WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура України XVII-XVIII ст. - Курсова робота

Культура України XVII-XVIII ст. - Курсова робота

настроєм показує героїчну історію свого народу. Г. Кониський у драмі "Воскресение мертвых" (1747) загострює соціальні мотиви, показує, як козацька старшина загарбувала козацько-селянські землі.
Великої популярності набули інтермедії, які йшли в антрактах театральних вистав. Провідними темами їх були протиборство між шляхтичами і селянами, а герої-запорожці завжди виступали охоронцями прав народу проти утисків поміщиків, польських панів та орендарів. Реалізм і народний характер інтермедій, гумор і певною мірою сатиричні нотки були поштовхом для розвитку інших жанрів української літератури.
Суттєво змінюється віршована література. Панегірики поступаються історичній та побутовій тематиці, широко побутує версифікація - фігурні вірші, акровірші. Найбільшої популярності на початку сторіччя зажили І. Величківський, автор емблематичних збірок "Млеко", "Зе-гар" та збірок епіграм, ієромонах К. Зінов'єв, плідний сатирик Д. Туп-тало, С. Яворський, Г. Сковорода та ін.
У творах цих авторів простежуються мотиви народної творчості, наліт сентименталізму, висвітлюється побут українського народу, героями стають міські жителі та ремісники. Особливо це помітно у К. Зінов'єва, який перелічує десятки професій міського населення Лівобережжя. Він виступає проти пияцтва, а біблійних персонажів перевдягає у традиційну українську одіж - кожухи, свитки, плахти і розміщує серед народу.
Започатковується сатирична поезія; у ній висміюються "земляки", які ганяються за дворянськими титулами і намагаються якомога більше загарбати землі та кріпаків. У сатиричних віршах також викривається не краще ставлення до церкви та її служок. Переважно ці твори анонімні, адже авторам подібних сатир не хотілося їхати вивчати життя і побут народів Сибіру за державний кошт.
До оригінального виду літературної творчості можна зарахувати також проповіді, адже це був своєрідний жанр, який містив певну історичну інформацію, формував моральні засади, здійснював порівняльний аналіз біблійних осіб із сучасниками; робилися спроби ввести в них
навіть анекдоти та приказки; за популярністю їх можна прирівняти сьогодні з детективною літературою або телесеріалами. Відомими авторами того часу були К. Ставроцький, який видав збірку проповідей "Перла многоцінне", П. Могила, М. Смотрицький, Ю. Аникій, Й. Галятовський (був професором і ректором Київської колегії і автором збірки проповідей "Ключ розуміння" (1659) та трактату "Наука або способ зложення казання", власне теорії проповіді. Він також був автором низки проповідей проти унії та ісламу), А. Радзивиловський, автор збірок проповідей "Огородок Марии Богородицы" і "Вінець Христов". Популярними були проповідники Л. Баранович із збірками "Меч духовний" та "Труби словес проповідних", Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович, Ю. Кониський, Г. Сковорода та ін.
Популярними стають й оди. їх пишуть з різних історичних приводів, а також як пошанування тієї чи іншої особи. У цьому славословному жанрі варто зазначити, як ми вже згадували, два твори, які, завдяки використанню традиційної форми оди, виходять на рівень політичної програми. Це, зокрема, "Разговор Великороссии з Малороссиею" С. Ди-вовича (1762) - твір великої політичної та художньої сили проти московської політики, де доводяться права України на історичну суверенність, показано почуття національної гідності, глибоко розкрито розуміння минулого України, володіння автором історичним матеріалом, а також відома "Ода на рабство" В. Капніста, яка датується початком 80-х років XVIII ст. У ній гостро засуджується покріпачення селян, висловлюється протест проти централізаторської політики Росії. Доречно згадати, що жодний із цих творів не вийшов друком у XVIII ст.
Вартий уваги доробок народних митців, які створили непересічні пам'ятки фольклорної спадщини, представленої історичними і ліричними піснями. У селянських піснях відбилася вся глибина соціальних суперечностей того часу. На противагу дворянській літературі, де селянство зображалося в пейзанському світі пастухів і пастушок, у народній творчості життєві ситуації відбивалися у неприкрашеній реальності.
У піснях йде оповідь про славні дні героїчного Запоріжжя, про боротьбу повстанців, гайдамаків, галицьких опришків, Коліївщину та інші події. Багато пісень створено про героїв визвольної війни: Богдана Хмельницького, Семена Палія, Івана Богуна, Максима Залізняка, Олексу Довбуша, Івана Ґонту та ін. Народ змальовує їх могутніми
відважними богатирями, які безмежно віддані Україні. Не обійшов увагою народ різні сторони селянського життя - від народин (великі цикли колискових пісень) до ліричних, сімейно-побутових та наймиць-ких; за ними можна вивчати життя і побут українського селянства.
У другій половині XVII ст. на території України закінчуються воєнні дії. Настає мир. Починається активний період зведення цивільних і культових споруд, другу половину сторіччя можна вважати "золотим" віком українського мистецтва. В Україну приходить із Європи бароко - своєрідний стиль, який дав можливість пишно й урочисто віддзеркалити соціально-економічну ситуацію в суспільстві. Найбільш яскравим шанувальником цього напрямку був І. Мазепа, який кохався в архітектурі та будівництві. Він давав кошти і наглядав за зведенням Братського та Микільського монастирів, на церкву Всіх святих у Лаврі, реставрацію собору Святої Софії, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенського собору в Лаврі, Троїцької церкви; вкладав кошти в побудову церков у Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, Межигір'ї та інших містах. В. Січинський нарахував близько 40 храмів, на які дав гроші І. Мазепа. Звісно, він міг дозволити собі такі витрати, маючи за собою 19654 села в Україні та понад десяток у Росії, тож, напевно, ці трати не були обтяжливими для такої "середньозаможної" людини.
Будували також багато старшин: В. Миклашевський, В. Борковсь-кий, В. Кочубей, К. Мокієвський, П. Герцен, Д. Горленко та ін. Активнимбудівничим був митрополит Р. Заборовський. Відома пам'ятка, яка дійшла до сьогодні, зведена під його орудою Брама Забо-ровського, що нині входить до архітектурного комплексу Софії Київської.
Великий мистецький внесок зробили визначні архітектори, які працювали в Україні: В. Растреллі, автор проекту Андріївської церкви, О. Квасов звів собор у Козельці, Б. Меретин, автор собору Святого Юра у Львові; плідно працювали архітектори української школи С. Ковнір, який збудував так званий Ковніровський корпус у Лаврі, дзвіниці Дальніх і Ближніх печер, Кловський палац, і вихованець Київської академії І. Григорович-Барський, який збудував церкви Покровсь-ку, Миколи Набережного, комплекси Межигірського і Кирилівського монастирів, магістрат та багато приватних будинків.
У XVIII ст. починає активно розвиватися палацова архітектура. Зводяться палаци гетьмана К. Розумовського в Батурині та Глухові; у Ляличах на Чернігівщині будується маєток графа Завадовського та ін.
Скинувши ярмо війни зі своїх плечей, Україна почала будувати мирне життя. Поряд з розквітом блискучого барокового стилю розвивається дерев'яна архітектура. Люди почали використовувати нехай недовговічний, але дешевий і доступний матеріал - дерево. При зведенні споруд з дерева враховувався досвід будівничих попередніх поколінь та запроваджувалися
Loading...

 
 

Цікаве