WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура України в період становлення радянської влади - Курсова робота

Культура України в період становлення радянської влади - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Культура України в період становлення радянської влади
Зміст
Вступ
Українізація
Національні меншини
Освіта
Середня спеціальна і вища школа
Наука
Література
Театр
Кіно
Музика
Образотворче мистецтво
Архітектура
Культурно-освітня робота. Ліквідація неписьменності
Преса
Видавництва
Список використаної літератури
Вступ
Перша світова, а потім громадянська війни дорого коштували Україні. Промисловість було вщент зруйновано, виробництво товарного продукту скоротилося майже в дев'ять разів. Збір зерна не перевищував 25 % довоєнного валового збору. Вартість карбованця знизилася в 13 разів. Людські втрати сягали 3-5 млн чол.
Одразу після революції селяни одержали землю, але згодом з ними почала вестися справжня війна. Головний удар було націлено проти селянських повстанських рухів. Незважаючи на те, що у боротьбі проти поміщиків інтереси селянства збігалися з інтересами нової влади, після розгрому всіх військових угруповань багнети Червоної Армії вперлися в селянські груди. Це, власне, і був початок конфліктів, репресій, масових депортацій, штучного голоду, коли під вивіскою політики "ліквідації куркуля як класу", суцільної колективізації йшло знищення селянина, який становить хребет нації.
Політику нівелювання більшовики вели і щодо інтелігенції. Гасло "пролетаризація інтелігенції" означало стирання різниці між фізичною і розумовою працею, що було максимально прийнятним для "відданих" малоос-вічених пролетарів. Процес пролетаризації інтелігенції розпочався в перші роки радянської влади. Дієвим кроком до цього було скасування в 1919 р. усіх дипломів, наукових ступенів, звань, одержаних у царській Росії.
Визначальним принципом "культурної" політики більшовиків стало, по-перше, знищення попередніх набутків культури на території Росії - національних, класових, релігійних - і створення єдиної пролетарської культури, яку згодом назвали соціалістичною. Таким чином, "нова культура", за висловом М. Горького, мала бути реалістичною за формою і соціалістичною за змістом. По-друге, ідеологічним підґрунтям нової культури декларувався марксизм, що означало матеріалізм у світогляді, диктатуру в політиці та колективізм в етиці. По-третє, верховенство науки над релігійними догмами. По-четверте, партійне керівництво всіма культурними процесами. Отже, культура ставала дієвою зброєю КПРС у вихованні слухняного людського масиву.
Українізація
Встановлення радянської влади в Україні проходило під гаслами соціальної справедливості та інтернаціоналізму, їх абсолютизація при одночасному ігноруванні природного прагнення пригнічених раніше народів до самовизначення й утворення незалежних держав ставили під сумнів міцність і довговічність утвореного в 1922 р. Союзу РСР. Та захмеліла від монопольної влади й затьмарена ідеєю світової революції більшість у Російській комуністичній партії виявилася нездатною оцінити хід подій, усвідомити відповідні уроки. Мало того, генеруючи центристські ідеї і всіляко заохочуючи такі тенденції, комуністична партія жорстоко придушувала будь-які прояви національної специфіки як ворожої "інтернаціональній пролетарській справі". Нищівній критиці піддавалися комуністи, які виступали на захист національних інтересів союзних республік, обстоювали право на вільний розвиток економічного, культурного і духовного життя всіх народів СРСР. У країні такими були члени РКП(б) - ВКП(б), колишні члени Української комуністичної партії (боротьбисти), Української комуністичної партії (укапісти) та інші, котрим офіційною пропагандою було навішено ярлик націонал-комуністів.
За таких обставин XII з'їзд РКП(б) у квітні 1923 р. проголосив політику коренізації, що передбачала підготовку й виховання кадрів корінної національності для роботи у державному апараті, управлінні народним господарством, запровадження навчання, видання книг, газет і журналів мовами корінних національностей.
Першим кроком у її здійсненні було усунення від влади відвертих російських шовіністів, супротивників курсу партії на "коренізацію". Серед них партійні керівники - перший секретар КП(б)У Е. Квірінг
та другий секретар Д. Лебідь, які не приховували ворожого ставлення до українізації. Зокрема Д. Лебідь весною 1923 р. проголосив теорію боротьби двох культур. На його думку, російська культура революційна, прогресивна; виразником її було місто, тоді як українська культура - сільська, контрреволюційна. Тому українська культура в перспективі мала загинути. Цю теорію ЦК ВКП(б) засудив як прояв російського шовінізму. Прибічників її разом із Д. Лебедем відкликали з України. Першим секретарем КП(б)У було призначено Л. Кагановича, другим секретарем став І. Клименко.
Одним із головних напрямків українізації визначено розширення сфери користування українською мовою в державних і партійних установах. Для чиновників 3 серпня 1923 р. було організовано курси української мови, після закінчення яких вони складали іспити. Той, хто не склав, втрачав посаду. З 1925 р. введено обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві, а з 1927 р. - у партійному. Це швидко дало результати. Якщо в 1922 р. українською мовою велося лише 20 /о усього діловодства, то в 1927 р. цей показник досяг 7%. Кількість українців у партійно-державному апараті збільшилася вдвічі.
Найбільший вплив українізація справила на розвиток освіти. Вона збігалася в часі з розгортанням культурної революції, головним напрямком якої була ліквідація неписьменності.
Різко збільшився обсяг видань української преси. На початку 30-х років він становив майже 90 % усіх періодичних видань республіки. Україномовними стали три чверті всіх театрів України. Період українізації став часом розквіту літературних та мистецьких угруповань.
Проте політика коренізації, як і національна політика в цілому, не була послідовною. Вона постійно дозувалася; на різних рівнях партійного керівництва з'являлося чимало бажаючих встановлювати її допустимі межі, вихід за які кваліфікувався як націоналізм. Прагнення великих і малих народів до національного відродження постійно наштовхувалось на протидію, що згодом переросла в тотальний наступ. В Україні це почалося в 1925 р. з приходом на посаду першого секретаря КП(б)У Л. Кагановича. Перші гоніння впали на керівників державних органів О. Шумського, Г. Гринька, М. Скрипника, які за службовим обов'язком відповідали за здійснення політики українізації. Потім розгорнулася боротьба проти всього народу.
Національні меншини
У 20-ті роки в Україні було створено першу в практиці
Loading...

 
 

Цікаве