WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Гравюра стародруків - Реферат

Гравюра стародруків - Реферат

відтворенні пластичних форм.
Велику увагу художник приділяє у своїх творах образу людини. У його складних композиціях помітне прагнення до урочистості, монументальності, барокової пишності. Художникзавжди широко використовує у своїх композиціях різні символи, алегоричні та біблійні сюжети.
На початку XIX ст. українське графічне мистецтво вступає в новий етап свого розвитку. Внаслідок зростання антифеодального руху народних мас виникають нові революційно-демократичні ідеї, які впливають і на формування мистецтва. Провідне місце тепер займає станкова графіка, а в ній на широку дорогу виходять побутовий та історичний жанр, пейзаж та портрет, які в період переважання церковних канонів лише частково існували в книжковій та естампній гравюрі. Збагачення художньої мови сприяло опануванню митцями нових графічних технік: торцевою гравюрою на дереві, автолітографією, офортом, акватинтою та "чорною манерою" (мец-цо-тинто), які з явилися в кінці XVIII - на початку XIX ст. Зокрема, торцева гравюра була винайдена 1771 р. англій-ським гравером-ілюстратором Томасом Б'юїком, що почав гравірувати штихелем на торці самшита і легко домігся багатої тональності у відтворенні світлотіні, витонченості лінії.
Порівняно з трудомісткою гравюрою на металі, торцева гравюра на дереві стала доступнішою, і головне, її можна було друкувати в книзі одночасно з текстом, як і обрізну гравюру. Великі вигоди нової техніки відразу полюбилися граверам, і невдовзі вона стала відомою в усьому світі. В українському книгодру-куванні торцева гравюра почала вживатися з початку XIX ст. Літографія була винайдена у кінці XVIII ст. пражанином Алоїзом Зенефельдером. На Україні вона стала відомою у 20-х рр. XIX ст. і відразу набула широкого розвитку.
Новим етапом у розвитку українського мистецтва графіки стала творчість Т. Шевченка. Учень славетного російського художника К. Брюллова в Петербурзькій академії, Шевченко засвоїв принципи високого професіоналізму і став видатним українським митцем.
У творчості Шевченка-художника значне місце займає графіка. Він багато працював у рисунку олівцем, пером, любив сепію, акварель. Надавав великого значення естампній графіці як найбільш доступному виду мистецтва для широких верств і сам працював багато в техніці офорта й акватинти.
Видатними графічними творами є серія офортів Т. Шевченка "Живописная Украйна" (1844), у якій художник відобразив історичне минуле й сучасний йому народний побут та красу природи України.
У роки заслання в степах Казахстану Шевченко змальовував життя і побут казахського народу. Там же в 1856-1857 рр. він виконав соціальне загострену серію малюнків "Притча про блудного сина". У таких композиціях, як "Кара шпіцрутенами", "Кара колодкою", "У в'язниці", він гостро засудив мерзенну російську солдатчину, розкрив драматизм людської трагедії.
Значне місце у графічній творчості Шевченка займає портрет. Він завжди прагнув до виявлення вдачі і внутрішнього світу людини. Саме такі його портрети М. Щепкіна, Ф. Бруні, Айри Олдріджа, Ф. Толстого, П. Клодта, сюїта автопортретів, в яких розкрито глибоку душевну драму гнаного російським царатом, але нескореного Кобзаря.
Ще студентом академії Шевченко проявив свій талант і в книжковій графіці. У 1840 р. він виконав акварель "Марія" до поеми О. Пушкіна "Полтава". У 1841 р. створив ілюстрацію до повісті М. Надєждіна "Сила волі", у тому ж році - ілюстрацію "Знахар" до однойменного твору Г. Квітки-Основ яненка, що була відтворена ксилографією у книзі О. П. Башуцького "Наши, списанные с натуры русскими" (1842). Він перший створив ілюстрацію до повісті М. Гоголя "Тарас Бульба" (1842), виконав сепії до власних поем "Слепая" та "Невольник".
У цей же період Шевченко ілюстрував книгу М. Полевого "История Суворова" (1843) та виконав 12 портретів до видання того самого автора "Русские полководцы" (1844), які були переведені в гравюру на металі англійським гравером Джоном Енрі Робінсоном і надруковані в Лондоні. Відома ще одна його ілюстрація до трагедії Шекспіра "Король Лір".
В останні роки своєї творчості Шевченко захопився офортом і акватинтою. Він досяг у цих видах графіки великої майстерності, став одним з найкращих офортистів свого часу й одержав звання академіка гравюри.
Творчість Шевченка-графіка мала величезний вплив на подальший розвиток українського і російського графічного мистецтва. Про значення його як великого народного поета і художника для російського і українського мистецтва влучно і зворушливо сказав російський художник Лев Жемчужников: "Вийшовши з простого народу, він не відвернувся від убозтва й голоти, навпаки - він і нас повернув обличчям до народу, примусив полюбити його і співчувати його вболіванням. Він ішов попереду, вказуючи і чистоту слова, і чистоту думки, і чистоту життя" ("Основа", 1861, 5 березня).
Видатними українськими графіками другої половини XIX - початку XX ст. були П. Мартинович і О. Сластьон, які разом навчалися в Петербурзькій академії. Повернувшись на батьківщину, вони працювали переважно у станковому рисунку й книжковій ілюстрації. Подорожуючи разом по селах Полтавщини, Мартинович і Сластьон змальовували краєвиди і портрети селян, кобзарів. За свої рисунки олівцем ще в академії Мартинович завжди одержував найвищі оцінки і нагороди. Виявляючи байдужість до програмних завдань академії на сюжети античної міфології та Біблії, Мартинович уже тоді почав працювати над ілюстраціями до "Енеїди" І. Котляревського. Героями його композицій були українці, його земляки - полтавчани. Малював він також ілюстрації до "Гайдамаків" Т. Шевченка, до українських пісень.
Ідейним наставником студента Мартиновича в розробленні народної тематики був видатний російський художник І. Крамськой. Він високо цінував талант молодого художника і покладав на нього великі надії. В 1881 р. Мартинович залишив академію і повернувся на батьківщину, в Костянтиноград. Тут він працює над галереєю портретів селян Полтавщини, що стає вершиною його творчості й визначним явищем в українському мистецтві. Велику мистецьку цінність мають його портрети П. Тарасенка з Кирилівки, О. Бурштримихи з Добреньок, М. Довгого з Шаблинівки, І. Крюка з Лохвиці, Ф. Мигаля та Я. Кричка з Вереміївки та ін. У своїх портретах Мартинович прагнув передати благородство і почуття власної гідності сільської людини. Крім портретів, Мартинович виконав багато пейзажів і жанрових малюнків олівцем. Він малював вереміївські ярмарки, хати й подвір'я, стародавні дерев'яні споруди Полтавщини, інтер'єри.
Мартинович уславився як великий майстер рисунка олівцем. Передаючи світлотіньові ефекти та виявляючи форму, він умів гранично використати багатство тонової градації італійського олівця. О. Сластьон у своїх спогадах про Мартиновича писав: "Де він провів олівцем, там уже не треба поправляти рисунок, відразу виходить закінчення". Вереміївські малюнки були, по суті, останніми у творчості Мартиновича. Тяжка психічна хвороба, що
Loading...

 
 

Цікаве