WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Організація науково-мистецьких товариств (пошукова робота) - Реферат

Організація науково-мистецьких товариств (пошукова робота) - Реферат

поширювалися в Україні у другій половині XIX ст., революційно-демократична молодь активно пропагує свої погляди через освіту, організовує школи для селян, робітників і ремісників. Ці школи працювали в недільні та святкові дні, звідси їх назва. У Києві на Подолі 1859 р. відкрилася перша недільна школа. Протягом 1859-1862 pp. в Україні їх діяло понад 110.
Недільні школи підтримували передові діячі культури, створювали та видавали підручники для них. Так, Т. Шевченко підготував і видав "Букварь южнорусский", П. Куліш - "Граматику", О. Кониський - "Шотницю". Студенти та гімназисти старших класів ставали вчителями в цих школах. Разом із слухачами вони заснували спілку "Громада", членами якої були П. Чубинський, П. Житецький, В. Антонович, Т. Рильський та ін. Царським указом 1862 р. недільні школи були закриті, їх діяльність було відновлено тільки на початку XX ст.
За європейським зразком в Україні окремі громадські об'єднання дістали назву клубів. Перші з них були становими - дворянські, купецькі, офіцерські, ділових людей. Вступ був обмежений, а утримання здійснювалося на внески.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. поряд із становими створювалися народні клуби у Києві, Харкові, Одесі. При них діяли читальні, бібліотеки, лекційні та концертні зали, гуртки та курси. У 1893- 1896 pp. у Києві працював соціал-демократичний "Лук'янівський клуб", а упродовж революції 1905-1907 pp. у багатьох містах України з'явилися легальні робітничі клуби, які були центрами політичного об'єднання та самоосвіти пролетаріату (зокрема, клуб трудящих осіб у Києві). З наступом реакції їх було закрито. Легально продовжували існувати тільки народні доми та "Просвіта".
Починаючи з 1908 p. з ініціативи М. Лисенка у Києві засновано "Український клуб", що став культурно-просвітницьким центром демократичного спрямування. Але і його в 1912 р. було закрито. Усього в Україні в 1913 р. налічувалося 48 клубних закладів.
Важливу роль у збереженні та поширенні знань відігравали бібліотеки. Українці завжди шанували книгу, а в лиху годину берегли її як найцінніше майно. Першою відомою бібліотекою в Київській Русі була бібліотека Софійського собору, заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим.
З XI ст. починається створення одного з найбільших книгосховищ рукописних та друкованих творів - бібліотека Києво-Печерського монастиря. Цю справу продовжують й інші монастирі незважаючи на тенденційність підбору книжкових фондів. Такі бібліотеки сприяли розвитку вітчизняної освіти і культури.
П. Могила перед смертю в 1647 р. заповів Київській академії понад 2 тисячі книг зі своєї бібліотеки. Це стало доброю традицією. Ректори та вихованці Києво-Могилянської академії дарували їй книги. Тут зберігалися також рукописи, хроніки, літописи, спогади, щоденники, документація, передплатні видання. З їх фондів поповнювалися бібліотеки всієї України.
Велику роль у поширенні знань у XVI-XVII ст. відігравали бібліотеки Львівського, Київського, Чернігівського, Луцького, Острозького братств, а також університетські бібліотеки Львова (1661), Харкова (1805), Києва (1834), Одеси (1865), Чернівців (1875).
Під впливом ідей просвітництва та гуманізму в Україні започатковуються приватні книжкові зібрання. Найвідоміші з них - Ф. Проко-повича (3192 книги), Ф. Лопатинського (1416 книг), Г. Самойловича (1147 книг), а бібліотеку Г. Полетики сучасники називали "золотоносною Каліфорнією".
З допомогою прогресивної інтелігенції у XIX ст. було відкрито перші публічні бібліотеки в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Чернігові. У 60-70-х роках виникли народні бібліотеки на Херсонщині, Харківщині, а в Західній Україні - у Львові, Станіславі, Тернополі та ін.
