WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українське культурне відродження ХIХ ст. - Курсова робота

Українське культурне відродження ХIХ ст. - Курсова робота

відбився на всьому розвитку української культури, а традиція політичної боротьби була перервана аж до 90-х років XIX ст.
Всю другу половину XIX ст. активність національної інтеліґенції розгортається майже виключно в сфері "культурництва". У кінці 50-х років на Правобережжі серед дворянства та інтеліґенції, в тому числі польської, складаються групи молоді, які гаряче співчувають українському народу, поважають його культуру. Вони і в побуті переходили на народну мову. Одним з лідерів руху став В.Антонович, у майбутньому визначний історик. Прихильників таких поглядів стали називати "хлопоманами", тобто "любителями народу". Як розвиток тих же настроїв в 1859 р. студентами і молодими викладачами Київського університету створюється напівлегальна культурно-просвітницька організація "Громада". Свою мету вона бачила в просвіті народної маси, для чого організовувалися безкоштовні недільні школи, видавалися дешеві книги. Була створена Тимчасова педагогічна школа, де готували вчителів для сільських шкіл. Всі викладачі працювали в ній безкоштовно. У київській "Громаді" брав участь М.Драгоманов - історик, політичний діяч, П.Чубинський - етнограф, поет, автор слів гімну "Ще не вмерла Україна". Подібні громади виникли в багатьох містах.
Ідейний центр "громадівського" руху виявився у Петербурзі. Сюди в кінці 50-х років після заслання повернулися кирило-мефодіївці. В.Білозерський домагається дозволу і на гроші меценатів в 1861 р. починає видавати перший регулярний український літературний і суспільний журнал "Основа". У ньому співробітничають Костомаров, Куліш, Драгоманов, публікується спадщина Шевченка. У цей час зав'язуються тісні контакти з передовою російською громадськістю. Навіть з боку уряду робляться деякі ліберальні кроки: Кулішу доручають перекласти українською мовою закони про скасування кріпацтва, за державний рахунок видаються українські підручники.
Ситуація кардинально змінюється в 1863 р. після антиросійського повстання в Польщі. Український національно-культурний рух жорстоко придушується. Прокотилася хвиля арештів, Полтавська і Чернігівська громади були повністю розгромлені, журнал "Основа" закрився. Особливою непримиренністю відрізнялася позиція міністра внутрішніх справ Російської імперії Валуєва. Він підписує сумно відомий указ, що забороняє друкувати українською мовою навчальну, наукову і релігійну літературу на тій підставі, що "никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может". Після нетривалого "перепочинку" на початку 70-х років, відміченого активізацією історичної науки і літератури, про що вже йшла мова, антиукраїнська політика була продовжена. У 1876 р. в місті Емсе царем Олександром II був підписаний указ, яким заборонялося: друкувати і ввозити в межі імперії книги українською мовою, ставити спектаклі і навіть писати тексти до музичних нот українською. Однозначної заборони української художньої літератури на "малоросійській" мові не було, але цензура таких книг не пропускала, навіть з російських творів викреслювалися українські слова.
Імперська великоросійська політика привела до того, що український центр в 60-70-і роки XIX ст. перемістився в Західну Україну. В Австро-Угорщині після революції 1848 р. формально нерівність української мови було усунено, у Львівському університеті відкрили кафедру української мови і літератури. На практиці польське домінування зберігалося, в 1859 р. навіть спробували ввести латинський алфавіт в "русинську" писемність. У таких умовах значна частина місцевої інтеліґенції побачила порятунок в тісному союзі з Росією, причому не з демократичними, а з урядовими реакційними колами. Склалася теорія і про єдність мови. Описана течія отримала назву "москвофільства".
