WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Службовий етикет - Реферат

Службовий етикет - Реферат


Реферат з культури
Службовий етикет
Зовнішній бік ділових стосунків регламентує службовий етикет. Так, складовими медичного етикету є: дотримання правил хорошого тону, правил благопристойності, відповідного зовнішнього вигляду (чистота одягу, білий, гарно випрасуваний халат і шапочка).
Людина, яка володіє справжньою культурою спілкування, виявляє її всюди: на роботі, на відпочинку, в сімейному колі і громадських місцях. Уміння людей передавати свої думки і почуття іншим людям, уміння не лише говорити, а й слухати, виявляти розуміння і доброзичливість, співчуття і увагу складають культуру повсякденного спілкування.
Дейл Карнегі у книжці "Як здобувати друзів і впливати на людей" дає такі рекомендації: "Намагайтеся, щоб Ваш співбесідник говорив більше, ніж Ви; будьте добрим слухачем. Заохочуйте інших розповідати Вам про себе; ведіть розмову в колі інтересів Вашого співбесідника".
Справжню культуру міжособистісних стосунків визначають етичні норми поведінки особистості У повсякденних стосунках з іншими людьми в процесі спілкування велику роль відіграють самооцінка особистості, концентрація уваги, здатність людини стати на позиції партнера.
Однією з важливих характеристик є самооцінка, тобто уміння оцінити себе, свою діяльність, своє місце в групі і своє ставлення до інших. Самооцінка дає можливість людині аналізувати свої дії і вчинки. Вона залежить від вихованості і культури.
Спілкування людей починається із сприймання одне одного. Спілкування буде розвиватися ефективно, якщо перше враження викликає почуття симпатії. У випадку антипатії можуть виникнути психологічні бар'єри в спілкуванні. В будь-якому разі спілкування має будуватися з урахуванням індивідуальних особливостей і особистісних рис тих, хто спілкується.
Взаємовідносини стають багатшими, змістовнішними, якщо люди оволодівають навичками і дотримуються норм і принципів культурного спілкування. Вияв поваги до людської гідності й індивідуальності і особистості дає можливість удосконалювати стосунки між людьми. "Поводься з іншими так, як би ти бажав, щоб вони поводилися з тобою" - основне правило моральності, яке має бути життєвим кредо лікаря.
Принцип колегіальності
Саме медицина в кращих своїх моральних зразках і намаганнях концентрує й наочно уособлює концептуальні принципи та засади професійної колегіальності, тобто фахової взаємоповаги, порозуміння та водночас вимогливості до практичної роботи лікарів заради інтересів хворого. На важливості шанобливого ставлення лікаря до знань та навичок більш досвідченого колеги наголошує Гіппократ у своїй класичній "Клятві". Цей постулат лікарювання красномовно зауважено й у "Факультетській обітниці" молодих вітчизняних лікарів перед початком самостійного шляху. Варто зазначити, що принцип колегіальності загалом ґрунтується й проголошує повагу до будь-якої думки в процесі надання медичної допомоги (скажімо, під час консиліуму), незалежно від офіційного статусу лікаря. Власне, консиліум - то не обов'язково зіткнення протилежних міркувань трьох-чотирьох спеціалістів або якийсь формальний акт чи процедура.
Вельми цікавим нам здається уривок зі спогадів славнозвісного академіка Миколи Дмитровича Стражеска. Він згадував історію видатного клінічного відкриття - одного із перших прижиттєвих діагнозів тромбозу вінцевих судин, тобто перших щаблів учення про інфаркт міокарда та ішемічну хворобу серця ще в період, коли не застосовувалась ЕКГ. Цей епізод М. Стражеско наводить, розповідаючи про свого вчителя, генія світової терапії, професора Василя Парменовича Образцова.
"Звичка в Образцова була така. Прийшовши до терапевтичного відділення в Олександрійській лікарні (нині Центральна міська клінічна лікарня в Києві у районі Бессарабського ринку - Авт.), він в інтерна насамперед запитував, скільки є нових хворих, на що вони хворіють, і відразу йшов до них. Одного разу він наблизився до пацієнта, який потрапив до лікарні з приводу жорстокого болю в ділянці груднини. Свідомість його була потьмарена, пульс майже не промацувався. Образцов сів напроти, почав спостерігати, потім досліджувати, слухати. Він запитав інтерна: "Як ви гадаєте, що у хворого?" Той, як кажуть, бовкнув: "Ревматизм груднини". Образцов примружив ліве око (це була його манера) й продовжував сидіти біля хворого, нічого не кажучи. Скепсис на його обличчі проглядався чітко.
Начебто про себе я зауважив: "А може то закупорка вінцевих артерій серця?". Образцов крутнувся здивовано, подивився на мене й сказав: "Ви, мабуть, вгадали".
Запам'ятаємо цю дивовижну височінь колегіальності. Великий лікар погодився з думкою молодшого колеги. Відтак, у клініці В. Образцова справді панували товариськість, пильна увага до припущень і наукових осяянь. Отже, маємо діагностичний успіх на тлі колегіальної згуртованості!
Таким чином, колегіальність у медичному колективі є одним із наріжних принципів, які регулюють взаємостосунки між співробітниками. Колегіальність - це співробітництво і єдність, довіра й взаємоповага у вирішенні складних питань діагностики, патології та лікування хворих.
На жаль, у клінічній практиці зустрічаються непоодинокі випадки прикрого нехтування даним професійним принципом з боку як лікарів, так і середнього медичного персоналу. Частіше колегіальність порушують деякі молоді лікарі-кар'єристи, які в гонитві за "авторитетом" чи зиском поступаються принципами добропорядності щодо товаришів по роботі. Не може бути ніякого виправдання таким лікарським висловлюванням, як, наприклад: "Вам встановили помилковий діагноз", "Вважайте за щастя, що потрапили на лікування до мене" тощо. Свідоме чи навіть легковажне, випадкове паплюження професіоналізму колеги шкодить і справі, й пацієнтові. Адже чи буде відвідувач такого лікаря й надалі вірити в медицину? Напевно, ні. Отже, штучні методи самореклами й ствердження свого "авторитету" згубні хоча б тому, що будуються на аморальній основі.
Натомість вслухаємося у формулу відомого хірурга-гуманіста Поділля Людвига Івановича Малиновського, яку наводять у книзі "Лікарі-вінничани" О. Голяченко й В. Чорний. Л. Малиновський, який збудував у Вінниці губернську земську лікарню й оперував безліч разів, не брав із хворих жодної копійки. Характеризуючи свою хірургічну
Loading...

 
 

Цікаве