WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська наука і культура початку XIX ст. - Реферат

Українська наука і культура початку XIX ст. - Реферат

ґрунтовну фахову підготовку в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, у майстерні К. Брюллова. Він заклав підвалини професійного реалістичного мистецтва, виконав велику кількість мистецьких творів у живописі та графіці, став першим українським художником, якого Академія мистецтв вшанувала званням академіка.
Наукові студії пробудили наукову думку, завдяки чому було сформовано громадські товариства, які об'єднали навколо себе цвіт української інтелігенції - Кирило-Мефодіївське братство, яке виробило першу політичну українську програму - федерацію слов'янських народів, громади Києва, Одеси, Полтави, Чернігова.
Наприкінці XIX ст. відбувається могутній рух за об'єднання українців Заходу і Сходу. Цьому активно сприяють митці Центральної України та Галичини.
Нове покоління українців об'єднується в гуртки, братства і громади, які пропагували українську ідею і несли її в маси через "Просвіти", недільні школи, мистецькі гуртки. Поряд із цим наприкінці XIX ст. середнє покоління і молодь виходять на рівень політичної свідомості - рівень створення партійних організацій. В Україні працювали партії всіх напрямків: крайні ліві, крайні праві, центристи з об'єднаними програмами. У більшості з них провідним гаслом було зробити Україну самостійною, соборною і незалежною державою.
Таким чином, незважаючи на великі втрати, яких зазнала Україна, вона змогла і зуміла при таких обмеженнях і мінімальних можливостях сформувати свідому частину суспільства, яка сталакаталізатором і провідником революційних ідей, ідей боротьби за свободу і незалежність України.
Розвиток науки в Україні початку XIX ст.
Суперечливим і складним був розвиток науки в Україні. Ні Росія, ні Австро-Угорщина не були зацікавлені у проведенні наукових досліджень в Україні, з підозрою сприймали прогресивні ідеї. Проте українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток науки.
Розвитку науки в Україні сприяли численні наукові товариства, що виникли у 70-90-х роках: дослідників природи (у Харкові, Києві та Одесі), математичне (у Харкові), фізико-математичне (у Києві), істо-рико-філологічні при Харківському, Новоросійському університетах, історичне Нестора-літописця, наукове ім. Т. Шевченка у Львові та ін. Розвиток науки в Україні був тісно пов'язаний з вищими навчальними закладами, переважно з університетами. Тут формувалися наукові школи. У Харківському університеті кафедру механіки очолював О. Ляпунов, який створив загальну теорію стійкості руху. Київський математик М. Ващенко-Захарченко уклав ряд підручників, за якими навчалося багато поколінь. Кафедру фізики Київського університету очолював
М. Авенаріус - основоположник однієї з перших у Росії наукових шкіл молекулярної фізики. Один із засновників рентгенографії та рентгенології в Росії М. Рильчиков з 1880 по 1902 р. працював у Харкові.
Розвиток хімічної науки пов'язаний з ім'ям М. Бекетова, який з 1855 по 1887 р. очолював кафедру в Харківському університеті, заклав основи нової наукової галузі - металотермії та підвалини нового напрямку - фізичної хімії.
Геологічна наука завдячує своїм розвитком діяльності К. Феофілак-това, який заснував Київську школу геології. Основоположником палеоботаніки став І. Шмальгаузен.
Плідну діяльність у галузі біологічної науки в Новоросійському університеті розгорнув видатний учений І. Мечников, який разом з М. Га-малією відкрив в Одесі першу в Росії і другу у світі бактеріологічну станцію. У цьому ж університеті у 1871-1876 pp. засновник російської фізіологічної школи І. Сеченов очолював фізіологічну лабораторію.
До золотого фонду медицини увійшли праці талановитого київського хірурга Ю. Шимановського, основоположника гістофізіології Н. Хржон-щевського, засновника вітчизняної експериментальної гігієни В. Су-ботіна.
Гостра ідейна боротьба супроводжувала розвиток гуманітарних наук. Ідеї розвитку економіки, науки, освіти, необхідності морального вдосконалення суспільства обстоювали Я. Ковельський, І. Котляревський, В. Каразін, П. Грабовський.
Історична наука збагатилася рядом творів М. Костомарова. З-під його пера вийшли книги "Гетьманство Виговського", "Гетьманство Юрія Хмельницького", "Руїна", "Мазепа", "Павло Полуботок" та ін.
Лазаревський видав свої дослідження історії Лівобережної України, В. Іконников - фундаментальну працю "Опыт русской историографии". Численні праці з історії, археології, етнографії написав В. Антонович, зокрема "Дослідження про гайдамацтво за актами 1700-1768", "Археологічні знахідки і розкопки в Києві і Київській губернії".
Незважаючи на жорстокі переслідування української мови, велику роботу щодо її дослідження, а також дослідження літератури і фольклору виконували П. Житецький, О. Потебня, М. Петров. Великий внесок у дослідження історії і теорії української літератури зробив
1. Франко. Фольклористика та етнографія поповнилися працями М. Сумцова, П. Чубинського, М. Драгоманова, Б. Грінченка та ін.
Список використаної літератури:
1. Заставний Ф. Українська зарубіжна діаспора // Дзвін. - 1991. - № 8.
2. Затенапький Я. П. Українське мистецтво першої половини XIX - початку XX ст. - К., 1964.
3. Історія культури України / В. А. Бокань та ін. - К., 1993. - Ч. І; 1994. - Ч. II.
4. Історія України. - Львів, 1996.
5. Історія України. Нове бачення: В 2 т. - К., 1996.
6. Історія української літератури: У 2 т. - К., 1988.
7. Історія українського мистецтва. - К., 1966-1970.
8. Історія українського мистецтва: В 6 т. - К., 1964-1968.
Loading...

 
 

Цікаве