WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура праслов'ян - Курсова робота

Культура праслов'ян - Курсова робота

тільки міфологічно-світоглядну, а й релігійну систему.
Із середини II тисячоліття до н. е., пройшовши кілька стадій, оформився слов'янський етнічний масив - від першої віри в жіночі божества Сварога-Рода до вищої фази - сформованої віри.
Цей період так званої воєнної демократії характеризується високим рівнем розвитку суспільства та соціальними потрясіннями. Але при цьому не перериваються, а навіть активізуються торгові зв'язки, спостерігається культурне піднесення. У степах на курганах встановлюється багато кам'яних фігур, що зображали воїна як охоронця роду, племені, із турячим рогом у руці, гривною на шиї, зброєю біля пояса. Ці зображення, вірогідно, були присвячені Велесу, богу достатку. А можливо, Дажбогу, богу Сонця та врожаю, адже в більшості скульптур обличчя нагадують коло, схоже на сонце.
Виробляється світоглядна дуалістична система, побудована на одночасному баченні "свого видимого - чужого - невидимого", пов'язана з поняттям вічного і нескінченного. М. Попович зазначає: "Неймовірним видається той факт, що такі архаїчні культури мали уявлення, які виробили історики пізніх космологій, але це факт, з яким необхідно рахуватись" (Попович М. В. Мировоззрение древних славян. - К., 1985. - С. 126).
Удосконалюється система землеробства - від підсічного до орного. Волхви розроблюють аграрне-магічні календарі, де узагальнюється великий досвід поколінь, визначаються найоптимальніші строки сільськогосподарських робіт, ураховуються періоди дощів, що максимально корисні для ярових. Ці дані були перевірені вченими Київської губернії наприкінці XIX ст. і повністю підтвердилися.
Як правило, ці природні явища зумовлювали певні свята: 2 травня - свято перших сходів; 4 червня - день Ярила; 24 червня - Івана Купала; 12 липня - вибір жертви Перуну; 20 липня - день Перуна; 7 серпня - жнива.
На цьому етапі формуються космологічні уявлення про світ, що складався з чотирьох частин - землі, двох небесних Сфер і підземно-водної частини. Про море жодних згадок, воно було далеким і чужим.
Земля мала первинне значення для слов'ян. "Матері-землі" - годувальниці присвячено цілу низку звичаїв та обрядів.
Хід зірок по небосхилу привернув увагу мисливців, вони визначили, що всі зірки, окрім однієї - Полярної, знаходилися в русі. Була визначена вісь зоряного неба, вісь "світу". Сузір'я дістали назви звірів: Лосихи, Олениці, Великої та Малої Ведмедиць та ін.
Щодо підземного світу, то це загальнолюдська концепція підземного океану, по якому вночі подорожує Сонце до іншого кінця Землі.
Після хрещення Русі між адептами християнства та язичництва довго тривали дебати про те, хто володіє світом - язичницький Род чи християнський Саваоф.
Язичництво як світоглядна система широко подано в усній народній творчості та декоративно-прикладному мистецтві: символи Сонця, фантастичні звірі, узагальнені фігури воїнів, стилізовані хвилі тощо.
На язичницьких арках роботи майстра Костянтина (XII ст.) зображено три позиції руху Сонця по небосхилу: схід, зеніт, захід. На рівні землі розміщується фігура язичницького бога рослин Семаргла, а знизу - величезна голова ящура, що уособлює підземний світ. Такою бачили систему світобудови наші предки.
У народі широко побутували амулети, обереги. Кожне поселення мало своє святилище - капище. Воно вписувалось у форму кола (по-старослов'янськи коло - хоро, звідси святилища - хороми, і, напевно, танці, які виконувалися по колу,- хороводи).
Слов'янське язичництво як сформована релігія вийшло на найвищі рівні сприйняття суспільством. Воно відповідало особливостям світогляду народу і тому посіло у XVIII-XIX ст. місце державної релігії Київської Русі.
Особливості язичницьких вірувань і пантеону божеств
Поезія, зокрема усна творчість, будь-якого народу має глибинні витоки. Вона ґрунтується на певних уявленнях про походження народу. Це зумовлено як навколишнім середовищем, так і світобаченням. У цій сукупності спостерігаємо відбиття історичних реалій. Чим глибшою була віра народу, тим бурхливішою була фантазія, що трансформувала образи реальних героїв, надавала їм узагальнюючих рис, знаходила пояснення тих чи інших явищ.
У народній поетичній творчості вищі сили - боги - мали людську подобу, проте були наділені більшою силою, вмінням, можливостями і розумом. Ці образи узагальнювали уявлення про силу й мудрість народу. Поряд із позитивними героями як їхня антитеза живуть герої негативні. Вони доповнюють перших, відтіняють їхні кращі якості. Це своєрідний дуалізм світобачення.
Пантеон язичницьких богів формується на основі матеріалістичних уявлень, підкреслює зв'язок людини з навколишнім середовищем. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же Батько природи і Владика світу, волею якого утримується все і здійснюється управління долею всього і всіх. Друге місце посідали бог світла Сварог та його син Дажбог, Хоре, або Сонце, особливо шанований на Русі. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі. Різновидами Сварога були Яровіт, Руєвіт, Поревіт і Поренут. Вони уособлювали яр - весну, тобто ярість, мужність, молодість, свіжість - відновлення життя після зими.
Чільне місце після Вседержителя посідав Перун; ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає "грім", із грецької - "вогонь". За віруваннями слов'ян, це був володар грому і блискавок. Вирази "Перун убив", "Перунова стріла" говорили про його необмежену силу.
Дві сили йшли обіруч людини - Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший - пітьмою; перший будував, другий руйнував.
Особливо вшановувалися жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від матері-землі, були дуже популярні у віруваннях і відбивали природну першість усього живого на Землі. Поряд із чоловічим Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Жива; зображення їх було символом продовження життя: немовля, повний колос, виноград абояблуко.
Основний пантеон супроводжувала ціла низка божеств: Лель, Леля, Діванія, Дівонія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї. До речі, для слов'ян не характерним було принесення людей у жертву богам.
Разом із віруванням в істот, які, на думку слов'ян, були максимально наближені до них самих, обожнювалися всілякі духи і сили природи: Сонця, Місяця, зірок, граду, повітря, вітру, води... Та особлива шана надавалася деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я і свято оберігалося всіма, вирубування заборонялося. Цього правила суворо дотримувались. Найсильніше вшановувався дуб, особливо старий,- символ міцності; ясен присвячувався Перуну; клен і липа - символи подружжя; береза - символ чистої матері-природи.
Священними вважалися також птахи й тварини. Зокрема, зозуля - провісниця майбутнього; голуб - символ кохання; ластівка - доля людини; ворони - священні птахи; сова - символ смерті та пітьми. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва.
Серед тварин священними вважалися віл і кінь, а серед комах - бджола та сонечко. Асоціативний ряд зрозумілий і сьогодні.
Слов'яни вірили не тільки у матеріалізовані уособлення божої суті, а й у присутність особливої сутності - душі, яка, в їх розумінні, продовжувала своє існування після смерті небіжчика і, залежно від його чеснот, ставала або рабом, або добрим духом дерева, птаха, відгукувалася
Loading...

 
 

Цікаве