WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура в часи перебудови та становлення незалежності України - Курсова робота

Культура в часи перебудови та становлення незалежності України - Курсова робота

та "переміщені особи". Після закінчення війни на території Німеччини та Австрії перебувало близько 2,3 млн українців, серед них переважно остарбайтери - хлопці й дівчата з Радянської України, силою
відірвані від своїх домівок і приречені на роки тяжкої принизливої праці на чужині. Близько 210 тис. українців рішуче відмовилися повертатися додому. Ця категорія людей називалась "переміщені особи". Серед них було чимало людей із спеціальною освітою, інтелігенції: вчителі, інженери, лікарі, юристи, вчені, духовні особи (близько 2 тис.), понад 200 тис. студентів. Потрібно зауважити, що матеріали про чисельність українців за кордоном досить обмежені. Різні джерела містять неоднакові цифри. Отже, цей момент потребує істотних уточнень. Еміграція продовжувалась і в подальші роки. Так, у 70 - на початку 80-х років з СРСР, у тому числі з України, було виселено чималу групу громадян (так званих дисидентів) з політичних міркувань. Ці переважно творчі працівники поселилися в країнах Північної Америки і Західної Європи.
Після здобуття Україною незалежності представники української діаспори за кордоном дістали можливість співпрацювати з корінним народом щодо відродження духовних скарбів, розвитку науки і культури, вирішення нагальних проблем сьогодення. У зарубіжних країнах, де зосереджена значна кількість українців і населення українського походження, створені численні прогресивні молодіжні, культурно-просвітні та інші товариства, видається україномовна періодика, організовано школи з українською мовою навчання.
Велику турботу у справі організації, утримання і тематичного спрямування українських шкіл виявляють численні громадські організації. У США, наприклад, товариства "Рідної школи", учительські громади та інші організували більшість шкіл з українською мовою навчання; такі школи створено також громадськими та культурними організаціями Канади, Польщі. Загалом рівень розвитку українського шкільництва в зарубіжних країнах невисокий. Матеріали про сучасний стан зарубіжного шкільного українознавства в нашій країні, на жаль, неповні.
У повоєнні роки помітного успіху зарубіжні українці ДОСЯГАЙ в розвитку актуальних спрямувань наукового українознавства і народознавства. Велику роботу в цьому напрямку провадять Наукове товариство ім. Шевченка (Канада, м. Торонто), Центр українознавчих студій при Гарвардському університеті, Український вільний університет (Німеччина, Мюнхен), Європейський відділ Наукового товариства ім. Шевченка і Головна редакція енциклопедії українознавства (Франція, м. Марсель), Наукове товариство ім. Шевченка (Австралія), Українська вільна академія наук (Канада, м. Вінніпег).
Сьогодні багато говорять про те, що Україну мало знають у світі, що тільки тепер світ починає знайомитися з нашим народом. А от у сербському часописі, що видавався свого часу в Америці, читаємо: "Нас виповнює гордість, що слов'яни мають чим хвалитися перед світом: турне Шаляпіна, російська Велика опера і Український національний хор відкрили Америці великі скарбівні слов'янської духовної культури. Але український хор з цього погляду робить найбільшу послугу, бо, по-перше, репрезентує хорове мистецтво, в якому українці визнані найвищими, і, по-друге, знайомить світ з великими оригінальними цінностями української національної музики, яка не те що дорівнює, а й перевищує найкращі фольклорні твори Заходу... Український національний хор є одним з тих могутніх чинників, які знайомлять цивілізований світ з його батьківщиною Україною... Це є дивовижний тріумф Кошиця, його божественного хору України..."
Після масового виїзду українських біженців з Європи за океан у Нью-Йорку 26 червня 1954 р. зібрались кількадесят письменників і працівників літератури та вирішили, що від того дня діятиме об'єднання українських письменників в еміграції "Слово", яке тоді репрезентували Г. Костюк, Д. Гуменна та Ю. Лавріненко. Деякі письменники, наприклад Галина Журба, вважали, що трудівникові пера не потрібна організація, а його роль зводиться до написання вартісних творів. Однак така організація була необхідна, бо йшлося про організоване протиставлення вільної думки й слова існуючій у Радянській Україні творчості "інженерів людських душ", як називали письменників партійні цензори, що повністю контролювали їх творчість. Офіційно ОУП "Слово" почало існувати ухвалою 22 письменників, що були на нараді 19 січня 1957 p., коли було прийнято статут. До "Слова" належали такі визначні літератори, як У. Самчук, О. Тарнавський, Р. Купчинський, Ю. Лавріненко (Дивнич), редактор монументальної книги "Розстріляне відродження", І. Багряний, Б. Олександрів-Грибінський, професор Я. Рудницький, Ю. Стефаник, М. Левицький, Г. Боднарчук, автор кількох шкільних підручників, численних статей на педагогічні теми, восьми збірок-новел (уже покійний). А сьогодні членами є професори Ю. Шевельов-Шерех, Д. Нитченко з Австралії, О. Зуєвський, Я. Славутич (перше
знайомство читачів України з цим самобутнім поетом сталося на сторінках "Всесвіту"), Д. Гусар-Струк з Канади, С. Фостун з Англії і багато інших прозаїків та поетів з діаспори. Сьогодні "Слово" має понад 120 членів. До 1991 р. члени "Слова" брали участь у захисті переслідуваних українських письменників через пен-клуб та "Інтернаціональну амністію", у цьому напрямку плідно попрацювали А. Палій у Канаді та О. Тарнавський у США. Напередодні 90-х років ситуація в Україні змінилася на краще. Від 1990 р. твори письменників - членів ОУП "Слово" друкувалися в Україні (наприклад, більшу частину журналу "Всесвіт" за листопад 1991 р. (№ 11) було присвячено творам українських письменників Канади й США). Після проголошення незалежності України "Слово" почало активну співпрацю зі Спілкою письменників України. Багатьох членів "Слова" прийнято до Спілки.
Незважаючи на скрутні економічні умови в Україні перевидаються окремими книжками чи друкуються в журналах твори членів "Слова". Деякі з них перебували у Києві як викладачі й виступали на своїх літературних вечорах, на радіо, у телевізійних програмах. Дехто з них отримавнагороди, наприклад Б. Рубчак і А. Палій нагороду ім. Павла Тичини за поезію, Г. Кошелівець - премію "Благовість", О. Зуєвський - ім. Г. Сковороди, Г. Качуровський - ім. М. Рильського, Д. Нитченко - ім. Лесі Українки.
Дмитро Нитченко - патріарх першої генерації українців в Австралії. Це видатний діяч на ниві української освіти та шкільництва, невтомний наставник молодої генерації українських літераторів.
Однією з визначних подій на шляху до єднання і консолідації всіх національних сил став проведений під егідою Академії наук УРСР у 1990 р. Перший конгрес Міжнародної асоціації україністів. Конгрес зібрав близько двохсот учених із 23 країн світу. На засіданнях обговорювалося широке коло тем, пов'язаних з історією України, її наукою, духовною і матеріальною культурою, гострими проблемами сьогодення, перспективами розвитку сучасного українознавства.
Конкретним результатом розширення наших зв'язків із українською діаспорою стало "пізнання культури, витвореної українською діаспорою... освоєння і введення кращих здобутків культури українців за кордоном в материкову систему національної культури".
Loading...

 
 

Цікаве