WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурні процеси напередодні і в добу козаччини - Курсова робота

Культурні процеси напередодні і в добу козаччини - Курсова робота

європейських університетів. З-поміж перших ректорів - Иов Борецький, Ме-летій Смотрицький, Касіян Сакович.
П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській лаврі. Це викликалоневдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали.
Привілей Владислава IV від 1635 р. дозволяв вивчати у школах України польську мову, але при цьому заборонялося викладати богословські дисципліни. П. Могилі не вдалося реалізувати свою ідею - зробити Київську колегію вищим навчальним закладом з повним курсом навчання. Обмеження були суто прагматичні: щоб українські діти здобували освіту в польських католицьких академіях і відповідно покатоличувалися.
Києво-Могилянською колегією, а з 1701 р. - Академією, завжди опікувалися визначні політичні й громадські діячі України: І. Мазепа, якого В. Ясинський називав "промислінником і благодітелем", а Ш. Про-копович - "ктитором преславної Академії Могило-Мазепіянської", спорудив для неї новий будинок, Братський собор і постійно піклувався про неї. За ці добрі справи І. Мазепи Академія пережила репресії Петра І, її лихоманило майже ЗО років. Дещо поліпшив стан Д. Апостол. Останні її злет і піднесення були за гетьманування К. Розумовського; тут працювали Г. Кониський, С. Ляскоронський, Ю. Щербацький, Д. Ніщинський, М. Максимович - сузір'я імен, що склали б честь будь-якому університетові Європи.
Києво-Могилянська академія істотно вплинула на розвиток культури. Професура і викладачі, як правило, мали європейську освіту, більшість закінчила провідні вищі навчальні заклади і принесла до Академії кращі набутки методики наукових досліджень, організації навчального процесу. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів, а шкільні драматичні вистави здобули популярність у киян.
Учні шкіл та слухачі колегії, або "бурсаки", під час вакацій розходилися по селах України і були тією живою ланкою, яка пов'язувала Академію з народом. Вони працювали вчителями, організовували вистави, показували вертеп, співали колядки - одне слово, виконували просвітницьку і культурну місію, розпочату кобзарями.
Києво-Могилянська академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як Ш. Прокопович, Є. Плетенецький, Г. Сковорода, М. Ломоносов, Г. Полетика, С. Яворський, П. Завадовський, О. Без-бородько та багато інших, які гідно продовжували справу Академії в Москві та Петербурзі. Першими професорами та викладачами у
Московському та Санкт-Петербурзькому університетах були випускники Києво-Могилянської академії, а Ф. Прокопович став засновником Всеросійської Академії наук.
Уряд царської Росії своєю "милістю" позбавив Києво-Могилянську академію статусу світського навчального закладу, перетворив її спочатку на духовну академію, а згодом на семінарію.
Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби
Доба козаччини - період жорстоких воєн і безоглядної романтики, творення держави і формування нації. Суспільство висуває зі свого середовища героїв, борців за свободу та незалежність і йде за ними. Сколихнувся і піднявся весь етнос, щоб скинути ярмо поневолення. У цей складний і буремний час зароджується й набирає сили унікальне культурне явище - пісенно-поетичний доробок козацького середовища. Патріотизм, героїзм, мужність, презирство до смерті, волелюбність, миролюбність перелилися у поетичні рядки. Безіменні автори в думах і піснях у високохудожній формі зафіксували історію козацького руху.
Українські народні думи, історичні, побутові пісні давно привертали пильну увагу дослідників. Перші публікації народних дум і пісень з'явилися 1648 р.: "Дума про Козака Голоту", пісні "Засвистали козаченьки в похід з полуночі", один з варіантів піснетворки Марусі Чурай, "Був Сава в Немирові" (про Гната Голого і Саву Чалого). Кілька історичних пісень О. Павловський надрукував у "Грамматике малороссийского наречия" (Санкт-Петербург, 1818), І. Котляревський - у першому виданні "Наталки-Полтавки" (Харків, 1819). Ці публікації розбудили інтерес до збирання українського фольклору.
Учені, історики та шанувальники творчих набутків народу розгорнули активну діяльність на цій ниві. У Миргородському і Прилуцькому повітах на Полтавщині у 1814-1818 pp. записував думи та історичні пісні М. Цертелєв, а 1819 р. він видав першу збірку "Опыт собрания старинных малороссийских песен".
Термін "дума" у літературний обіг увів К. Рилєєв на початку 20-х років XIX ст. Він же опублікував 1825 р. "Думи" окремою книгою, наголосивши в передмові, що це "самобутній вид народної творчості, який побутує до цього часу серед народу". У мові народних співців термін "дума" відповідає назві "лицарські пісні". Сьогодні інколи думами називають історичні пісні про Байду, Нечая, Г. Голого та ін.
Багато записів українського народного епосу зробив М. Максимович. Він зібрав, уклав та видав кілька збірок: "Малороссийские песни" (М., 1827), "Украинские народные песни. Часть І" (М., 1834), "Сборник украинских песен. Часть I" (К., 1849). М. Максимович доповнив трактування терміну "дума": героїчна пісня, в якій розповідається про боротьбу українського народу з іноземними поневолювачами. За твердженням ученого, кожна дума була присвячена конкретній історичній події чи особі, тісно пов'язана з кобзарським рухом.
Не обійшов увагою пісенно-поетичний спадок України і М. Гоголь. У праці "О малороссийских песнях" він підкреслював, що пісня - "це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу".
Тарас Шевченко віддав належну шану українським народним думам. У своїх творах він змалював кобзарів кращими представниками епохи, порівнюючи їх із Гомером ("Гайдамаки", "Сліпий", "Прогулка с удовольствием и не без морали" та ін.).
Значну кількість записів зробили та активно пропагували фольклор доби козаччини Я. Головацький, П. Чубинський, В. Антонович, М. Драгоманов, І. Манжура, П. Рудченко (Панас Мирний), С. Ру-данський, М. Кропивницький, І. Франко, М. Лисенко, Леся Українка, Ш. Колесса та ін.
Пісенно-поетична творчість поділялася на кілька жанрових груп: похідні пісні, історичні з оповіддю про персоналі!, сімейно-побутові, ліричні, невільницькі. Для кожної з них характерні певні особливості.
Кобзарі виконували у той час кілька соціальних функцій. Перша суто творча - складання дум і пісень, в яких розповідається про звитягу козаків, друга - пропагандистська.
Пісні складали не тільки кобзарі. У козацькому середовищі було багато освічених людей, майже
Loading...

 
 

Цікаве