"Москвофілам" у національному культурному русі протистояли "народовці" - однодумці і продовжувачі справи громад. Їх журнал "Правда" з 1867 р.починає відігравати роль загальноукраїнського видання. З 1868 р. свою історію веде товариство "Просвiта", що займалося виданням книг, журналів українською мовою. Багато відомих діячів української культури переїжджають зі Східної України в Західну. У Львівському університеті активно працює М.Грушевський. Часто буває тут П.Куліш. З Женеви підтримує зв'язок М.Драгоманов. З'являються свої лідери, передусім І.Франко. У 1873 р. у Львові засновується згадане вище "Літературне товариство ім.Шевченка", перетворене в 1892 р. в наукове. У 90-і роки воно видає солідне періодичне видання - "Лiтературно-науковий вiсник", що друкував авторів і розповсюджувався і на Заході, і на Сході України.
* * *
Аналіз розвитку різних сфер української культури дозволяє прослідкувати, як складалися долі українського відродження в XIX ст. Пояснити його закономірності допомагає відомий теоретичний висновок німецького вченого Гердера про основні етапи, які проходили європейські національні рухи. На першому етапі, як було показано, невелика група вчених-інтелектуалів збирала історичні документи, фольклор, предмети старовини, побоюючись, що самобутність їх народу може зникнути. Другий, або культурницький етап став етапом відродження української мови, виникнення національної літератури і мистецтва. Це готувало етап створення політичних організацій, що висувають національні вимоги, аж до утворення незалежної держави.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Авдієв В.И. Історія Древнього Сходу. - М.: Госполитиздат, 1953.- 758с.
2. Антична Греція. - В 2-х тт. - М.: Наука, 1983.
3. Асеєв Ю.С. Джерела. Містецтво Киiвськоi Русi. - ДО.:Мистецтво, 1979.- 216 з.
3. Барг М.А. Епохи і ідеї. Становлення історизму. - М.: Думка, 1987. -348 з.
4.Белiчко Ю.В. Українське радянське мистецтво перiоду громадянської вiйни. - ДО.:Мистецтво, 1982.- 183 з.
5. Бiлецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII столiття. - ДО.:Мистецтво, 1981.- 159 з.
6. Богомолов А. С. Антична філософія. - М.: изд-у МГУ, 1985 -368 з.
7. Віннічук Л. Люди, вдачі і звичаї Древньої Греції і Ріма.- М.: Вища школа, 1988. - 496 з.
8. Воропай Про. Звичаї українського народу. - ДО.:Оберiг, 1993.- 590 з.
9. Горфункель А. X, Філософія епохи Відродження. - М.: Вища школа, 1990. - 368 з.
10. Гріненко Г.В. Хрестоматія по історії світової культури. - М.: Юрайт, 1998.- 669с.
11. Грушевський М.С. Нарис історії українського народу. - ДО.:Лыбидь, 1991.-398 з.
12. Гуревич А. Я. Категорії середньовічної культури. - М.: Мистецтво, 1984. -350 з.
13. Дмітрієва Н. А. Коротка історія мистецтв. - М.: Мистецтво, 1990.- 319с.
14. Історія Древнього світу. У 3-х тт. - М.: Наука, 1983.
15. Історія мистецтва зарубіжних країн. - М.: Мистецтво, 1980.- 384 з.
16. Історія середніх віків. - В 2-х тт. / Під ред. Сказкина С. Д. - М.: Вища школа, 1977.
17. Історія Франції. - В 3-х тт. - : Наука, 1972.-360 з.
18. Iсторiя свiтової культури. - Лібiдь, 1994.-320 з.
19. Iсторiя української лiтератури ХХ ст. - У двох книгах. /за ред. В.Г.Дончика.- ДО.:Лібiдь, 1994.
20. Iсторiя української культури /За загал. ред. I.Крип'якевича. - ДО.:Лібiдь, 1994.- 656 з.
21. Ковальчук О.В. Украiнське народознавство. - ДО.:Освiта, 1992.- испр. і перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта, 1999.- 704с.
40. Енциклопедія для детей.- Т.6. - Релігії світу. Ч.2. - 3-е изд., испр. і перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта, 1999.- 688с.
41. Енциклопедія для детей.- Т.7. - Мистецтво. Ч.1 - 2-е изд., испр. і перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта, 1999.- 688с.
Loading...

 
 

Цікаве