У другій половині XIX - на початку XX ст. створюються бібліотеки при просвітницьких товариствах, народних домах, марксистських гуртках (у Катеринославі, Луганську, Юзівці). Бібліотеки й читальні створювалися "Просвітами".
На початку XX ст. в Україні налічувалося 3153 бібліотеки з фондом близько 2 млн книг.
"Просвіти" та їх роль у культурному процесі
Бурхливий розвиток індустрії великих міст, використання найманої праці в різних галузях
виробництва, встановлення ринкових відносин у другій половині XIX ст. зумовили потребу підвищення кваліфікації, загальнокультурного рівня робітників. Потяг народу до освіти і культури сприяв діяльності громадських організацій. Створюються Харківське та Київське товариства грамотності; при них відкриваються недільні школи, бібліотеки-читальні, де читаються лекції та провадяться інші просвітницькі заходи.
"Просвіта" як громадське товариство засноване 8 грудня 1868 р. у Львові. Першим його головою став А. Вахнянин. Головним завданням товариства було поширення освіти серед народу та сприяння формуванню національної свідомості. У містах і містечках Галичини діяли його філії. На східноукраїнських землях "Просвіти" з'явилися під час революції 1905-1907 pp. - у Катеринославі, Одесі, Києві, Кам'янці-Поділь-ському, Чернігові, Житомирі. Дев'ять "Просвіт" мали ЗО філій, їх діяльність була пов'язана з революційною та національно-визвольною боротьбою, і на відміну від галичанських, які були централізовані, кожна з них працювала автономно.
"Просвіти" видавали книги для народу, здійснювали театральні постановки, створювали народні хори, вели боротьбу за право викладання у школах українською мовою. Столипінським циркуляром 1910 р. східноукраїнські "Просвіти" були закриті.
У роботі "Просвіт" брали участь прогресивні діячі української культури - М. Шашкевич, Ю. Федькович, І. Франко, Г. Хоткевич, Леся Українка, М. Коцюбинський та багато інших.
РОЗВИТОК МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА НАПРИКІНЦІ XIX - НА ПОЧАТКУ XX ст.
В українській культурі цього періоду яскраво виявилися найкращі риси - ідейність, народність, реалізм, її провідниками були діячі українського театру М. Кропивницький, М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовський, композитори М. Лисенко, М. Леонтович, С. Людкевич, Я. Степовий та ін. Український театр перетворився на справжню громадську трибуну в боротьбі за утвердження демократичної української культури. Поразка революції 1905-1907 pp., реакція з боку царизмузагострили ідеологічну боротьбу в культурницьких і просвітницьких угрупованнях. Частина творчої інтелігенції була розгублена цими подіями; на творчості окремих композиторів позначився вплив модернізму (Б. Яновський, Л. Лі-совський та ін.).
Активізується діяльність гуртків і товариств, хорового руху, відкриваються народні будинки (Київ, Одеса), у Києві - Літературно-артистичне товариство, хор товариства любителів музики. Подібні мистецькі об'єднання виникають в Одесі, Полтаві, Житомирі, Львові, Перемишлі, Станіславі, Коломиї, Стриї, Тернополі та ін.
У пропаганді української музики велику роль відіграли видатні українські виконавці, зокрема оперні співаки І. Алчевський, Є. Гушалевич, С. Крушельницька, О. Мишута, М. Менцінський та ін.
Продовжує розвиватися домашнє музикування, що охоплює широкі верстви населення. Товариствами друкуються збірки та окремі твори. Працюють музичні школи, бази, приватні музичні курси. Особливе місце серед цих закладів належало Музично-драматичній школі ім. М. Лисенка, на основі якої було відкрито Вищий музично-драматичний інститут ім М. Лисенка у Києві (1918) та школу-інститут ім. М. Лисенка у Львові.
Вплив народної пісні на розвиток свідомості дедалі зростає, актуально звучать старовинні пісні про
Loading...

 
 

Цікаве