WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура України XVII-XVIII ст. - Курсова робота

Культура України XVII-XVIII ст. - Курсова робота

він сам так і не зміг повною мірою осягнути значущості цих матеріалів.
За активної участі О. Бодянського, вченого секретаря "Общества истории и древностей Российских", у 1846 p. побачив світ "Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусіб'я, що були в Малій Росії, і про його смерть". Автор літопису був скромною людиною, що було в традиціях літописців, тому ім'я його невідоме. Він, як свідчить текст, був безпосереднім учасником війни Б. Хмельницького і, напевно, дожив до кінця XVII ст. Одразу ж після виходу праці розгорілася дискусія про особу Самовидця - хто він, козак чи особа священного сану. Ми більшою мірою схильні до версії, що це був козак. Адже козаки були освіченими людьми. Лексичний аналіз також дає підставу для такого твердження.
Самовидець розповідає про події, які відбувалися в Україні, і пов'язує їх із процесами в сусідніх державах - Росії, Польщі, Молдавії. Висвітлюється діяльність сподвижників Б. Хмельницького, не залишаються поза увагою історичні діячі сусідів - російського царя Олексія Михайловича, Степана Разіна та ін. Він, напевно, користувався архівом Коша Запорозького, оскільки в літописі наводиться низка документів про дипломатичні місії запорожців, точні цифри чисельності реєстрового козацтва тощо.
Існує версія, що Самовидцем міг бути Роман Ракушка-Романовсь-кий - громадський діяч часів Руїни.
"Літопис Самовидця" має непересічну цінність для науковців. Він дає змогу грунтовніше вивчити добу козаччини та особистостей, які її творили.
Перший козацький літопис анонімний, а наступні - авторські. Григорій Граб'янка і Самійло Величко уклали зводи, де розповіли про козацтво з тією повнотою висвітлення матеріалу, яка була їм доступна. Безперечно, обидва автори знали "Літопис Самовидця", але кожен тлумачив події по-своєму.
Незважаючи на те, що основна тема твору Г. Граб'янки - події визвольної війни 1648-1654 pp., він чільне місце відводить питанню походження козацтва, полемізує з польськими письменниками Коховським, Стриковським та Гвагніним, заперечуючи їм у тому, що слово "козак" походить від слова "коза", і робить спробу вивести походження січовиків від скіфів. Аргументація досить наївна, але заслуговує на увагу.
Він яскраво описує побут і життя козаків, їх моральні засади, стверджує, що за брехню, блуд і безчестя винний міг бути покараний на смерть.
Г. Граб'янка щиро вболіває за долю України, особливо після Люблінської унії 1569 р. Його обурюють утиски козаків та людності, які стали майже безправні й віддані на відкуп панам та орендарям, народ був приречений на вимирання.
Образ Б. Хмельницького висвітлюється досить об'єктивно і, виходячи з контексту, з великою повагою.
Літопис Г. Граб'янки й сьогодні є цінним першоджерелом. До нього додаються два реєстри Війська Запорозького - до Б. Хмельницького та після його смерті. Г. Граб'янка вводить у літопис словник незрозумілих слів, що полегшує сприйняття твору. Вперше текст літопису був опублікований 1793 р. у журналі Ф. Туманського "Российский магазин".
Найбільш фундаментальною працею є чотиритомний "Літопис" С. Величка. Незважаючи на пропуски, що стосуються 1649-1652 pp., автор доносить до читача багато джерел. У літописі використано цитати і посилання на іноземних авторів, подано великий обсяг інформації.
Автор "Літопису" не відокремлює Україну 1648-1654 pp. від історичного розвитку країн, з якими її звела доля, наводить багато цитат з історичних праць зарубіжних авторів, часто мовою оригіналу. Зокрема,
він цитує німецького історика Пуффендорфа, який розповідає про Б. Хмельницького та його оточення.
"Літопис" С. Величка за жанровими особливостями належить до художньо-літературного дослідження. Цей жанр допускає можливість викладу певної гіпотези бачення проблеми. Автор стверджує, що український народ виживе, незважаючи на всі намагання сусідів звести його з історичної арени. Свої аргументи він підкріплює словами Стефана Баторія: "...король хотел решительно истребить козачество, но не успел, и сказал незадолго до кончины: "Из этих лотриков-козаков образуется когда-то самостоятельное государство"".
"Літопис" С. Величка вперше було видано в Києві 1858 р. "Временною комиссиею для разбора древних актов".
В усіх козацьких літописах є одна особливість: їх автори відтворювали дійсність не такою, якою вона була, а такою, якою мала бути за їх уявленням. Про це влучно сказав І. Франко: "Власне в козацьких літописах Самовидця, Граб'янки, Величка і їх наступників і компіляторів таких, як Боболинський, Лукомський, Рігельман і т. п., було б інтересно прослідити зріст тої легенди про Хмельниччину, що в значній мірі заслонила перед ними правдиву дійсність. З літературного погляду се було явище дуже цінне, здібне будити запал у широких масах народу: аж у XIX віці ми побачили його значення для національного відродження і формування наших політичних ідеалів... Отся грандіозна конструкція Хмельниччини, конструкція більше літературна, аніж історична, була... головною заслугою козацьких літописів".
Вплив української культури на розвиток культурних процесів Росії
У козацьку добу Україна посідала чільне місце серед держав Східної Європи. Чигирин став центром, куди приїздили для політичних і ділових контактів посли Молдавії, Швеції, Валахії, Польщі, Туреччини. Велися переговори з Францією, Англією. Це була не тільки гетьманська, а й політична столиця України.
Проте починаючи із середини XVII ст. Москва намагається знівелювати, підкорити Україну, асимілювати її так, щоб навіть слово "Україна" зникло. Обмежувалася суверенність, а невдовзі й автономія. Метою політики Московської держави було підкорити український
народ духовно, позбавити його наукового й освітнього потенціалу. Московії потрібні були кадри - від учителя до вченого, а в тогочасній Росії таких навчальних закладів практично не було, єдиним джерелом наукових кадрів, близьких за вірою і мовою, була Україна. Ще до переяславських угод Московія зверталася по інтелектуальну допомогу до Києва, але нестабільна політична ситуація не давала змоги виконати прохання. Після возз'єднання з Україною до Москви поїхало багато вчених, учителів, фахівців з різних галузей знань.
При дворі царя Олексія Михайловича українські культура та освіта були дуже популярними. Випускники Києво-Могилянської академії Симеон Полоцький, учитель царських дітей, Єпіфаній Славенецький, Феодосій Сафонович та інші активно впливали на становлення московської культури: зароджуються театр, хоровий спів, література, а за царя Федора, вихованця С. Полоцького, при дворі стало загальною модою все українське - від одягу до столу.
Істотний вплив справляла й українська церква: будуються храми в українськомустилі, а розписують їх майстри з України, поширюється українське бароко, багатоголосні співи привезли із собою українські співаки. Боярин Ртищев та школи, керовані ним, запрошують учителів з Києва. Надходять з України і книги - "Требник" та "Лифос" П. Могили, твори І. Галятовського, М. Смотрицького, І. Гізеля та ін. "Руно орошенное" Д. Туптала витримало 8 видань. До Москви виписували багато шевців, кравців, садівників. Туди перебирались учені, письменники, педагоги, ченці. Граматика М. Смотрицького та "Історія" І. Гізеля були обов'язковими
Loading...

 
 

Цікаве