добра, високої гуманності. Високоморальна оцінка події, факту чи вчинку органічно входить до структури естетичної характеристики соціального явища чи події. У особистості з її багатовимірними зв'язками конкретно-історичної дійсності етичне та естетичне завжди мають бути єдиним цілим. Тому саме людина є реальною основою єдності та протиріччя щодо етичного й естетичного. Це протиборство має бути усунуте в процесі виховання цілісного, гуманного і високоморального розвитку особистості. У цьому процесі важливе місце належить мистецтву як вищій естетичній школі відображення життя.
До категорії культурного імперативу належить релігія. Взаємозв'язок етносоціальної та релігійної культури виявляється в тому, що вона уособлює духовні підвалини, моральні сподівання народів, об'єднаних етносоціальною спільністю, світоглядними орієнтаціями. Провідні релігії світу у своєму глибинному змісті взаємопов'язані і декларують тяжіння до морального вдосконалення, що певною мірою є об'єднуючою силою для людей різних національностей. Поєднання духовних сил суспільства, зокрема на релігійній основі, посідає належне місце у плідній співпраці народів при формуванні етносоціальної та релігійної культури у суспільстві.
Національна культура завжди тісно пов'язана з релігійною, зокрема з етнорелігією. І національна, і релігійна культура охоплює знання, навички, вміння, що є провідними в конкретному географічному регіоні, а також ідеї та уявлення, які мають суспільну цінність, реалізуються через творчий потенціал митця і доходять до людей через літературу та мистецтво. Культури, відірваної від творчої особистості та народу, його духовного життя, практично не існує. Культура може розвиватися, лише спираючись на економічну і виробничу базу, соціальну практику та втілюючи у собі колективний досвід народу.
Релігію і національні відносини можна зрозуміти, лише досліджуючи й аналізуючи процеси, що відбувалися і відбуваються у громадсько-політичному та культурному житті. Кожний народ формує свої релігійні уявлення і моделі, тісно пов'язуючи їх із розвитком суспільно-економічних відносин, що характерно для всіх територій і формацій. Так, для первіснообщинного ладу типовими були фетишизм, магія, тотемізм, анімізм. При переході до класового суспільства виникають політеїзм і національні релігії (іудаїзм, індуїзм, конфуціанство та ін.), які відтворювали розвиток класового суспільства та процеси формування народностей, а потім і націй. Вони були могутнім чинником духовної інтеграції етнічних груп. Релігійні об'єднання були каталізатором, який сприяв посиленню культурних контактів. Але відбувалося й протилежне: оскільки зміна світоглядної системи нівелювала або навіть знищувала попередні набутки, руйнувала місцеві традиції, переводила їх в іншу якість, що негативно позначалося на культурі, звичаях (як це сталося, зокрема, у Київській Русі з прийняттям християнства).
Національно-релігійне життя охоплюють провідні конфесії. Так, українці віддають перевагу напрямкам християнства: православ'ю, католицизму, протестантизму. Завдяки демократичній хвилі спостерігається звернення до архаїзмів у вірі та віруваннях, зокрема до язичництва, так званої РУН-віри, а також до таких нетрадиційних релігійних напрямків, як, наприклад, кришнаїзм.
Національно-релігійне життя формує національно-релігійну самосвідомість, яка охоплює основні компоненти: культуру, мову, звичаї, обряди та ін. Усі вони взаємопов'язані, проте кожний з них зберігає відносну самостійність і за певних умов може виконувати самодостатню функцію. Національно-релігійна самосвідомість має два рівні:
o ідеологічний, що уособлює систематизовані обґрунтовані ідеї, погляди, концепції;
o соціально-психологічний, основним чинником якого є національно-релігійна спільність на рівні буденної самосвідомості.
Між національними і релігійними світоглядними факторами майже не існує внутрішніх зв'язків, щоправда, на умоглядному рівні сформована національно-релігійна самосвідомість може їх тісно пов'язати, аргументуючи моделі певної релігії взаємозв'язками та географією поширення етносу, створюючистереотип бачення, а отже, і сприйняття нацією конкретної релігії: українець - православний,
Loading...

 
 

Цікаве