WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історія людства — історія культури - Реферат

Історія людства — історія культури - Реферат


Реферат на тему:
Історія людства - історія культури
На Історичному шляху людства, а особливо з того часу, коли людина почала усвідомлювати себе особистістю, культура стала самодостатнім явищем. Вона визначила функціональне спрямування і почала виконувати дію, визначену законами діалектичного процесу розвитку суспільства. Уже в давні часи, коли почалося свідоме пізнання навколишнього середовища, людина стала утверджуватись через специфіку засобів (технологій) діяльності, виробляючи кінцевий продукт, тобто результат своєї праці. Поведінка свідомо мотивується та регулюється не лише біологічними, а й соціальними інтересами та вимогами, прийнятими в цьому середовищі, правилами, які їх унормовують. Це створювало "впорядковані" колективи, які виробляли загальноприйняті цінності.
Вироблялися символічні визначення явищ і понять, сконструйовані з метою фіксації та трансформації соціальна значущої інформації, знань, уявлень, ідей, досвіду. Усе це уможливлювало розширення виробництва відтворюючого продукту, розподілу та споживання соціальних благ. Культура як уособлення процесу життєдіяльності виробляла своєрідний комплекс (правила гри) колективного співіснування, визначала критерії оцінювання тих чи інших інтелектуальних дій, виробляла методи та методики передавання інформації, що сприяло розвитку суспільства.
Людство хоча й було єдиним біологічним видом, ніколи не було єдиним соціальним колективом. Земна твердь освоювалася людиною нерівномірно. Це зумовлювалось природними і кліматичними умовами. Відповідно кожна група розвивалась ізольовано, безвідносно одна одної як у часі, так і у просторі. Відповідно цивілізаційний процес суттєво різниться у народів кожної історичної епохи, а також кожного континенту. Навіть на одному континенті проживають різні за віком етнічні спільноти, що суттєво позначається, зокрема, на розвитку культурного процесу. Тому культурні набутки мають специфічні особливості у народів різних регіонів землі.
Культура, як і культурний процес, - це постійне самооновлення, вироблення нових форм, засобів задоволення інтересів і потреб людей залежно від конкретної соціально-економічної ситуації з урахуванням регіональних особливостей (вони завжди здатні до саморозвитку, тобто до ускладнення організаційних параметрів усієї системи).
До XX ст. культурно-мистецький процес переважно розвивався на макрорівні без видимих взаємозв'язків із загальним розвитком. Можна навести багато яскравих прикладів: культура Греції і Риму не впливала на культуру американського континенту, культура епохи Відродження розвивалась без зв'язків із культурами Далекого Сходу і т. ін.
Культура як явище - це загальне надбання колективної життєдіяльності людей, але безпосередніми творцями мистецьких цінностей є особистості, адже кінцевий продукт може створити лише індивідуум, і лише потім цей продукт стає надбанням людства. Тому особистість - та рушійна сила, яка творить колективний культурний процес. Слушно зауважував К. Станіславський щодо створення п'єси кількома авторами: "Я не вірю в колективну творчість. П'єсу має написати один автор".
Коли людство усвідомило культуру як систему цінностей, норм, традицій, як знакову систему для закріплення та передан-ня досвіду комунікації та регуляції поведінки, вона вийшла на рівень самодостатнього явища. Початкові форми базувались на міфології, магії та ритуальній обрядовості. З удосконаленням суспільних відносин ускладнювався і культурний процес. За К. Ясперсом, він органічно пов'язаний і розвивається за "осьовим часом", за Л. Гумільовим, на його розвиток впливає активність (па-сіонарність) як окремих особистостей, так і етносу в цілому. Ю. Бромлей стверджує, що культурний процес розвивається лише завдяки структуризації суспільства як класової спільноти. Кожна із цих теорій має право на життя, але доречно вивести узагальнюючу тезу: культурний процес розвивається впродовж історичного часу виходячи з потреб суспільства за наявності творців, здатних реалізувати в мистецьких формах ідею, висунуту суспільством.
