WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історичне побутування (буття) людей як феномен культури - Реферат

Історичне побутування (буття) людей як феномен культури - Реферат


Реферат на тему:
Історичне побутування (буття) людей як феномен культури
Культурно-мистецькі процеси невіддільні від історичного розвитку суспільства. Вони охоплюють економічний, політичний і виробничий досвід народів і держав. Методологічними складовими їх класифікації є різні концепції цілісного культурно-історичного процесу, універсальної еволюції: специфічна еволюція; циклічний, або цивілізаційний, варіант. Кожна із цих концепцій має певну специфіку.
Концепція універсальної еволюції дає можливість визначити базові закономірності культурно-історичного процесу, загальну тенденцію розвитку основних культурних форм, систем і підсистем напрямків культури. Універсальна концепція робить спробу через конкретне вивчення окремого регіону довести значущість культурної інтеграції для порівняльного аналізу соціокультурних систем в еволюційній перспективі різних стадій розвитку сім'ї, народу, держави. Вона пропонує вивчення культурно-мистецьких процесів за такими розділами: культура первіснообщинного ладу; культура рабовласницького суспільства; культура епохи феодалізму, буржуазна (капіталістична) культура; культура нового і новітнього часу.
Новітні дослідження і вироблені модельні засади наукового осмислення культури пропонують вважати культуру цивілізацією. Щоправда, ці поняття не завжди тотожні, хоча й тісно взаємопов'язані. Доведено, що цивілізація - це певний рівень розвитку, певний тип культури з яскраво визначеними, характерними ознаками. Керуючись цією науковою концепцією, можна вивчати близькосхідну, античну чи іншу цивілізацію; при цьому модель залишиться незмінною, а напрямок дослідження залежатиме від того, яку точку зору обере дослідник, адже напрямків багато: філософія, історична типологія культури, етнографія, мистецтвознавство, етика, естетика та ін.
Поняття "цивілізація" як соціокультурна єдність активно почали вивчати наприкінці XIX ст. У XX ст. М. Данилевський виокремив 12 автономних цивілізацій, або історико-культурних типів: єгипетську, китайську, ассиро-вавилоно-фінікійську, індійську, іранську, єврейську, грецьку, римську, аравійську, германо-романську, або європейську, мексиканську, перуанську. Згідно з нормами цієї типології доходимо висновку:
o кожна велика цивілізація - це своєрідний архетип, вибудований за власним оригінальним планом;
o життя і побутування у просторі й часі має певні межі, одна цивілізація змінює іншу;
o порівняльне вивчення часткових і загальних ознак цивілізацій сприятиме глибшому розумінню історії в цілому.
Кожний дослідник, розглядаючи зазначену проблему, шукав власні підходи і вирішення з метою наукового обгрунтування своєї концепції. Так, філософ О. Шпенглер виокремив вісім основних культур. А. Тойнбі на основі порівняльного аналізу доводив, що людство поділяється на самозамкнені, дискретні одиниці - цивілізації. Він не класифікує їх як культури, а зводить до узагальненого чинника, вважаючи культурними спільнотами.
Своєрідну концепцію типів культури вивів відомий вчений Дж. Фейблман. На його думку, внутрішня специфіка культури визначається культурно детермінованою поведінкою індивіда. При цьому він виокремлює п'ять її провідних типів: допервісно-об-щинний, первіснообщинний, військовий, релігійний, цивіліза-ційний. Щоправда, він обумовлює окреме функціонування ще двох: наукового та постнаукового. Усі вони є магічними системами цінностей, які можуть взаємозамінюватись або просто замінювати одна одну в будь-якій послідовності. Як правило, це рухливі утворення, до яких входять два і більше типів культури. Такі утворення не можуть мати ідеальної моделі та завжди мають перехідні форми. Тому належність конкретної культури до якогось ідеального типу суто умовна.
Філософсько-культурологічні визначення цивілізаційних процесів доповнюють історичні і так само поділяються на періоди: бронзовий вік; період великих цивілізацій, або "осьових", за К. Ясперсом; язичницький - християнський період (перевага віддається біблійній точці зору, як у Г. Гегеля чи С. Соловйова);
