WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура України в умовах кризи радянської системи - Реферат

Культура України в умовах кризи радянської системи - Реферат

Південний (Одеса) та Північно-Західний. В установах Академії наук збільшувалася чисельність науковців. Якщо в 1960 р. їх налічувалося 3,6 тис. чол., то в 1985 р. - 15,3 тис. чол. Кількість працівників з науковими ступенями збільшилася у 5,5 раза.
Українськими вченими, істориками, філософами, філологами, літературознавцями та мистецтвознавцями в 60-80-ті роки було опубліковано багато цікавих наукових розробок. Так, історик М. Брайчевсь-кий написав кілька глибоких розвідок із давнього історичного минулого України, зокрема "Коли і як виник Київ", "Походження Русі", "К происхождению древнерусских городов". У Торонто в 1972 р. вийшла друком його праця "Приєднання чи возз'єднання", де було пі для -но критиці офіційну інтерпретацію Переяславської угоди, що була викладена в "Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією 1654- 1954 pp.", і діячів козацької державності. У 1979 р. завершив свою історико-філософську працю "Лист до російських та українських істориків" філолог Ю. Бадзьо. У цій праці автор заперечує теорію "триєдиного походження трьох слов'янських народів - російського, українського і білоруського". Нестандартно підходили до вивчення історичного минулого українського народу та його культури історики О. Апанович,
Я. Дзира, О. Коман, I. Бойко, філософ Є. Пронюк, літературознавці I. Дзюба, Л. Махновець та ін.
Науковими колективами в цей час було видано низку фундаментальних праць з історії України, держави і права, археології, філософії, літератури і мистецтва, які, втім, не дістали однозначної оцінки наукової громадськості. Серед них варто назвати такі багатотомні праці, як "Історія Української РСР", "Історія міст і сіл Української РСР", "Археологія Української РСР", "Історія українського мистецтва", "Історія української літератури", "Словник української мови", "Українсько-російський словник". Було випущено також Українську Радянську Енциклопедію та інші, але незважаючи на певну низку ідеологем, вони несли значну кількість позитивної інформації.
Література
У 60-80-ті роки значних успіхів у подальшому розвитку національної літератури ДОСЯГАЙ українські письменники. Лише за період з IV (1959 р.) по V з'їзд (1966 р.) письменників України кількість літераторів республіки збільшилася з 527 до 770 чол. Крім десяти письменницьких філій, які працювали в 1959 p., було відкрито відділення Спілки письменників у Луганську і Житомирі.
Протягом 60-х років письменники України написали чимало прозаїчних творів різних жанрів - романів, повістей, оповідань, що стали істотним внеском у розвиток української літератури. Значними були здобутки у прозі. За цей час вийшли романи "Вир" Г. Тютюнника, "Правда і кривда" М. Стельмаха, "Сестри Річинські" І. Вільде, "Дикий мед" Л. Первомайського, "День для прийдешнього" П. Загребельного, трилогія "Вишневий сад" В. Бабляка, "Крапля крові" Ю. Мушкетика, "Остання шабля" М. Руденка, "Людина живе двічі" Ю. Шовкопляса та ін.
Чутливою до новизни життя, до змін, що відбуваються у психології нашого сучасника, була українська поезія. Значними поетичними явищами стали збірки "Полудень віку" і "Листи на світанні" А. Малишка, "Ми - свідомість людства" П. Тичини, "Італійські зустрічі" М. Бажана, поезії П. Воронька, М. Нагнибіди, Д. Павличка, Л. Первомайського, І. Муратова та ін.
З інтересом громадськість зустрічала твори молодих поетів: В. Симоненка, Ліни Костенко, І. Драча, В. Коротича, В. Стуса, Б. Олійника, В. Коломійця, М. Вінграновського, Р. Лубківського, В. Лучука, В. Голобородька, Галини Гордасевич, Валентини Отрощенко та ін.