Із розвитком суспільних відносин розвивається та ускладнюється культурний процес; у ньому диференціюється духовна і матеріальна культура, утворюючи спеціалізовані форми, при цьому кожна одержує самодостатній напрямок і має тенденцію виокремлення в галузі, опосередковано взаємопов'язані із загальнокульту-рологічним розвитком. Провідними формами соціокультурного процесу стали мистецтво (образотворче, театр, архітектура, музика, хореографія), релігія, філософія, наука, література, мораль, право, політична ідеологія, на базі яких культурологічна думка набирає рис культурологічних досліджень з ознаками систематизованих нормативних знань. У результаті нагромадження конкретних емпіричних спостережень формується система культурологічних учень. З часом вони стають професійною справою вчених кожного з означених напрямків. До другої половини XIX ст. кожний із них розвивався самостійно, без урахування міжпредметних взаємозв'язків, і лише на початку XX ст. було зроблено спроби виробити узагальнюючі підходи до формування наукових засад культурології, бачення її як цілісного явища, вивести спільне і відмінне в загальноісторичному і культурологічному розвитку окремих народів, а також розвитку культурного процесу в цілому.
Системні підходи у дослідженні цієї проблеми розробили Г. Спенсер, Л. Морган, Ч. Тейлор, Ф. Енгельс та їхні послідовники. Вони розглядали історичний, соціологічний, етнографічний, археологічний, мистецтвознавчий та релігієзнавчий підходи і спробували вивести спільні моделі бачення культурогенезу.
У другій половині XX ст. спостерігаються тенденції до вироблення цілісної моделі. Так, визначено, що культурогенез уособлює всі види діяльності, практичні формування технологій, прийомів і навичок основних напрямків у процесі розподілу праці, виокремлення суб'єктів, які спеціалізуються в цих галузях соціальної практики. Усе це акумулює досвід ціннісних орієнтацій, реалізує надбання в самоорганізації, що дає можливість створити в загальних рисах цілісний образ побутування як окремої спільноти, так і світу в цілому. Таким чином, культурологія стає наукою, яка формується на стику соціального і гуманітарного знання про людину та суспільство і вивчає культуру як цілісність та специфічну функцію людського буття.
Культурологічні науки групуються за трьома номінаціями: гуманітарно-культурознавчі, соціально-культурологічні, прикладні культурологічні. Нині в системі культурологічних наук виокремились такі напрямки:
o історико-культурологічні дослідження загального профілю;
o дослідження релігієзнавчих чинників культури;
o літературознавчі дослідження історії культури;
o історія міфології культури;
o етнолінгвістичні дослідження;
o мистецтвознавство та естетика, куди входять загальна теорія художньої культури, соціологія художньої культури, походження художньої культури, культурологія естетичних знань та ін.
Прикладна культурологія майже не розвивалась у XX ст.Розглядалися лише окремі питання. На початку XX ст. постулювалися ідеї масового просвітництва, на них звертали увагу Л. Толстой, Леся Українка, І. Франко, але ці ідеї не стали темами цілеспрямованих наукових розробок; лише після революції 1917 року під гаслом "культурної революції" почали робитися спроби, і досить успішні, в реалізації даної тези. Але, на жаль, як у кожний пореволюційний період, було більше догматики, ніж діла і відповідно ґрунтовної теоретичної бази.
Радянська влада дала суцільну грамотність народам СРСР, але не було розроблено цілісної моделі культурологічного забезпечення ідеї держави, всі заклади культури і мистецтв працювали, керуючись заідеологізованими схемами, орієнтуючись на емпіричні почуття, а не на наукові концептуально розроблені методики. Після розпаду СРСР і утворення незалежних держав кожна почала формувати свій культуротворчий процес, виробляти напрямки, притаманні цьому народові, цій нації.
В Україні розробляється цілісна наукова концепція культурології, яка передбачає вивчення культурних надбань за такими напрямками:
o теорія культурної політики та діяльність культурних інститутів;
o соціокультурне прогнозування, проектування та регулювання;
o культурологізація освіти в Україні;
o соціалізація культури і культура соціальної педагогіки особистості;
o охорона і примноження культурної спадщини;
o музейна справа та охорона пам'ятників;
o краєзнавство.
Поки що культурологія як наука перебуває на стадії становлення; тривають пошуки оптимальних шляхів для вироблення методики і методології, зв'язків з гуманітарними циклами наук, підготовки спеціалістів, які розроблюють ці напрямки. Культурологічні відділи створені при
Loading...

 
 

Цікаве