традиційне суспільство (мається на увазі сучасне); докапіталістичне суспільство, за К. Марксом; рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм, за історичним матеріалізмом; Схід - Захід, їх протистояння та єдність; Близький Схід - Китай, Індія, Західна Європа - типологічні критерії, за М. Вебером; нормальні цивілізації - цивілізації відхилення, за Р. Геноном, М. Петровим.
Відомі періоди історії та нечисленні пам'ятки сягають віку приблизно 2,7 млн років. У більшому обсязі історія людства простежується впродовж останніх 40 тис. років. Помітними стають тенденції ускладнення виробничого процесу, соціально-економічних і політичних відносин. Вивчаючи пам'ятки матеріальної культури, можна простежити розвиток суспільства, культурно-мистецьких процесів. За всю історію людства зроблено лише кілька глобальних винаходів, які істотно вплинули на розвиток цивілізації. Це винайдення колеса, гончарного круга, освоєння вогню, виплавляння металів, особливо заліза, та книгодрукування. Усі похідні від них наукові розробки лише доповнювали та модифікували їх, вони й сьогодні активно служать людині.
Із розвитком соціально-економічних відносин ускладнилось розуміння моральних критеріїв, почалося їх формування. Однією з провідних стала категорія етики - совість, яка характеризує здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, формулювати моральні обов'язки, вимагати від себе та інших дотримання певних норм і самооцінки вчинків. Совість - це суб'єктивне усвідомлення своєї відповідальності та обоє'язків перед собою та суспільством. Керуючись власною совістю, людина порівнює свої вчинки з діями суспільства і виводить моральний імператив. Досить часто виникають суперечності між розумінням і відчуттям совісті індивіда та розвитком суспільства, що породжує конфліктні ситуації, які базуються на різних сприйняттях категорії совісті. Особливо це помітно нині серед політичних лідерів, які очолюють численні партії: вони мають різне бачення морального, економічного і політичного розвитку держави.
Керуючись установками категорії совісті, люди виробляють модель співпраці спільнот, особливо в системі організації управління сферою економіки, виробництва, культури. Совість передбачає співпрацю, водночас визначає моральний критерій співчуття до партнера, необхідності допомоги йому в критичних ситуаціях.
Важливу роль у міжособистісних нормах відносин відіграють звичаї, які з часом стають традицією. Звичай - це найпростіший тип культурної регуляції, який базується на звичних зразках поведінки у певний час, певному місці. Наприклад, звичай вітати старших, пошановувати їх став традицією. Обряд перейшов у ритуал, що унормовувало формалізовану поведінку. Дійства, які мали символічне значення, часто були позбавлені доцільності, але зміцнювали зв'язки як між окремими особами, так і між групами, наприклад домовленість про дружні взаємовідносини, поділ територій тощо. У переважній більшості обряди, звичаї, традиції, що єзагальновизнаними в суспільстві, не пояснюються, а сприймаються як належне всіма членами спільноти. Вони виконують нормативні функції регулювання поведінки й обов'язкові для всіх. Завдяки їм формуються неповторні риси, які відрізняють один народ від іншого, визначають його своєрідність. Саме тому індивідууму завжди важко адаптуватися в інокультурному середовищі. У кожного суспільства існують своєрідні обрядові системи, притаманні лише йому; рівень виконання їх визначає знаковий статус певного суспільства.
Література
1. Арутюнов С. А. Народы и культуры: развитие и взаимодействие. - М., 1989.
2. Асеев Ю. С. Архітектура Київської Русі. - К., 1969.
3. Бокань В. А., Польовий Л. П. Історія культури України. - К., 1998.
4. Быстрицкий Е. К. Феномен личности: мировоззрение: культура, бытие. - К., 1991.
5. Вернан Т. П. Происхождение древнегреческой мысли. - М., 1988.
6. Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. - М., 1987.
7. Вернадський В. І. Українське питання і російська громадськість // Дружба народів. - 1990. - № 3.
8. Голубенка П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. - К., 1993.
9. Гончаренко М. Духовна культура. - К., 1986.
Loading...

 
 

Цікаве