Атмосфера лібералізації сприяла поверненню в літературу несправедливо забутих та репресованих імен. Завдяки М. Рильському було посмертно реабілітовано поетів О. Олеся, М. Вороного. Також він домігся перевидання творів видатних українських композиторів XVIII- XIX ст. М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя.
Велику роботу виконали створені в 1956 р. комісії щодо впорядкування посмертної спадщини. Було опрацьовано твори В. Чумака, В. Еллана-Блакитного, а також репресованих В. Бобинського, О. Досвітнього, Г. Косинки, М. Ірчана, М. Куліша, Д. Фальківського та ін. Багато письменників було поновлено в рядах членів Спілки письменників (Г. Епік, Б. Коваленко, В. Поліщук, Г. Овчаров, 3. Тулуб, Г. Хоткевич, Е. Шехтман, Є. Шабліовський, О. Сорока, В. Гжицький). Того ж 1956 р. було реабілітовано Б. Антоненка-Давидовича, А. Костенка, П. Кононенка, П. Колесника, А. Петруся-Карпатського, Ю. Шкрумеляка. Після тривалих поневірянь повернулися до літератури М. Годованець, М. Гаско, М. Доленко, О. Журлива, М. Марфієвич. У жовтні 1957 р. було поновлено у членах Спілки письменників репресованого
0. Ковіньку, а в грудні - В. Мисика.
На громадське життя в Україні помітно вплинуло нове покоління митців - шістдесятники. Серед зачинателів його були Ліна Костенко і В. Симоненко. Вони виступали проти фальші, єлейності у відбитті дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України. Інтерес читачів викликали збірки поезій Ліни Костенко "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961). Побачила світ перша збірка В. Симоненка "Тиша і грім" (1962), що стала водночас його останньою прижиттєвою книгою. Позитивні відгуки в 1962 р. одержали перші збірки поезій І. Драча "Соняшник" та М. Вінграновського "Атомні прелюди". До них приєдналася велика група творчої молоді, яка прагнула зламати літературні шаблони, знайти нові зображувальні форми, переступити через одномірне, одноколірне, догматичне сприйняття світу. До цієї когорти належать поети Б. Олійник, В. Коротич,
1. Калинець, В. Стус, прозаїки Г. Тютюнник, В. Шевчук, Є. Гуцало, Р. Іваничук, критики І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, публіцист В. Чорновіл та ін.
Великий резонанс у республіці викликала праця І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". На великому документальному матеріалі він обґрунтував важливість і місце національного питання в повоєнну добу, наголосив, що воно є водночас питанням і соціальним, і загально-історичним.
Репресії 1965-1966 pp., посилення ідеологічного тиску на інтелігенцію замість бажаного знищення інакомислення дали зворотний результат: частина шістдесятників, які залишилися на волі, почали чинити опір неосталінізмові.
Друга половина 60-х років стала епохою самвидаву, насамперед політичної публіцистики. З'явилися твори "Лихо з розуму" В. Чорново-ла - збірка документів і біографічних відомостей про жертви репресій 1965-1966 pp.; "Собор у риштованні" - літературно-публіцистичне есе Є. Сверстюка, присвячене морально-етичним проблемам, що порушувалися в романі О. Гончара "Собор"; антисталінські статті В. Мороза "Репортаж із заповідника імені Берія" і "Середснігів". У самвидаві публікувались десятки невеликих політико-публіцистичних розвідок, листів протесту, літературно-художніх творів. У Львові в 1970 р. почав виходити "самвидавчий" журнал "Український вісник", який публікував заборонені твори, подавав інформацію про події суспільно-політичного життя, що замовчувались офіційною пресою, наводив хроніку репресій проти дисидентів. Головним редактором "Українського вісника" був В. Чорновіл, йому допомагали Я. Кендзьор, М. Косів, О. Антонов та ін. Протягом 1970-1972 pp. вийшло 6 номерів журналу. Поява часопису була важливою подією в дисидентському
Loading...

 
 

Цікаве